Волк Игорь [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Волк Игорь [Справочник-дайджест] 24 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОВК Ігор Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Льотчик-космонавт (58/143). У Космосі перебував 11 діб 19 годин 15 хвилин. У ході випробувань

проекту «Буран» виконав тринадцять польотів на спеціальному екземплярі човна.

З робітничої родини.

Народився 12 квітня 1937 р. в м. Змійові Харківської області СРСР (нині – місто Харківської

області України).

Помер 3 січня 2017 р. в м. Жуковський Московської області (РФ). Похований на місцевому Биківському меморіальному цвинтарі.

Закінчив Курський аероклуб (1954), Кіровоградське військове авіаційне училище (1954-1956), школу льотчиків-випробовувачів льотно-дослідницького інституту ім. М. Громова (1963-1965), жуковський філіал московського авіаційного інституту ім. С. Орджонікідзе (1969), Центр

підготовки космонавтів (1980).

Служив у стройових частинах ВПС СРСР (1956-1965), Жуковському льотно-дослідницькому

інституті ім. В. Чкалова (1965-1978), загоні космонавтів (1978-1995), працював в льотно-

випробувальному центрі ім. М. Громова (1995-2002).

Має дозвіл на пілотування всіх (!) моделей літаків, які знаходилися на озброєнні Збройних Сил

СРСР.

Космонавт-дослідник (1982), льотчик-космонавт 3 класу (1984).

Заслужений льотчик-випробовувач СРСР (1983).

Президент Федерації тенісу СРСР (1986-1990).

Президент Федерації любителів авіації (1988).

Перший віце-президент Федерації космонавтики Росії (2003-2005).

Президент міжнародної асоціації «Земля і космонавтика».

Президент Російського національного аероклубу.

Герой Радянського Союзу (1984).

Кавалер радянських орденів Леніна, Червоного Прапора, низки медалей.

Виконав політ на космічному човні «Союз Т-12», працював на орбітальному комплексі «Салют-7»

– «Союз Т-11» – «Союз Т-12» (1984).

Наш земляк – співавтор книги «Ціль – 2001. Авіаційна і космічна техніка світу», автор

фантастичного детективу «Космічний ковпак».

В. – почесний громадянин м. Калуга (РФ).

У Росії проводиться тенісний турнір його імені.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Кизим, В. Джанібеков, В. Кубасов, М. Манаров, В.

Коккінакі, С. Савицька, В. Анісімов, О. Іванченков, В. Соловйов, О. Атьков, В. Заболоцький, М.

Толбоєв, Р. Станкявічус, У. Султанов та ін.


***

СПРОБУВАТИ ВСЕ,

з життєвого кредо І. Вовка

Мені завжди хотілося спробувати все.

СТРАХУ НІКОЛИ НЕ ВІДЧУВАВ, зі спогадів І. Вовка «В мене влили келих шампанського

єдиний допінг»

Перший політ «Бурану» був акцією відверто політичною – потрібно було продемонструвати

Заходу, що у нас є човен не гірший за американські. Для повної перевірки цифрової системи

управління «Буран» повинен був провести в космосі не три з гаком години, а, як мінімум, три

доби. Тільки тоді стало б більш-менш зрозуміло, які помилки системи необхідно усунути.

Ще до історичного старту «Бурану» всім було відомо, що для другого безпілотного польоту

автоматику попросту замінять. Ну а потім вже повинен був летіти екіпаж з двох чоловік,

командиром якого планували мене.

Хоча, звичайно, я розумів: можуть у будь-який момент замінити. Правда, тільки однією людиною

– Анатолієм Левченко (теж українець – авт.). Це було святим – командиром міг стати тільки

льотчик, який побував у космосі. У загоні таких було двоє – я і Анатолій. Все інше вирішувала

політика.

Щоправда, особисто мені гріх скаржитися. Завдяки програмі «Енергія-Буран» я випробував кайф, який важко собі уявити. Втім, і навантаження були скажені – після приземлення «Союзу»

Джанібекова і Савицьку на ношах понесли в госпіталь, а я відразу ж пересів на гелікоптер. Потім,

без передиху, – на Ту-154, потім – на МіГ. Метою було – довести, що льотчик-професіонал може

витримати такі навантаження. Я довів. Правда, десь між польотами в мене нишком влили келих

шампанського, але це був єдиний допінг.

…Взагалі страх в своєму житті я відчув, напевно, одного-єдиного разу – коли мене в три роки

посадили на високий стілець і ноги відірвалися від землі. І зараз, не дивлячись на вік, заборону

проходити медкомісію і масу пояснювальних з доганами, літати все одно хочеться. Недавно ось

їздив до конструктора, котрий змайстрував апарат за типом «три в одному», – човен, машина і

літак. Ось би спробувати!


