загрузка...

Владиков Вадим (fb2)

- Владиков Вадим [Справочник-дайджест] 18 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





ВЛАДИКОВ Вадим Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Біолог, іхтіолог.

З родини священика.

Народився 18 березня 1898 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 січня 1986 р. в Канаді.

Закінчив Охтирський ліцей (1917), навчався на природничому відділенні Харківського

університету (1917-1918), закінчив Каpловський університет (1925).

Працював інспектором рибоохорони в Ужгороді, одночасно очолюючи Закарпатське товариство

акваріумістів (1919-1920), директором Етнографічного музею Словаччини (1925-1928), науковим

співробітником Паризького інституту Пастера (1928-1930), викладачем Монреальського і

Оттавського університетів, директором біологічної лабораторії при міністерстві рибного

господарства провінції Квебек (1943-1973).

Почесний радник Канадського музею природознавства.

Друкувався в газетах і журналах «Підкарпатська Русь», «Рибальський вісник».

Як іхтіолог дебютував книгою «Риби Підкарпатської Русі й методи їхнього лову» (1926).

Перу нашого земляка також належить доробок «Пpиpодоопис у школі» (1926).

Всього В. опублікував близько 300 робіт англійською, німецькою, французькою, російською,

чеською мовами.

Під час червоної революції став на бік білих. Воював в арміях А. Денікіна і П. Врангеля. Після

військової поразки емігрував: спочатку до Туреччини (1920), потім – Чехії (1921-1928), Франції

(1928-1930) і, нарешті, Канади (1930).

Серед друзів та близьких знайомих В. – П. Сушкін, В. Талієв ті ін.


***

СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ

, з професійного кредо В. Владикова

Лише спільними зусиллями можна оздоровити екологію.

ОЗДОРОВИМО РІДНИЙ КРАЙ, з книги В. Владикова «Риби Підкарпатської Русі й методи

їхнього лову»

На території Закарпаття діяв Мадярський (угорський) риболовецький закон 1888 р., за яким право

лову риби належало власникові берега. Охочі ловити рибу повинні були придбати у місцевих

властей спеціальний дозвіл (легітимацію) і завжди мати її при собі під час рибалки.

Була введена заборона на лов риби під час нересту, а також на використання браконьєрських

снастей.

Закон вводив спеціальні «місця охорони риби», де заборонялася будь-яка людська діяльність, навіть купання.

...У боротьбі цій, крім адміністративних органів, може принести дуже більшу користь школа й

вчитель.


СТАРТУВАВ У КАРПАТАХ, з дослідження А. Лугового і Л. Бородіної «Росіяни в житті

Карпатської Русі»

Населення Карпатської Русі, іменованої в минулому Угорською, пізніше – Підкарпатською, а

тепер Закарпаттям – у силу географічних і адміністративних причин перебувало в постійному

контакті із прикордонними народами: галичанами на сході, з поляками й словаками на півночі й

заході, з угорцями й румунами на півдні. А оскільки край входив до складу Австро-Угорської

імперії, то ці контакти поширювалися й на Чехію, Балкани, і, природно, саму Австрію. Кожна з

культур названих країн і народів внесла свій внесок в розвиток мови, вдачі, побуту русинів

Закарпаття.

Що стосується контактів з Росією, її культурою, то вони спочатку носили не геополітичний, а

скоріше історичний характер. Проте, ці контакти були тісними, і про них не слід забувати.

…В 1926 році в Ужгороді вийшла книга російського емігранта (так у тексті – авт.) Вадима

Дмитровича Владикова «Риби Підкарпатської Русі й методи їхнього лову». Автор присвятив свою

книгу «Карпаторуській молоді».

В. Д. Владикову в рік видання книги виповнилося всього 28 років. Проте, за науковим рівнем вона

стоїть дуже високо. В 1931 році робота перевидали французькою мовою й удостоїли в Парижеві

Золотої медалі.

До сьогоднішнього дня монографія В. Владикова залишається кращою науковою працею з риб

підкарпатського краю. Вона цікава не тільки іхтіологам, а й етнографам, філологам, тому що в ній

прекрасно описані місцеві (русинські, угорські) способи й знаряддя рибальства, перераховані

народні назви риб – по 6-10 назв в кожному виді.

Наприкінці 20-х років минулого століття В. Д. Владиков покинув Підкарпатську Русь, переїхав

спершу до Франції, потім – Канади, де став іхтіологом світового класу. Але свій науковий старт

почав у Карпатах.


ПОДАРУВАВ КОЛЕКЦІЮ, з кореспонденції «Зоологічний музей МДУ» на zmmu.msu.ru

Іхтіологічна колекція Музею з моменту свого формування й по теперішній час поповнюється як за

рахунок збирання самими співробітниками (беруть участь не тільки фахівці-іхтіологи, а й інші

сектори), так і, головним чином, за рахунок надходжень від сторонніх організацій і індивідуальних

збирачів.

Наприклад, цікаві матеріали з північноамериканської іхтіофауни були отримані зі США й Канади

в 1960-і рр. Вони надійшли у дарунок від доктора Кроссмана – колекція ендемічних щук і через В.

Д. Владикова – представницька колекція, в основному прісноводних риб.


ПРИРОДА



Загрузка...