загрузка...
Перескочить к меню

Васильковский Сергей (fb2)

- Васильковский Сергей [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З сім’ї дрібного чиновника. Батько, Васильківський І., – кресляр.

Народився 19 жовтня 1854 року в м. Ізюмі Харківської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Харківської області України).

Помер 8 жовтня 1917 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на цвинтарі Молодіжного парку.

Закінчив 1-у Харківські гімназію (1862-1867), ветеринарне училище (1867-1873), Петербурзьку

академію мистецтв (1876-1885), стажувався за кордоном (1886-1888).

Працював канцеляристом Харківського казначейства (1873-1876).

Кавалер двох малих срібних медалей Петербурзької академії мистецтв (1879; 1881), золотої медалі

Всеросійської академічної виставки (1883), Великої золотої медалі Петербурзької академії

мистецтв (1885).

Перша персональна виставка відбулася у Харкові (1900). Потім виставлявся в Полтаві, Парижі, Римі.

Серед найвідоміших полотен нашого земляка – «Весна на Україні», «Влітку», «Кам’яна балка»,

«На околиці» (1883), «Весна», «На Дінці» (обидва – 1885), «Пейзаж» (1886), «Козачий пікет»,

«Полювання на куріпок», «Околиці Хелоса, в Іспанії» (усі – 1888), «Степ весною в Малоросії»,

«Типова бретонська садиба», «Після дощу (Іспанія)», «Околиці Сан-Себаст’яно», «Збір яблук для

сидру» (усі – 1888-1889), «Запорожець в розвідці» (1889), «Сутичка запорожців з татарами»

(1892), «Козача левада» (1895), «Козак у степу» (1905), «Козак Мамай» (1911), «Похід козаків»

(1917).

Пензлю В. також належать картини «Весна в Україні», «Взимку у селі Опішня», «Біля корчми»,

«У Піренеях», «Вигляд на Безансон», «Череда. Околиця села», «Ранок у Безансоні», «Дорога до

села», «Зима в Іспанії», «Запорожець на посту», «В запорізькому степу», «Сутичка запорожців с

татарами», «Булонський ліс взимку», «Сторожова вежа у запорожців», «Два хутори в Малоросії»,

«Ловлять снігура», «Отара в степу, «Дума про трьох братів».

В. – співавтор художнього альбому «З української старовини» (1890), альбому орнаментів (1912).

Понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у

Харкові національного художнього музею, заповів Музею Слобідської України.

До 150-річчя з дня народження земляка за ініціативою завідувачки відділом Харківського

художнього музею О. Денисенко в Україні пройшла акція «Шляхами Васильківського. Погляд

через віки» (2004).

У Москві у видавництві «Біле місто» вийшла книга М. Улибишевої «Сергій Васильківський.

Казка про те, як козак Сергійкові пораду дав» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Д. Яворницький, П. Мартинович, М. Раєвською-Іванова, Г. Ладиженський, М. Ткаченко, М. Беркос, М. Пимоненко, П. Левченко, М. Клодт, М. Самокиш,

М. Дубовськой, В. Беклемішев, В. Сєров, М. Врубель, В. Орловський, Я. Ціонглинський, О.

Бекетов, В. Александров, Д. Безперчий, І. Похітонов, О. Сластьон та ін.


***

РІДНІ СЮЖЕТИ

, з творчого кредо

С. Васильківського

Благороднішого за рідні сюжети в мистецтві нічого не буває.

ШЛЯХЕТНИЙ СИН УКРАЇНИ, з напутнього слова Д. Яворницького С. Васильківському

Шляхетний сину України, трудись, і вдячна мати батьківщина поверне тобі сторицею!


ПОЕМИ НА ЧЕСТЬ СОНЦЯ, з оцінки творчості С. Васильківського М. Бурачеком

Твори Васильківського – це поеми на честь сонця, повітря, ніжних кольорів України. Він як

пейзажист заслуговує почесного місця не тільки серед художників тодішньої Росії, але й серед

пейзажистів Заходу.


ЖИВ ОДНИМ ЖИТТЯМ З ПРИРОДОЮ, з оцінки творчості С. Васильківського Г.

Хоткевичем

Коли з рам гляне на вас усе сяйвом облите широке поле та почується відтіль пісня жайворона, як

легко, як вільно зітхнеться тим повітрям, що хвилями і цілими потоками ллє на вас художник. І

він, що жив одним життям з природою, що плакав над звуками і барвами, примушує і вас тремтіти

перед розкритими ним тайнами життя, вслухатися в розкішну пісню солов’я і журне туркотіння

горлиці.


ПОЕТ МАЛЯРСТВА, з замітки на mincult.gov.ua

Сергія Івановича Васильківського називають поетом українського малярства за надзвичайну

ліричність його пейзажних та історичних творів. Розквіт творчості художника припадає на

останню третину XIX століття, період, коли в Україні діяли Емський акт та Валуєвський циркуляр

про заборону українського друкованого слова. Тому звернення художника до рідної історії, до

відображення природи України, народних типів, етнографічних особливостей селянського і

козацького побуту, звичаїв та обрядів, народної архітектури було своєрідною формою протесту, боротьби митців за утвердження національної гідності свого народу. Саме на той період припадає

інтенсивний розвиток історичного жанру, поява в українському живописі полотен, присвячених

історії запорозьких козаків.

...Коли обдарованому хлопцеві було сім років, на нього звернув увагу Дмитро Безперчий, учитель

малювання Харківської гімназії, колишній кріпак, знайомий Тараса Шевченка й учень Карла

Брюллова у Петербурзькій Академії мистецтв. На вибір життєвого шляху Васильківським вплинув

і близький родич В. Александров, поет, драматург і перекладач, автор популярних у той час

оперет «За Німан іду», « Не ходи Грицю на вечорниці «, віршів, що стали народними піснями.

