Кеппен Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Кеппен Петр [Справочник-дайджест] 29 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КЕППЕН Петро Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик культури, етнограф, географ. Автор першої «Етнографічної карти Росії».

З лікарської родини.

Народився 19 лютого (2 березня) 1793 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 23 травня (4 червня) 1864 р. в маєтку Карадазі Ялтинського повіту Таврійської губернії

Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України). Похований на родовому цвинтарі

«Челіке».

Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1810-1814).

З 13 років працював підканцеляристом, канцеляристом, регістратором Харківської губернської

креслярської (1806-1809), секретарем учбової частини людинолюбного товариства (1817-1821),

чиновником Міністерства освіти (1821-1827), Міністерства внутрішніх справ (1827-1838),

начальником відділу III департаменту Міністерства державного майна (з 1838).

Ординарний академік Російської академії наук (1843).

Член 21 російського наукового товариств і 7 – іноземних.

Один з засновників «Вільного товариства любителів російської словесності» (1816), «Російського

географічного товариства» (1845).

Кавалер Костянтинівської медалі (1851).

Лауреат Жуковської премії (1852).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Таврійські губернські відомості»,

журналах «Північна бджола», «Журнал Міністерства державного майна», «Бібліографічні

аркуші», «Кримський збірник».

К. – автор витягів з твору Лерберга під назвою «Історичні дослідження Югорської землі» (1818),

«Матеріалів з історії освіти в Росії» в трьох томах (1819), «Хронологічного розпису слов’янських

першодруків» (1819-1827), «Списків російських пам’ятників…» (1822), ‘Записок про подорож

слов’янськими землями» (1825), «Про виноробство і торгівлю вином в Росії» (1832),

«Про старожитності південного берегу Криму й гір Таврійських» (1837), «Ueber den Wald– u.

Wasser-Vorrath im Gebiete d. obern und mittern Wolga» (1841), «Russlands Gesammtbev ö lkerung im

Jahre 1838» (1843), «Ueber die Dichtigkeit der Bev ölkerung in den Provinzen des europäischen

Russlands», «Про спостереження періодичних явищ природи», «Про шкідливих комах» (усі –

1845), «Statistische Reise in’s Land der Donischen Kasacken durch die Gouvernements Tula, Orel und Woronesh im Jahre 1850» (1852), «Ueber die Vertheilung der Bewohner Russlands nach Ständen in den

ver schiedenen Provinzen», « Дослідження про кількість жителів в Росії в 1851 р.» (1857),

«Хронологічного покажчика матеріалів з історії чужинців Європейської Росії» (1861).

Головним доробком нашого земляка вважається «Етнографічна карта Росії» (1851) – перша

порівняно точна робота такого плану.

К. одним з перших не лише в Росії а й в Європі підняв питання про необхідність систематичних

фенологічних спостережень, вперше в слов’яно-руській бібліографії закінчував свої доробки

довідкою, у якій вказував, хто, де и коли згадував про це видання.

Під час відвідин м. Львів (1822) К. перемалював (щоправда, з помилками) надмогильну плиту І.

Федоров в Онуфріївському монастирі й опублікував в Росії.

По собі К. залишив близько ста тридцяти творів з археології, бібліографії, географії, статистики,

етнографії.

Траплялися в житті К. і прикрощі. Так, його стаття «Критичні дослідження про Кирила та

Мефодія» призвела до доносу в цензурний комітет з боку М. Магницького. Звинувачення цей

мракобіс як на той час висунув серйозні – буцімто автор пішов проти церкви. Відбувся суд у

складі митрополитів київського Є. Болховітінова і петербурзького Серафима, представників

цензурного закладу та духовних учбових закладів. Він повністю виправдав звинувачуваного,

проте… випуск журналу було вирішено припинити.

Заборонили до друку і твір «Про народні переписи в Росії» (1848), бо погляди К. на проблему не

збігалися з точкою зору уряду. Доробок побачив світ лише через чверть століття після смерті

нашого земляка.

А пропозиція вченого про скасування кріпосного права, викладена ним в роботі «Про письмові

стосунки в Росії» була «оцінена» урядом… офіційною доганою.

Іменем К. названо два сорти винограду і одна рослина солончакових степів.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Х. Стевен, О. Пушкін, Я. Колар, Ф. Аделунг, Ф. Літке, П.

