загрузка...

Владиков Вадим (fb2)

- Владиков Вадим [Справочник-дайджест] 18 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ВЛАДИКОВ Вадим Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Біолог, іхтіолог.

З родини священика.

Народився 18 березня 1898 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 січня 1986 р. в Канаді.

Закінчив Охтирський ліцей (1917), навчався на природничому відділенні Харківського

університету (1917-1918), закінчив Каpловський університет (1925).

Працював інспектором рибоохорони в Ужгороді, одночасно очолюючи Закарпатське товариство

акваріумістів (1919-1920), директором Етнографічного музею Словаччини (1925-1928), науковим

співробітником Паризького інституту Пастера (1928-1930), викладачем Монреальського і

Оттавського університетів, директором біологічної лабораторії при міністерстві рибного

господарства провінції Квебек (1943-1973).

Почесний радник Канадського музею природознавства.

Друкувався в газетах і журналах «Підкарпатська Русь», «Рибальський вісник».

Як іхтіолог дебютував книгою «Риби Підкарпатської Русі й методи їхнього лову» (1926).

Перу нашого земляка також належить доробок «Пpиpодоопис у школі» (1926).

Всього В. опублікував близько 300 робіт англійською, німецькою, французькою, російською,

чеською мовами.

Під час червоної революції став на бік білих. Воював в арміях А. Денікіна і П. Врангеля. Після

військової поразки емігрував: спочатку до Туреччини (1920), потім – Чехії (1921-1928), Франції

(1928-1930) і, нарешті, Канади (1930).

Серед друзів та близьких знайомих В. – П. Сушкін, В. Талієв ті ін.


***

СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ

, з професійного кредо В. Владикова

Лише спільними зусиллями можна оздоровити екологію.

ОЗДОРОВИМО РІДНИЙ КРАЙ, з книги В. Владикова «Риби Підкарпатської Русі й методи

їхнього лову»

На території Закарпаття діяв Мадярський (угорський) риболовецький закон 1888 р., за яким право

лову риби належало власникові берега. Охочі ловити рибу повинні були придбати у місцевих

властей спеціальний дозвіл (легітимацію) і завжди мати її при собі під час рибалки.

Була введена заборона на лов риби під час нересту, а також на використання браконьєрських

снастей.

Закон вводив спеціальні «місця охорони риби», де заборонялася будь-яка людська діяльність, навіть купання.

...У боротьбі цій, крім адміністративних органів, може принести дуже більшу користь школа й

вчитель.


СТАРТУВАВ У КАРПАТАХ, з дослідження А. Лугового і Л. Бородіної «Росіяни в житті

Карпатської Русі»

Населення Карпатської Русі, іменованої в минулому Угорською, пізніше – Підкарпатською, а

тепер Закарпаттям – у силу географічних і адміністративних причин перебувало в постійному

контакті із прикордонними народами: галичанами на сході, з поляками й словаками на півночі й

заході, з угорцями й румунами на півдні. А оскільки край входив до складу Австро-Угорської

імперії, то ці контакти поширювалися й на Чехію, Балкани, і, природно, саму Австрію. Кожна з

культур названих країн і народів внесла свій внесок в розвиток мови, вдачі, побуту русинів

Закарпаття.

Що стосується контактів з Росією, її культурою, то вони спочатку носили не геополітичний, а

скоріше історичний характер. Проте, ці контакти були тісними, і про них не слід забувати.

…В 1926 році в Ужгороді вийшла книга російського емігранта (так у тексті – авт.) Вадима

Дмитровича Владикова «Риби Підкарпатської Русі й методи їхнього лову». Автор присвятив свою

книгу «Карпаторуській молоді».

В. Д. Владикову в рік видання книги виповнилося всього 28 років. Проте, за науковим рівнем вона

стоїть дуже високо. В 1931 році робота перевидали французькою мовою й удостоїли в Парижеві

Золотої медалі.

До сьогоднішнього дня монографія В. Владикова залишається кращою науковою працею з риб

підкарпатського краю. Вона цікава не тільки іхтіологам, а й етнографам, філологам, тому що в ній

прекрасно описані місцеві (русинські, угорські) способи й знаряддя рибальства, перераховані

народні назви риб – по 6-10 назв в кожному виді.

Наприкінці 20-х років минулого століття В. Д. Владиков покинув Підкарпатську Русь, переїхав

спершу до Франції, потім – Канади, де став іхтіологом світового класу. Але свій науковий старт

почав у Карпатах.


ПОДАРУВАВ КОЛЕКЦІЮ, з кореспонденції «Зоологічний музей МДУ» на zmmu.msu.ru

Іхтіологічна колекція Музею з моменту свого формування й по теперішній час поповнюється як за

рахунок збирання самими співробітниками (беруть участь не тільки фахівці-іхтіологи, а й інші

сектори), так і, головним чином, за рахунок надходжень від сторонніх організацій і індивідуальних

збирачів.

Наприклад, цікаві матеріали з північноамериканської іхтіофауни були отримані зі США й Канади

в 1960-і рр. Вони надійшли у дарунок від доктора Кроссмана – колекція ендемічних щук і через В.

Д. Владикова – представницька колекція, в основному прісноводних риб.


