Квитка-Основьяненко Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Квитка-Основьяненко Григорий [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Григорій Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург, поет. Псевдоніми – Грицько Основ’яненко, Фалалей, Філурден.

З поміщицької родини.

Народився 18 (29) листопада 1778 р. в с. Основі Харківського повіту Російської імперії (нині – в

межах м. Харків, адміністративного центру однойменної області України).

Помер 8 (20) серпня 1843 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Отримав домашню освіту.

Служив вахмістром лейб-гвардійського кінного полку (1793-1794), ротмістром Північного

карабінерного (1796-1797), Харківського кірасирського (1797) полків, провіантським комісаром

Харківського повіту (1806-1807), працював чиновником Департаменту геральдики (1794-1796),

був послушником Варязького монастиря (1804-1805), директором Харківського театру (1812,

суддею Харківського совісного суду (1832-1835), головою Харківської кримінальної палати (1842-

1843).

Харківський повітовий (1816-1827) і губернський (1827-1828) маршалок дворянства.

Кавалер орденів св. Ганни 2-го ступеня (1825), св. Володимира 4-го ступеня (1826).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Український вісник», «Харківський Демокрит»,

«Вітчизняні нотатки», «Сучасник», «Телескоп», «Український вісник», «Пантеон», «Вісник

Європи», «Москвитянин», «Поголос», «Московський вісник».

Як літератор дебютував в журналі «Вісник Європи» заміткою про заснування Харківського

благодійного товариства (1812).

Потім настала черга наступних віршів: «Пригоди на іменинах» (1817), «Думки в день мого

народження» (1818), поетичного циклу «Шпикачки, або по-московському Епіграми» (1833),

«Листів до видавців» (1816-1817).

Наш земляк – автор п’єс «Приїжджий із столиці, або Шарварок в повітовому місті» (1840),

«Дворянські вибори» (1829), «Турецька шаль, або Вибори справника» (1820), «Шельменко –

волосний писар» (1831), «Ясновидиця» (1830), «Сватання на Гончарівці» (1836), «Шельменко-

денщик» (1840).

Його перу належать також повісті «Харківська Ганнуся» (1832), «Салдацький патрет» (1833),

«Маруся» (1838), «Конотопська відьма», «Свято мертвяків», «Ось кохання!», «Роби добро, й тобі

буде добро» (усі – 1839), «Хибні поняття» (1840), «Сердешна Оксана» (1841), романи «Пан

Халявський» (1839-1840), «Життя і пригоди Петра Степанова…» (1841).

Цікавився К.-О. і українською історією, про що свідчать нариси «Головатий» (1839), «Українці»

(1841), «Переказ про Гаркушу» (1842).

Порозуміння з владою наш земляк знаходив не завжди: так, його п’єса «Ясновидиця» (1830) була

заборонена до друку світською, а нарис «Достовірний переказ» (1840) – духовною цензурами.

Серед друзів та близьких знайомих К.-О. – Г. Сковорода, В. Даль, А. Краєвський, Ф. Коні, В.

Маслович, Р. Гонорський, О. Сомов, В. Жуковський, Є. Філомафітський, Д. Ярославський, П.

Гулак-Артемовський, О. Нахімов, М. Погодін та ін.


***

ІДЕАЛЬНІ ГЕРОЇ,

з творчого кредо Г. Квітки-Основ’яненка

Ідеальні герої зустрічаються не лише в книгах, але й в житті.


НЕМА НІЯКОГО ГРІХА, з повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»

От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе

про своє гада… аж зирк!… І пізнала свого Василя! Руки й ноги затрусилися, у животі похолонуло,

і дух зайнявся, і сама ні з місця.

– Та йди-бо швидше, – крикнула на неї Олена. – Чого ти зопиняєшся? І так опізнились.

– Та його зна, чи спіткнулась, чи що, – каже Маруся, сама ж ні з місця, хоч так би і летіла до

Василя, як та голубка до голуба; бо вже й забула, що, мабуть, він її не любить, що він вже

посватаний на хазяйській дочці… усе забула, а тільки того й бажа, щоб бути у купці з своїм

Василем.

От як почув Василь, що дівчата вже за ним гомонять, озирнувсь до них, зняв шапочку, поклонивсь

і каже:

– Добридень, дівчата. Боже вам помагай!

– Спасибі! Нехай і вам бог помага! – сказали йому ув один голос дівчата.

…А сердешна ж то Маруся… іде, не йде, і ноги не служать; і сердиться на себе, чого вона на торг

пішла; сердиться на Василя, чого він їм на зустріч попався, сердиться і на Олену, чого вона така

весела, чого так із засватаним парубком пащекує; сердиться на всіх і зав се, а сама не зна, на кого і

за що.

…От як зосталися удвох Василь з Марусею, то й посідали собі на горбику; зараз Василь їй і каже:

– Марусю! Хоч ти розсердишся на мене, хоч проженеш від