...Володимир Орловський, академік живопису, якому свого часу Т. Шевченко допоміг вступити до

Академії, був духовним наставником вихідців з України, розвивав у них бажання звертатися до

національної тематики.

Його полотна – перші у пошевченківський період живопису краєвиди, у яких створено глибоко

узагальнений образ тогочасної України, правдивий, зворушливий, ясний своєю живописною

мовою.

Васильківського, як і Михайла Коцюбинського, видатного майстра пейзажу в прозі, називають

сонцепоклонником за ясність палітри, свіжість втілених почуттів та особливу мелодійність,

співзвучну з українським народним мелосом.

Його доробок нараховує понад три тисячі творів, більшість з яких втрачено під час другої світової

війни, але й те, що залишилося, вражає нащадків художньою довершеністю.

У 1914 році, коли було затверджено малохудожній проект пам’ятника Т. Шевченкові у Києві

роботи італійця Шіортіно, що не відповідав духові великого Кобзаря, Васильківський разом з

групою харків’ян надіслав до комітету з спорудження пам’ятника рішучий протест.


ШАРЖ НА ВЧИТЕЛЯ, з статті О. Зінченка «Васильківський Сергій Іванович»

Власне, почалося все з того, що юний Васильківський намалював в підручнику шарж на нового

вчителя каліграфії. І добре б намалював в своєму, так ні – в підручнику сусіда. Втім, якби товариш

на Сергія не настукав, можливо, ми прізвища художника так ніколи і не почули б.

А справа в тому, що новим вчителем каліграфії виявився... художник Дмитро Іванович Безперчий.

Саме він, відзначивши витівки безвусого недолітка, порадив тому вчитися. І сам щось показував, і

до приватної художньої школи Марії Дмитрівни Раєвської-Іванової допоміг потрапити.

Здавалося, майбутнє Васильківського цілком визначилося. Проте, закінчивши гімназію, за

наполяганням батька Сергій вступає до ветеринарного інституту. Сім’я, загалом, справедливо

вважала, що спеціальність ветеринара – це гарантований шматок хліба в майбутньому.

Батько, Іван Федорович, мріяв, що удвох вони нарешті таки накопичать коштів, аби настелити

дощату підлогу свого будинку. Поки вона була земляною...

Окрім художніх здібностей, Сергій Васильківський мав безперечний талант імітатора-пародиста, чудово грав на бандурі і співав. Йому пророкували консерваторію і навіть театральну кар’єру...


КОШТІВ НЕ ЗНАЙШЛОСЯ, з репортажу О. Анатольєвої «Під’їзд-музей»

Старовинна будівля, на стінах розписи сторічної давності, створені відомими художниками

Миколою Самокишем і Сергієм Васильківським. Перша думка: це, напевно, якийсь архітектурний

пам’ятник або музей. Проте до істини тут далеко. Це – звичайний під’їзд одного з харківських

будинків. Унікальні картини видатних художників написані тут прямо на стінах. І – частково

заховані під декількома шарами фарби і штукатурки.

Цей під’їзд в будинку на вулиці Мироносицькій мистецтвознавцям був відомий завжди. Фахівці

стверджують, що без малого сто років тому відомі художники Микола Самокиш і Сергій

Васильківський розписали його на прохання свого друга, власника будинку. Так з’явилася на світ

унікальна «Скринька» – так жартома називали під’їзд із-за його ошатного вбрання.

У радянські роки, коли у будинку з’явилися нові власники, стіни з розписом просто зафарбували.

А картину Васильківського – знищили.

У 1970-і роки київські художники видалили шар білення, під яким знаходилася верхня частина

розпису, і з тих пір частково вона відкрита.

Картину Васильківського – полотно з пейзажем, яке планувалося як імпровізоване вікно, –

працівники ЖЕКу, за офіційними даними, викинули на звалище. Хоча не виключено, що хтось міг

забрати її собі.

Аби повністю відновити розпис, необхідно близько 20 тисяч доларів. Проте такої суми місто на

реставрацію не виділяє. Інші організації, до яких зверталися художники, коштів теж не знайшли.


РЕКОРД НА ВІДОМОМУ АУКЦІОНІ, з кореспонденції «Хто сказав, що ми бідні?» в

«Робітничій газеті» від 11 лютого 2008 р.

На торгах відомого аукціону «Крісті» в Нью-Йорку картину видатного українського художника

Сергія Васильківського «Шлях до села» продали з сенсаційним результатом по співвідношенню

«стартова ціна – результат». Шедевр придбав невідомий український колекціонер за ...$84.000! І

це при стартовій ціні $8000! Говорять, зі всіма митами новий власник виклав за картину близько

$100.000. Чи потрапив шедевр до України, не повідомляється...

На аукціоні «Сотбіс» в Лондоні 31 травня 2006 року картину Васильківського «Церква св. Іллі біля

Чернігова» купили майже за 65.000 доларів.


НЕЧИСТА СИЛА, бувальщина

Якось вчитель малювання під час літніх вакацій повіз майбутніх художників до села малювати

іконостас – «коностасить». На другий день Сергій Васильківський помітив біля церкви кобилу. Не

роздумуючи, «заґрунтував» їй шкіру й так розмалював, що господар, вийшовши на вулицю,

сторопів:

– Мара, – перелякано шепотів він.

А тут раптом щй й загриміло, небо розірвала блискавка.

– Господи, та це ж нечиста сила, згинь, пропади!

На щастя, пішов дощ і змив з бідної тварини живописні фантазії невгамовного Васильківського, попередника майстрів перфомансу.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...