ЕТИЧНО ДО ЧУЖИХ СВІТІВ МИ ЩЕ НЕ ДОРОСЛИ, з інтерв’ю І. Вовка російським

інформагенціям

Кожна епоха характеризується якимись фундаментальними відкриттями. Давайте пригадаємо, з

чого почалося ХХ століття. Найбільшою науково-технічною подією став перший політ людини

літаком. Не важливо, скільки часу пробув той у повітрі. Важливе те, що ці секунди стали Історією

людства і сьогодні перетворилися на мільярди годин, які люди пронесли через свої окрилені тим

першим польотом душі.

Далі. Випробування атомної бомби. Наслідки цієї події нам невідомі повною мірою і до цих пір.

Ну і, звичайно, політ Юрія Олексійовича Гагаріна в космос. Планета побачила, що Людина дійсно

стала великою, подолавши тяжіння Землі і вийшовши в простори Всесвіту.

На жаль, людська пам’ять має здатність забувати багато що, у тому числі і грандіозні історичні

події. Ось і політ Ю. Гагаріна в багатьох країнах вже не пам’ятають. Коли в Сполучених Штатах

Америки я зустрічався з молодими людьми в школах і університетах, то рідко хто міг назвати ім’я

першого космонавта і країну, яка проводила його в політ. Частіше називають ім’я Джона Гленна.

Звичайно, американці – великі патріоти. Проте я вважаю, що таке ставлення до історії людства

глибоко помилкове.

І благородна акція перельоту Америкою і Росією на двох літаках радянського виробництва на

честь першого польоту людини в Космос повинна освіжити пам’ять людей. Я вірю, що задуманий

переліт відбудеться, і з свого боку докладу всіх зусиль для його здійснення.

…Коли мене запитують про можливість відправки космічних кораблів з людьми в глибини

космосу з метою пошуку інших цивілізацій, я відповідаю, що цього робити не можна. Перш за все

ми винні самі розібратися в тому, що відбувається в своєму будинку – на Землі. Хіба все в ньому

гаразд? То як ми можемо нести наш бруд на інші планети, до інших світів, коли з кожним днем

самі все більше втопаємо в ньому?

Та все ж космонавтика розвиватися буде. Шлях, вказаний Юрієм Гагаріним, нескінченний, і по

ньому йтимуть до тих пір, поки існуватиме людство. Але цей шлях буде тільки тоді успішним, коли наша етична досконалість відповідатиме технічній.


МІЛЬЯРДИ НА ВІТЕР, з кореспонденції Ю. Кривенка «Буран» відшумів. А шкода!»

15 листопада 1988 року на злітно-посадочну смугу космодрому Байконур сів крилатий

орбітальний човен багаторазового використання «Буран». Зробивши два витки навколо Землі, він

провів у космосі 3 години 25 хвилин. Багатьом тоді здавалося, що це – початок нової ери в

освоєнні Всесвіту. Адже передбачалося, що відбудуться ще два безпілотні візити на орбіту, а

потім човен прийме на борт екіпаж з двох космонавтів. На жаль, перша космічна подорож стала

останньою. А льотчикам-випробовувачам і космонавтам, що пройшли спеціальну підготовку, так

ніколи і не довелося доторкнутися до штурвалу унікального космічного човна... Хоча в програму

уже було вкладено близько 17 мільярдів доларів США.

Старт «Бурану-2», який носив неофіційну назву «Пташка», був намічений на 1991 рік.

Планувалося, що той зістикується з орбітальною станцією «Мир», а потім з «Союзом-2»,

космонавти якого імітуватимуть рятувальні роботи.

Але пригадайте той час... Країна стала дибом, руйнувалися її основи. Політ перенесли на 1992-й, а

потім, у зв’язку з різким скороченням фінансування, на кінець 1993 – початок 1994 року. Але вже

було ясно, що радянські човники навряд чи коли-небудь подолають земне тяжіння.

Проте офіційно програма «Енергія-Буран» не закрита до цього дня. Не тому, що хтось плекає

надію на її відновлення. Просто немає розпорядження уряду про виділення коштів на списання і

утилізацію устаткування. Стартові споруди перейшли у власність Казахстану, а перший «Буран»

заклали під іноземний кредит.

До цього часу не розформований і загін космонавтів, котрий складається з льотчиків-асів. Серед

них і кандидат в командири екіпажу першого пілотованого польоту Ігор Петрович Вовк. Між

іншим, цей унікальний фахівець, який літав на всьому, що тільки може літати, вже чотири роки

веде боротьбу за право займатися улюбленою справою – випробовувати літаки.