Семенов-Тян-Шанський, І. Гамель, М. Румянцев, О. Козодавлєв, М. Воронцов, О. Востоков, М.

Мілютін, Є. Болховітінов, О. Строєв, К. Калайдович та ін.


***

ВСЕ ПОГЛИНЕ МОРОК СТОРІЧ,

з професійного кредо П. Кеппена

Світові терени займають нові покоління, котрі і гадки не мають, що пам’ять про них згладиться, і

що історик з часом марно шукатиме їх давно затоптані сліди в темряві сторіч, що збігли.

УЛАМОК АПОЛЛОНОВОГО ХРАМУ, зі спогадів П. Кеппена

Залишивши Очаків, спекотним полуднем наближаюся я до села Іл’їнського. Степ, подібно до

безмовного океану, тягнеться переді мною, і село, обіцяючи ...прохолоду і відпочинок, привітно

вабить мене до своїх хатин.

...Ударив вечірній дзвін і мирні поселяни в день суботній задумливо йшли до храму Господнього.

Попереджаючи мої бажання, управитель запропонував прогулятися і оглянути залишки

стародавньої Ольвії; охоче скористався я його пропозицією і тихим вечором пішли ми до місць

незабутніх.

...Перше, що привернуло мою увагу, був уламок якогось карниза, – шматок білого мармуру, що

свідчить про працю рук людських. Не виключено, уламок цей був колись частиною якогось стовпа

від Аполлонового храму...

ОБОРОННА ТОЧКА, з розвідки П. Кеппена «Про старожитності південного берегу Криму і гір

Таврійських»

Систематичне розташування укріплень вимагало того, щоб при Мердвені – відомому проїзді

примітними кам’яними сходами – знаходилася наглядова або оборонна точка. І справді, за годину

на північний захід від Мухалатки, управо, тобто на схід від дороги і менш ніж за півверсти від так

званих кам’яних сходів, знаходиться скеля Ісар-Кая, на якій, без сумніву, колись було укріплення.

Мені не вдалося ще побувати на тому, як то кажуть, безлісому місці, де, за словами одних, видно

залишки розвалин, тоді як інші запевняють, що тут і темеля (тобто підвалин) немає.


ДЯКУЮ ЗА ОПИС СТАРОДРУКІВ, з листа П. Кеппена П. Строєву від 12 квітня 1836 р.

Описом стародруків І. Царського Ви, шановний пане, мене дуже порадували. Даними, у вас

викладеними, я скористаюся, коли буду видавати 2-й власний список першодруків.

Прийміть, прошу Вас, мою щиру вдячність за дорогоцінний подарунок.


ЩИРО РАДІЮ, з листа П. Кеппена А. Ашику від 1 жовтня 1847 р.

Хоча академічні й інші службові заняття не дозволяють стежити за новими відкриттями в частині

старожитностей, проте я щиро радію, що результати добросовісних археологічних розшуків усе

більше і більше стають спільним надбанням і зберігаються для потомства.


ЗАХИСТІТЬ ЙОГО, з листа М. Румянцева міністрові освіти Росії О. Шишкову

Захистіть, будь ласка, прекорисні «Бібліографічні аркуші», що їх видає Кеппен, від того гоніння,

яке організував на них Магницький. Коли він у своїй гонитві вийде переможцем, якому ж осуду

піддамося ми за кордоном, коли вчені дізнаються, що у нас твір Добровського про Кирила і

Мефодія під забороною тільки тому, що цей вчений і поважний чоловік розповідає про обставини

їхнього життя не так, як вони трактуються в нашій «Мінеї-четьї».

Захистіть нас від такого сорому!


ДЖЕРЕЛОЗНАВЧЕ ЗНАЧЕННЯ, з оцінки діяльності П. Кеппена А. Непомнящим

П. Кеппен здійснив перше в літературі порівняльне архітектурно-археологічне обстеження

християнських культових споруд в Криму (грецьких і вірменських), зафіксував середньовічні

некрополі. Останні факти мають для сучасних дослідників особливе джерелознавче значення,

оскільки саме ці пам’ятники понад усе постраждали унаслідок господарської діяльності.


