Неелов Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Я думал, что сморчки не кушают грибов.

Цікаво, що в останній епіграмі автор не переслідує ніяких цілей, а просто каламбурить.

САЛОННИЙ ДОТЕПНИК, з книги Л. Гінзбург «П. А. В’яземський»

По записниках можна прослідкувати інтерес В’яземського до салонових поетів-дотепників С. О.

Нейолова, І. П. Мятлєва, О. М. Білосельського, до Ф. В. Ростопчина – його агітаційним «афішкам»

і злободенним комедіям – й до інших представників «повсякденної літератури».

Нетерпимий критик професійних письменників, В’яземський в той же час мовби милується не

кваліфікованістю цієї продукції. Віршована безпорадність світських дилетантів на кшталт

Білосельського чи А. М. Пушкіна, коряві розміри і ні на що не схожий стиль Нейолова, свідомо

безглузді «амфігури» невідомих авторів «з суспільства» – все це привертало В’яземського тому, що було для нього гарантією не літератури цієї літератури і тим самим її здатності «виражати

гуртожиток».

РОЗБИВАВ ЛОГІКУ ПРОТИРІЧЧЯМИ, з розвідки П. Беркова «Козьма Прутков»

Сатиричний літопис вищого кола (С. О. Нейолов), що виник на початку XIX ст., ця великосвітська

поезія в 20-х-30-х рр. в своєму лівому крилі (в епіграмах Соболевського) набуває деякого нальоту

дворянської фронди, а в правому (у російський-французьких віршах Мятлєва) служить виразом

націоналістичних тенденцій, спрямованих проти поверхневої галоманії середнього дворянства.

Надалі ж, в роки особливого підйому реакції за Миколи I, ця салонова поезія обертається «в

світську утіху для пошуку смішних ірраціональностей», котра ставила собі за мету «розбивати

побудови логічної думки несподіваними суперечностями» (Ф. Д. Батюшков).