Гликман Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Пешехонова ухвали

про затримання відрізняються лише прізвищами слідчих.

...Мотиви, якими керувалася комісія Політбюро ЦК, включаючи Віктора Ірецького в список

неблагонадійних, туманні. Відомостей про нього небагато, справа № 1802 складається всього з 17

аркушів. У протоколі допиту від 4 вересня 1922 року він пише: «Єврей. Завбібліотекою в Будинку

Літераторів з 1918 р. Походження: з міщанин м. Шліссельбурга. Рід занять: літератор-белетрист».

З чого слідчий Козловський зробив висновок про «руйнівну антирадянську діяльність» Ірецького.

Проте Ірецький був звільнений 11 листопада 1922 року за розпорядженням заступника голови

ГПУ Йосипа Уншліхта з формулюванням: «до особливого розпорядження висилку за межу

літератора Ірецького припинити».

Особливе розпорядження надійшло через місяць.

І НИНІ ВЛАДА БОЇТЬСЯ ПРАВДИ, з статті Б. Соколова «Історію – порціями»

Біда в тому, що в нашій (мова про Росію – авт.) архівній справі інтереси відомств превалюють над

загальнонаціональними. Всі урочисто задекларовані норми про максимальний 50-річний термін

давності для розсекречення документів не діють відносно архівів відомств – ФСБ, Міністерства

оборони, Міністерства іноземних справ і інших, які не поспішають передавати свої папери в

загальнодержавні, доступні для дослідників архіви. У відомчі ж архіви пускають тільки

«асимільованих істориків», які ні про ФСБ, ні про інші впливові установи поганого слова не

скажуть.

Понад те, навіть в невідомчих архівах, на зразок Російського державного архіву соціально-

політичної історії зараз починають засекречувати раніше доступні дослідникам справи.

І вже зовсім незрозуміло, до якого відомства повинні бути віднесені «особливі теки» Політбюро, котрі залишаються секретними починаючи з 40-х років, і документи Державного комітету оборони

1941-1945 років, які були знов засекречені після короткого періоду лібералізму початку 90-х.

Очевидно, в їх розголошуванні до цих пір не зацікавлені державні структури. Чому?

КОНКРЕТНИЙ ПРОТОТИП, з авторської передмови до роману Д. Бикова «Орфографія»

«Орфографія» – швидше опера, ніж роман, і тому вимагати від неї історичної достовірності так

само дивно, як шукати історичні помилки або етнографічні погрішності в «Хованщині» або «Чіо-

чіо-сані». Автор не документаліст, проте за деякі частковості може поручитися.

Всякий, хто жив в Росії в дев’яності роки, не може не знати російської революції. …Напередодні

відчуваєш захоплення і напругу, творчий підйом і незрівнянну причетність до доль світу; після

перевороту настає розчарування і нудьга.

Кожна революція породжує і розкол в середовищі інтелігенції: частина нещасного прошарку, свято вірячи в необхідність змін або мріючи забігти попереду паровоза, налаштована

співробітничати з гегемонами – інша займає консервативно-охоронні позиції, скептично ставиться

до перспективи революційних змін і у результаті завжди виявляється правою. Відлига потрібна

лише для того, щоб легітимніше виглядало заморожування; закономірність відкрив великий

мислитель Луазон, і шкода, що за відсутністю такого мислителя мені довелося його винайти.

Проте в «Орфографії» не так вже й багато вигадки. Відміна російського правопису – мабуть, єдине

фантастичне допущення, яке я собі дозволив і без якого, як з’ясувалося згодом, цілком міг

обійтися. Це була свого роду перша ступінь ракети, який неминуче відвалюється при зльоті, але

необхідний для того, щоб відірватися від землі.

Що стосується Ятя, то у цього героя був цілком конкретний прототип – Віктор Якович Ірецький

(Іріксон), публіцист «Мови», автор чудових фантастичних розповідей і декількох романів, в яких

відчувається незвичайний талант у поєднанні з дещо надмірним смаком і тонкістю. Щоб стати

справжнім письменником, Ірецькому не вистачало стихійної образотворчої потужності, здібності

до зваблювань і, можливо, відчуття Батьківщини. Цей вічний чужинець, напівєврей, всіх станів не

боєць, помер в еміграції від туберкульозу (вмудрившись, проте, вже після від’їзду опублікувати на

батьківщині роман «Заповіт предків» – в Росії залишилися прихильники таланту Ірецького, які

зуміли видати його роман, написаний на скандинавському матеріалі, за твір справжнього

скандинава).

ВЧУ ШАНУВАТИ ПОЕЗІЮ, бувальщина

За спогадами сучасників, М. Гумільов, який ходив то в циліндрі, то в яскравій досі з тюленячого

хутра з кольоровою облямівкою, за