НЕЗВАЖАЮЧИ НА ОРІЄНТИРИ, з книги Л. Фірсова «Чортові східці»

Кеппен сам не бачив цих руїн, проте не сумнівався в існуванні фортеці при Чортових сходах, хоча

свідчення місцевих жителів на цей рахунок суперечливі. Свою упевненість, як і в багатьох інших

випадках, Кеппен черпав в назві місця: Ісар-Кая – «кріпосна скеля».

Де ж знаходиться ця скеля? Орієнтири, повідомлені Кеппеном, не дуже точні. Схожих одна на

одну скель на Південному березі, у тому числі і поблизу Шайтан-Мердвена, немало. Навіть на

докладній карті берега і Головної гряди читач не знайде скелі, позначеної назвою «Ісар-Кая». Але

ж була ж така скеля, якщо про неї говорили місцеві жителі, указуючи Кеппену напрям пошуків!

Забігаючи вперед, скажемо: вона знайдена, знайдені і руїни фортеці, хоча дехто дуже сумнівався в

такій можливості і навіть пред’являв Кеппену звинувачення в необгрунтованості припущення.

Цим «дехто» найперше був автор відомого чотиритомного «Універсального опису Криму»,

виданого в 1875 р., – В. X. Кондаракі.

...Є у Кондаракі невелика стаття про Байдарську долину і її околиці, в якій, між іншим, читаю:

«Йому (П. І. Кеппену – Л. Ф.) здавалося, що стародавні греки мали укріплення при Чортових

сходах, для захисту цього проходу з боку Байдарської долини. Звичайно, якщо б поважний автор

«Кримської збірки» побував сам на Чортових сходах, то йому легко б було переконатися в

безпідставності висловленого ним припущення: по-перше, тому, що ні на ній, ні збоку неї не було

можливості поставити фортецю, яка могла б мати вплив на охочих проникнути Мердвеном; і,

нарешті, що за необхідність була жителям Південного берега споруджувати у віддалених від них

місцях фортеці, коли такі знаходилися при них?».

...Відзначимо: Кеппен, описуючи ісари Південного берегу, і словом не обмовився, що вони

побудовані «стародавніми греками», він приписував їх діяльності греків візантійської епохи.

Кондаракі і тут явно перекручує...


ДИТИНСТВО БІБЛІОГРАФІЇ, з дисертації М. Єльникова «Біля витоків методології

книгознавства»

П. І. Кеппен, всебічний учений і в повному розумінні академік, відомий в історії російської

бібліографії своїми «Матеріалами для історії освіти в Росії» і виданням журналу «Бібліографічні

аркуші», вважав бібліографію однією з найважливіших частин словесності, освіти й культури.

Головне призначення свого журналу він бачив в тому, «аби повідомляти повні заголовки нових

книг, котрі різними мовами видаються в Росії, і пропонувати короткий виклад їх змісту. В міру

можливості до цього будуть додаватися і думки про достоїнства вчених творів», тобто критика

(«Оголошення про видання», 1824 р.).

Та все ж, судячи з пізніших висловлювань П. І. Кеппена, він зрештою схилявся до того, що

«бібліографія не критик: її справа обраховувати точно і докладно все, що писане».

Це, мабуть, пояснюється тим, що, на його думку, «в Росії бібліографія, особливо критична, ще в

дитинстві».


РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ, статті В. Назарчук «Ольвійський збірник П. І. Кеппена»

Майже сторіччя вважалося, що робота Кеппена про Ольвію або не дійшла до нас, або зовсім не

була повністю написана. Київський список рукопису (називатимемо його так) ...ще 1906 року, у

вже переплетеному вигляді, зберігався в бібліотеці Одеського Товариства історії і старожитностей.

Важко сказати, коли він зник звідти, але, як уявляється, одним з перших, вже в Києві, у Відділі

рукописів ЦНБ ім. Вернадського, в 1978 р. його виявив К. Шілік, і з 1986 р. з ним кілька разів

працювала І. В. Тункіна.

Виявивши в архівах Петербургу ще один варіант цього ж рукопису (називатимемо його

Петербурзьким списком – можливо – посланим в 1820 р. митрополитові Євгенію), вона

повідомила про обидві ці знахідки на Других читаннях пам’яті П. О. Каришковського в Одесі в

1991 р.

Повторно, для українських археологів Київський список рукопису відкрила дослідниця

Ольвійського некрополя В. Папанова.