ПРИРОДА НЕ КЛАСОВИЙ ВОРОГ БІЛЬШОВИКІВ, з розвідки «Історія захисту тварин в

Україні» на zooark.azov.net

Зіштовхнувшись із радянською владою, частина природоохоронців, як полтавчанин В. Ніколаєв, відразу потрапили до рук ЧК, інші, як Г. Бризгалін, С. Мокpжецький, В. Владиков, Ф. Фальц-

Фейн, В. Мартинов емігрували. І мали для цього всі підстави.

У листі до М. Андрєєвої (цивільної дружини М. Горького) Ленін писав: «Не можна не

заарештовувати, для попередження змов, всієї кадетської й навколокадетської публіки. Вона

здатна, вся, допомагати змовникам. Злочинно не заарештовувати їх. Краще, щоб десятки й сотні

інтелігентів посиділи деньки й тижні, ніж щоб 10.000 було перебито. Справді, краще».

Ідеї вождя активно розвивалися в Україні. Один із провідних чиновників Наркомосвіти УРСР

Ряппо говорив в 1922 р.: «Загітувати професуру сподіватися нема чого, потрібно провести повний

розгром у Вузах і почати будувати нові».

…У Закарпатті діяли Чехословацька Ліга охорони природи (створена в 1932 р.), Чехословацьке

мисливське товариство, Товариство захисту тварин. Активною природоохоронною займалися

чеські ботаніки А. Златник, А. Гілітцер, орнітолог А. Грабар, іхтіолог В. Владиков.

…До середини-кінця 30-х років всі природоохоронні громадські організації радянської України

були знищені. Закрито всі краєзнавчі й риболовно-мисливські журнали, багато природознавчих, які поміщали природоохоронні матеріали. Змінено керівництво практично всіх краєзнавчих музеїв

і заповідників, закриті заповідники: «Конча-Заспа», «Академічний степ», реорганізована в

сільгоспінститут «Асканія-Нова», від Азово-Сиваського і Чорноморського заповідників відрізана

майже половина всієї площі.

За підрахунками, репресіями 30-х років на Україні знищено 40% діячів охорони природи,

постраждав перший голова УКТОП М. Полоз, майже 1/3 складу його комітету.

Ще близько 10% діячів охорони природи емігрували під час або після громадянської (Г. Бризгалін, С. Мокржецький, В. Владиков, Ф. Фальц-Фейн, Г. Ширяєв, І. Пачоський, В. Мартино) і Великої

Вітчизняної війн (О. Мріц, Д. Белінг, Б. Лучаківський, В. Бригідер, В. Левицький, Н. Десятова-

Шостенко). Таким чином, вирубаний кожний другий.

…Найбільше сконцентровано і ясно своє відношення до природи висловив 25 серпня 1933 р. на

заключному зльоті будівельників Біломорканалу М. Горький: »На той час, коли ви будете в моєму

віці, думаю, не буде класових ворогів, а єдиним ворогом, проти якого будуть спрямовані всі

зусилля людей, буде природа, а ви будете її володарями. До цього ви йдете, і більше отут нема

чого сказати, але до цього треба звернути голову капіталізму».


КАНАДСЬКА «НЕССІ» ВІДКРИТА УКРАЇНЦЕМ, з статті О. Левкрафта «Озерні чудовиська»

Продовжує історію «справа» на озері Поенігеймук, або Помилковому озері, в провінції Квебек, приблизно в 200 милях від столиці Канади. Цій справі, поза сумнівом, багато років, проте вперше

вона наробила галасу в 1958 році, коли надзвичайно серйозний вчений, керівник управління

рибних промислів Квебека, провів серйозне дослідження – причому серйозне і майже унікальне не

лише для людини його становища і рангу, але й з погляду фахівців з «чудовисьок».

Доктор Вадим Владиков відправився до цього озера і після повернення заявив: «Я провів

опитування серед безлічі жителів Сент-Елюте (велике село), і всі вони описують одну і ту ж істоту

– тварину довжиною від 12 до 18 футів, бурого або чорного кольору, з круглою головою шириною

близько двох чи трьох футів, посередині якої і уздовж спини проходить схожий на пилку плавник.

Завжди, коли до тварини намагалися наблизитися, вона сповзала у воду і ховалося в озері».

На жаль, добрий доктор незабаром відкинув стриманий тон і заявив: «Ймовірно, це велика риба, хоча, можливо, і якась інша тварина». (Ну звичайно, риба завдовжки 15 футів, яка виходить на

берег!)

Місцеві жителі повідомили іншу інформацію про цю тварину. Джентльмен на ім’я Філіп Форест

сказав, що, коли йому було п’ятнадцять років, його майбутній тесть вистрілив в одну з цих істот з

рушниці 30-го калібру, однак куля лише зрикошетила від її спини. Його заява про те, що істота

була щонайменше 35 футів завдовжки, сірого кольору і з головою, схожою на оленячу, тільки без

рогів, співпадає з розповіддю Доната Лаваз’є.

Місіс Філіп Гейдж разом з чоловіком рибалила на річці, що впадає в озеро, повідомила, що ця або

інша велика тварина двічі викинула з води дев’ять футів свого тіла в безпосередній близькості від

їх човна – вона відзначила, що голова істоти була «розміром з м’яч для гри в регбі».





Загрузка...