КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Григорій Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, драматург, поет. Псевдоніми – Грицько Основ’яненко, Фалалей, Філурден.
З поміщицької родини.
Народився 18 (29) листопада 1778 р. в с. Основі Харківського повіту Російської імперії (нині – в
межах м. Харків, адміністративного центру однойменної області України).
Помер 8 (20) серпня 1843 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Отримав домашню освіту.
Служив вахмістром лейб-гвардійського кінного полку (1793-1794), ротмістром Північного
карабінерного (1796-1797), Харківського кірасирського (1797) полків, провіантським комісаром
Харківського повіту (1806-1807), працював чиновником Департаменту геральдики (1794-1796),
був послушником Варязького монастиря (1804-1805), директором Харківського театру (1812,
суддею Харківського совісного суду (1832-1835), головою Харківської кримінальної палати (1842-
1843).
Харківський повітовий (1816-1827) і губернський (1827-1828) маршалок дворянства.
Кавалер орденів св. Ганни 2-го ступеня (1825), св. Володимира 4-го ступеня (1826).
Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Український вісник», «Харківський Демокрит»,
«Вітчизняні нотатки», «Сучасник», «Телескоп», «Український вісник», «Пантеон», «Вісник
Європи», «Москвитянин», «Поголос», «Московський вісник».
Як літератор дебютував в журналі «Вісник Європи» заміткою про заснування Харківського
благодійного товариства (1812).
Потім настала черга наступних віршів: «Пригоди на іменинах» (1817), «Думки в день мого
народження» (1818), поетичного циклу «Шпикачки, або по-московському Епіграми» (1833),
«Листів до видавців» (1816-1817).
Наш земляк – автор п’єс «Приїжджий із столиці, або Шарварок в повітовому місті» (1840),
«Дворянські вибори» (1829), «Турецька шаль, або Вибори справника» (1820), «Шельменко –
волосний писар» (1831), «Ясновидиця» (1830), «Сватання на Гончарівці» (1836), «Шельменко-
денщик» (1840).
Його перу належать також повісті «Харківська Ганнуся» (1832), «Салдацький патрет» (1833),
«Маруся» (1838), «Конотопська відьма», «Свято мертвяків», «Ось кохання!», «Роби добро, й тобі
буде добро» (усі – 1839), «Хибні поняття» (1840), «Сердешна Оксана» (1841), романи «Пан
Халявський» (1839-1840), «Життя і пригоди Петра Степанова…» (1841).
Цікавився К.-О. і українською історією, про що свідчать нариси «Головатий» (1839), «Українці»
(1841), «Переказ про Гаркушу» (1842).
Порозуміння з владою наш земляк знаходив не завжди: так, його п’єса «Ясновидиця» (1830) була
заборонена до друку світською, а нарис «Достовірний переказ» (1840) – духовною цензурами.
Серед друзів та близьких знайомих К.-О. – Г. Сковорода, В. Даль, А. Краєвський, Ф. Коні, В.
Маслович, Р. Гонорський, О. Сомов, В. Жуковський, Є. Філомафітський, Д. Ярославський, П.
Гулак-Артемовський, О. Нахімов, М. Погодін та ін.
***
ІДЕАЛЬНІ ГЕРОЇ,
з творчого кредо Г. Квітки-Основ’яненка
Ідеальні герої зустрічаються не лише в книгах, але й в житті.
НЕМА НІЯКОГО ГРІХА, з повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»
От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе
про своє гада… аж зирк!… І пізнала свого Василя! Руки й ноги затрусилися, у животі похолонуло,
і дух зайнявся, і сама ні з місця.
– Та йди-бо швидше, – крикнула на неї Олена. – Чого ти зопиняєшся? І так опізнились.
– Та його зна, чи спіткнулась, чи що, – каже Маруся, сама ж ні з місця, хоч так би і летіла до
Василя, як та голубка до голуба; бо вже й забула, що, мабуть, він її не любить, що він вже
посватаний на хазяйській дочці… усе забула, а тільки того й бажа, щоб бути у купці з своїм
Василем.
От як почув Василь, що дівчата вже за ним гомонять, озирнувсь до них, зняв шапочку, поклонивсь
і каже:
– Добридень, дівчата. Боже вам помагай!
– Спасибі! Нехай і вам бог помага! – сказали йому ув один голос дівчата.
…А сердешна ж то Маруся… іде, не йде, і ноги не служать; і сердиться на себе, чого вона на торг
пішла; сердиться на Василя, чого він їм на зустріч попався, сердиться і на Олену, чого вона така
весела, чого так із засватаним парубком пащекує; сердиться на всіх і зав се, а сама не зна, на кого і
за що.
…От як зосталися удвох Василь з Марусею, то й посідали собі на горбику; зараз Василь їй і каже:
– Марусю! Хоч ти розсердишся на мене, хоч проженеш від
Последние комментарии
7 часов 11 минут назад
7 часов 31 минут назад
7 часов 56 минут назад
8 часов 28 секунд назад
17 часов 30 минут назад
17 часов 34 минут назад