ЦЯ ТАЄМНИЦЯ МЕНЕ ГРИЗЕ, з листа К. Келлер-Пиндикової В. Мицу

Є в мене чимало книг про Крим, все це, як і кримські засушені рослини, камені, шишки, землю я

зберігаю, як святиню, разом з ними й шматочки вапна й уламки черепиці, що чудом залишилися

від мого рідного будинку.

...Бували у нас і Короленко з Толстим (Л. М.)… Бував і композитор (або ж художник, їх же було

два Сєрових) – Сєров. Пізніше, уже за моєї пам’яті, з Коктебеля частенько приходив Максиміліан

Волошин, і його я пам’ятаю, як зараз, і дотепер згадую зі сміхом: іде, бувало, до моря в чорних

трусах – живіт круглий, запроторювати його нікуди, сам кремезний товстун. Волосся назад досить

довге, підстрижене, густа, невелика гострувата борідка, вуси – весь каштановий, а на шиї через

плечі висить рушник, так і крокує.

…Борг моєї совісті – поділитися з вами захоплюючою таємницею, яка, зовсім не виключено, стане

для вас цікавим відкриттям, а мені полегшить душу, тому що я вважаю злочином спокійно

проходити повз старовину, ігноруючи її. Археологія мене захоплювала все життя і тут, у Варні

(Болгарія – авт.), де я живу вже багато років, теж…

…Таємниця моя там, на Батьківщині, в Криму. Між Алуштою і Гурзуфом знаходиться містечко

Карабах – на даний час це туристична база, а в минулому – маєток мого прадіда академіка Петра

Івановича Кеппена (маючи інші наукові спеціальності, він був також і археологом). Волею долі я

полишила Батьківщину ще підлітком, але добре пам’ятаю рідні місця і тужу за ними.

…Садибу перетинає кордонний шлях, котрий веде з Алушти до Гурзуфа. Йдучи в напрямку від

Карабаху до Гурзуфа, ліворуч, після балки, потрапляєш у кипарисовий гай, посаджений прадідом,

– це наш родовий цвинтар «Челіке».

Там похований мій прадід. Київська АН відгородила його могилу.

На самому цвинтарі «Челіке» теж дива, проти могили прадіда вліво купа каменів і цегли. Це

стародавня церква грецьких християн. Там і прадід робив розкопки, а ще цікавіше – це

цвинтарний мисок до моря. Там, на стрімчастому схилі, – дві чи три могили, у які можна

заглянути тільки з боку прірви, імовірно, прийдеться закріпити сходи, аби не скотитися на берег.

Під шаром землі – плоскі камені у вигляді дахів, усередині – цегельна кладка й підлога начебто

цегляна, видно, під підлогою і є сама могила. Все йде вглиб. Думається мені, маючи на увазі й

церкву, що там був християнський цвинтар при грецькому селі.

Пройшовши цвинтар, побачите накопичення скель – «аос», а праворуч безладне розкидання

кримських сірих скель і осколків. З дитинства пам’ятаю одну високу, майже конусоподібну, скелю

– називали ми її «Карабаський сторож». Біля її підніжжя – зарослі шипшини. Ось там-то, в

гущавині шипшини, мій брат і відкрив поховання – велику кам’яну плиту з залізним кільцем.

Підняти її йому не вистачило сил, проте таємницю свою він нікому не видав, так і залишивши все,

як було.

Чуття мені підказує, що справа ця – серйозна. Простої людини так не поховають, а через наш

Крим пройшло стільки народів, так що покійний, ймовірно, був проводирем, великою людиною.

Звичайно, може статися, там знайдуться і інші могили, засипані уламками скель. Важко тепер

добратися до всього цього. Мабуть, без вибухів не обійтися.

У 1967 році мені вдалося побувати в цих місцях, проте всього день. «Карабаський сторож» значно

зменшився у розмірах. Його завалило брилами скель ледве чи не по пояс, але голова все-таки

піднімається над ними. Може, це землетрус 1927 року знівечив його, а, може, винна ерозія. Але

картина вже не та. До того ж, від хвилювання я не примітила свій орієнтир – шипшину.

Ось і все. Не відмовте сповістити мене про хід розкопок і їхні результати.

Стільки років мене це мучить...

Друзі мої, з далекої Варни шлю вам лелітку, а пожежа, – це вже ваша справа.