Акимов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">академічного театру комедії ім. Акимова

Запрошення до театру Комедії на посаду його керівника було актом розпачу: здавалося, театру,

який помирав, вже ніхто не допоможе. Але те, що сталося вже через рік роботи в ньому Акимова,

перевершило всякі чекання. Театр не просто воскрес. Він став якісно іншим.

Лідер за натурою, унікально обдарований художник, графік, літератор, режисер, оратор,

організатор, – ренесансна особистість, Акимов створив театр настільки оригінальний, що навіть

усупереч нормам російської мови слово Комедія в назві театру почали писати з великої букви. Ця

акимовська «К» і сьогодні на програмках спектаклів театру, що носить його ім’я.

Уразливість театру «одного жанру» підштовхнули Акимова створити при театрові наприкінці 50-х

років літературне об’єднання. Так театр став лабораторією сучасної комедії, відкіля згодом

вийшли відомі літератори.

Під час війни, в обложеному Ленінграді і пізніше, в евакуації, Акимов не залишав свого театру. У

той період були зіграні 16 прем’єр.

Приголомшливий успіх спектаклів створив стійку славу театрові не тільки в нашій країні, а й за

рубежем.

ЛЕТИТЬ, МОВ ВИХОР, з «Щоденників» Є. Шварца

Микола Павлович Акимов, маленький, дуже худенький, ногам його просторо в будь-яких штанях,

справляє враження сили, вихори енергії вміщує в собі субтильна його фігурка. Енергія ця не

бризкає назовні по-одеському, на зразок лимонадної піни. Вона проявляється, коли потрібно...

Дуже розумно, дуже ясно він діє, наказує, наполягає – наполягає на своєму, навіть коли не правий.

Він більше втілений, більше існує, ніж ті, хто його оточує.

Він веде. Він діє. І за законом руху іноді розганяється до того, що летить, як вихор, разом з

театром.

Летить, летить!

МАЛЮВАВ УКРАЇНСЬКИХ КОЛГОСПНИКІВ, зі спогадів М. Азізян

Понад усе запам’яталися прем’єри в Театрі Комедії. Акимов сам завжди стояв у фойє і зустрічав

глядачів, начебто це його особисті гості. Він устигав подивитися на кожного своїми сяючими

очима, і кожний був обласканий. А потім він виходив на сцену і промовляв вступне слово. І це був

каскад дотепів, парадоксів, думок. В одному з таких виступів він проголосив знамените: «Узагалі

до сатири в нашій країні ставляться дуже добре, але погано – в кожному окремому випадку».

Театр був його будинком, гарним будинком, де смачно готували в буфеті, де надзвичайно

цінували кожного працівника і поряд з акторами були знамениті бутафори, кравці, звуковики.

Це все – похідна загального інтересу Акимова до людини, до кожного окремо. Тут корені його

портретного живопису. Він писав портрети безупинно протягом усього життя. Неймовірно, але

його спадщина складає понад 800 портретів. Причому малював він не тільки знаменитостей, у

нього є, наприклад, портрети українських колгоспників.

СХОЖИЙ НА ГУЛЛІВЕРА, зі спогадів В. Карпової

У чому ж феномен акімовського актора? В умінні вскочити в ситуацію з якогось несподіваного

моменту, пропустивши А, Б, В, почати з букви Ять. Здатність почувати, що двічі два може бути

п’ять. В Акимова завжди був готовий спектакль у голові. Він знав, про що буде ставити, і для

кого.

Він був раціональним художником, поте на сцені вмів ходити краєм ірраціонального. М. П.

назавжди зберіг у собі авангардну стихію театральної хвилі 20-х років, котра у свій час його

підняла.

Він загострював ліричне звучання добутків і при цьому мав особливий гумор. Акімов був як

Гуллівер.

ТАЛАНОВИТИЙ ПИЯК ДОРОЖЧИЙ ДЕСЯТКА ТВЕРЕЗИХ НЕЗДАР, з книги О. Ріганова

«Сергій Філіппов»

Сюди, на перетинання Невського і Садової, де і донині, знаходиться театр Акимова, Сергій

Філіппов потрапив 1935-го року. Це було щастя – працювати з кумиром ленінградської молоді (у

Москві таким кумиром був Мейєрхольд).

…Поява Філіппова в театрі помітили. Його критично оглянули. Ззирнулися. Наступила тиша. І

чийсь голос досить голосно і безтактно вимовив:

– Хто цей сухорлявий з обличчям убивці? Невже актор?

Філіппов встав і рушив до виходу, щоб зникнути назавжди. Та в цей момент увійшов Микола

Павлович. Він ласкаво привітався з молодим артистом і запропонував зайняти місце в залі. Іти

було пізно.

…Вперше Акимов побачив Філіппова 1933 року в експериментальній майстерні Ленінградського

мюзик-холу, яку тоді очолював, і відразу ж закохався в довготелесого хлопця. Акимов запросив

його на