Данилевский Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">НЕ З ТІЄЇ НОГИ, зі спогадів Г. Данилевського

Разговаривая съ Бодянскимъ, Гоголь то плавно прохаживался по комнатЂ, то садился въ кресло къ

столу, за которымъ Бодянскій и я сидЂли на диванЂ, и изрЂдка посматривалъ на меня.

... – Намъ, малороссамъ и русскимъ, нужна одна поэзія, спокойная и сильная, – продолжалъ

Гоголь, останавливаясь у конторки и опираясь о нее спиной: – нетлЂнная поэзія правды, добра и

красоты. Она не водевильная, сегодня только понятная, побрякушка и не раздражающій личными

намеками и счетами, рыночный памфлетъ. Поэзія – голосъ пророка... Ея стихъ долженъ врачевать

наши сомнЂнія, возвышать насъ, поучая вЂчнымъ истинамъ любви къ ближнимъ и прощенія

врагамъ. Это – труба пречистаго архангела... Я знаю и люблю Шевченка, какъ земляка и

даровитаго художника; мнЂ удалось и самому кое-чЂмъ помочь въ первомъ устройст†его

судьбы. Но его погубили наши умники, натолкнувъ его на произведенія, чуждыя истинному

таланту. Они все еще дожевываютъ европейскія, давно выкинутыя жваки. Русскій и малороссъ –

это души близнецовъ, пополняющія одна другую, родныя и одинаково сильныя. Отдавать

предпочтеніе одной, въ ущербъ другой, невозможно. НЂтъ, Осипъ Максимовичъ, не то намъ

нужно, не то. Всякій, пишущій теперь, долженъ думать не о розни; онъ долженъ прежде всего

поставить себя передъ лицо Того, Кто далъ намъ вЂчное человЂческое слово...

Долго еще Гоголь говорилъ въ этомъ духЂ.

Бодянскій молчалъ, но, очевидно, далеко не соглашался съ нимъ. ...Мы раскланялись и вышли.

– Странный человЂкъ, – произнесъ Бодянскій, когда мы снова очутились на бульварЂ: – на него

какъ найдетъ! Отрицать значеніе Шевченка! вотъ ужъ, видно, не съ той ноги сегодня всталъ.

ПОВ’ЯЗАНИЙ З УКРАЇНОЮ, з етюду С. Грабаря

Дитинство Григорія Данилевського минуло в маєтку діда, воно було оповите сільською тишею та

відблисками козацької старовини. Можливо, саме це оточення і стало основою для створення

чудових поетичних «Українських казок», які перевидавалися близько десяти разів, його

колоритних побутових оповідань та інших великих і малих творів.

З абеткою хлопця познайомив сімдесятирічний годинникар Берко Семенович. Тоді ж таки

(Григорію було заледве п’ять років) відбулося його знайомство з творчістю Миколи Гоголя.

Домашню освіту одержав ґрунтовну: писання і читання, арифметика, географія, історія, біологія, французька і німецька мови.

В одинадцятирічному віці Григорія привозять до Москви і віддають до дворянського інституту, у

стінах якого вчилися В. Жуковський, О. Грибоєдов, М. Лермонтов, Ф. Тютчев та інші літератори й

культурні діячі.

Після шести років Григорій Данилевський їде до Петербурга, де його зараховують на юридичний

факультет місцевого університету.

…1862 року Григорій Данилевський випускає першу частину своєї майбутньої трилогії про

долю ділової людини. Уся епопея, складена з книг « Втікачі в Новоросії», «Воля», «Нові місця», і

географічно, і стилістично тісно пов’язана з Україною.

…Особливе місце у творчості Г. Данилевського посідають такі твори, як «Уманська різанина» та

незакінчений роман «Вісімсот двадцять п’ятий рік».

БУЛА РОЗВІДНИЦЕЮ, з нарису Х. Кобо «Іспанська онука письменника Данилевського»

Серед багатьох фотографій в родинному альбомі, де Олена всюди виглядає як уособлення

рафінованої панночки-інтелігентки, якою вона і була, раптом – різким контрастом – її ж струнка

фігура на стрільбищі в горах Гвадаррами; у руці – масивний, не дамський пістолет. ...Але мало

того, Олена, як і її сестра, стала працювати з «геррільєрос» – інтернаціональним диверсійно-

розвідувальним з’єднанням...

Таких, як жінки з сім’ї Родрігес-Данилевських, режим Франко затаврував як «агентів Сталіна».

... Донна Алехандріна з Юлією і Оленою з’явилися до «Паласу» не тому, що одержали «наказ з

Москви», – вони, до речі кажучи, не були ні комуністками, ні, тим більше, сталіністками. Але

були, як і всі порядні люди, особливо з інтелігенції того часу, переконаними антифашистами.

...У роки Великої Вітчизняної Олена була розвідницею... Побувала в Туреччині, брала участь в

організації замаху на німецького посла фон Папена.

...Після ХХ з’їзду Олена, з її сумлінністю і тонким складом розуму, важко переживала те, що

оточуюча її дійсність – а вона її не знала, оскільки жила в замкнутому маленькому світі, –

виявилася зовсім іншою, ніж їй уявлялося.

...Усе життя вона не могла вирішити, хто ж