ЛЕТІВ БОСОНІЖ, з інтерв’ю І. Вовка О. Мілкусу «Політ на орбіту був відпусткою за

держрахунок»

– Ігорю Петровичу, не образливо, що звання Героя Радянського Союзу ви одержали за не

найскладнішу свою роботу ...

– Коли мені ставлять подібні провокаційні запитання, я погоджуюся: так, мені дали Героя

Радянського Союзу за задоволення. У мене справді була прекрасна відпустка за рахунок держави –

одинадцять днів дивився на Землю з орбіти! Це потім, вже після польоту, прочитав про себе в

газетах: мовляв, скільки я всього видатного зробив – і сам себе заповажав.

– Ну якщо політ в космос був для вас прогулянкою, яку роботу ви вважаєте найскладнішою?

– А робота не буває «найскладнішою». Вона буває потрібною і не дуже. У льотних випробуваннях

практично всі роботи непрості.

– А випробування «Бурану» чим відрізнялося?

– А його, якщо чесно, ніхто серйозно і не випробовував... Ми літали на літаку – аналогу «Бурану».

Навіть не літали, так – то керування, то пробіжка...

Ось «Спіраль», яку робили до «Бурану», серйозно випробовували. Цей «виріб» мав хороші

характеристики. Чому його закрили, мені незрозуміло.

– Як я розумію, ви, а опісля Анатолій Левченко, довели, що навіть після досить довгого

знаходження в невагомості професійний пілот в змозі посадити «Буран» у потрібному

районі...

– Так. Хоча в моєму випадку все було не так просто. Наш «Союз» приземлився. За планом між

посадкою і вильотом на Ту-154 повинно було пройти менше двох годин. А я хвилин двадцять

бовтався на ременях в апараті головою вниз: рятувальна бригада не могла відгвинтити відсік – це

такий металевий ящик між мною і виходом, і мене через нього витягнути. Довелося вислизати

самому методом повного видиху...

Друга затримка: у хлопців не виявилося для мене штанів і черевиків. Я ж в скафандрі літак не

поведу! І без штанів – теж! Комбінезон мені якийсь знайшли, а взуття немає. Злетіли. Прилетіли

на аеродром. А як двері відчинилися, я з гелікоптера босоніж – до Ту-154, який потрібно

пілотувати далі. І злетів.

– І все босоніж ?

– Ні, в літаку мені нарешті черевики дали. І я полетів на аеродром в Ахтубінськ. А там вже стоїть

МіГ-25. Я з однієї кабіни перебіг в іншу і став відпрацьовувати іншу програму – посадку

траєкторією, близькою до траєкторії «Бурану». Нормально все зробив, без зауважень.

НІХТО НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ, з інтерв’ю І. Вовка К. Ликову

– Як бути з новими планами відвідин Місяця – американці оголосили, що мають намір туди

повернутися, знову ж таки китайці теж хочуть полетіти...

– Це – величезна помилка. Замість того, щоб реалізовувати можливості, які нам надані на Землі. Я

можу назвати немало цікавих розробок, у тому числі й в сфері енергетики, котрі дозволяють

вирішити дуже багато завдань, не виходячи для цього в космос.

Для чого вони знову прагнуть на Місяць? Мені здається, що, швидше за все, справа в «Селені-3», одна тонна якого, доставлена на Землю, здатна задовольнити річну потребу енергетики планети.

Ось і виходить, що сьогодні на Місяць знову витрачаються і витрачатимуться скажені гроші, які

можна було б використовувати для розвитку непаливної енергетики тут. Скажімо, 50 тисяч тонн

відходів будь-якого міста достатньо для того, аби забезпечити необхідними теплом і

електроенергією 150 тисяч чоловік населення цього міста. Але цим ніхто не займається...


У КОСМОС... З «ЛІВИМИ» ОГІРКАМИ НА ПУЗІ, бувальщина

Перед польотом в Космос І. Вовк, Л. Леонов і В. Джанібеков купили малосольних огірків,

української ковбаси і спиртного. Пронести все це на човен не так просто, тому що є спеціальна

кімната, де космонавтів дезинфікують, протирають, одягають в стерильну білизну. До того ж, за

інструкцією, які, як відомо, пишуться кров’ю, не можна брати з собою на орбіту більше тієї ваги, на яку розраховане центрування крісла.

Тому І. Вовку з В. Джанібековим (Леонов Л. – командир – авт.) довелося грунтовно попоститися, нічого окрім чаю з хлібом вони не вживали й схуднули кожен на 1,5-2 кг.

У день старту з одного з томів бортової документації зняли обкладинку і замість сторінок до неї

вклали містксть з півтора літрами коньяку (голове – щоб не булькало).

Закуску ж запаяли в целофанові пакети і все це розмістили під скафандрами. І. Вовку дісталися

овочі. Він так і стартував – з малосольними огірками на животі.