АКИМОВ Микола Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Театральний художник, режисер.
З родини службовця. Батько, Акимов П., – залізничний клерк.
Народився 3 (16) квітня 1901 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 6 вересня 1968 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на санкт-
петербурзькому Волковському цвинтарі.
Навчався в петербурзьких Вечірніх класах Товариства заохочення мистецтв (1914-1915), Новій
художній майстерні (1916-1918), у Вищих державних художньо-технічних майстернях (1922).
Працював в майстерні плакату петроградського «Пролеткульту» (1918-1920), вчителем
харківських Вищих курсів політосвітпрацівників (1920-1922), художником Харківського дитячого
театру (1922), книжковий графік (1923-1932), головним режисером Ленінградського мюзик-холу
(1933-1935), керівником Ленінградського театру комедії (1935-1949; 1956-1968), головним
режисером і художником ленінградського Нового театру (1951-1955), викладачем Ленінградського
державного інституту театру, музики і кінематографії (1955-1968).
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (с 1939).
Народний артист СРСР (1960).
Лауреат срібної медалі брюссельської Всесвітньої виставки (1958).
Як режисер дебютував в театрі ім. Є. Вахтангова спектаклем «Гамлет» (1932).
Як художник дебютував оформленням спектаклю «Незайманий ліс» Е. Толлера (1924).
Перша персональна виставка відбулася в м. Ленінград (1927).
Серед найвідоміших режисерських добутків: «Собака на сіні» Лопе де Вега (1936), «Дванадцята
ніч» В. Шекспіра (1938), «Валенсіанська вдова» Лопе де Вега (1939), «Тінь» Є. Шварца (1940),
«Тіні» М. Салтикова-Щедріна (1953), «Діло» О. Сухово-Кобиліна (1955), «Звичайне чудо» Є.
Шварца (1956), «Ревізор» М. Гоголя (1958), «Тінь» Є. Шварца (1960), «Дракон» Є. Шварца (1962),
«Дон Жуан» Д. Байрона (1963), «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна (1966), «Дзвінок в
пусту квартиру» Д. Угрюмова (1967).
Серед найвідоміших художніх робіт з оформлення спектаклів: «Озеро Люл» А. Файко (1924),
«Розлам» Лавреньова (1927), «Бронепоїзд 14-69» В. Іванова (1927), «Підступництво і кохання» Й.
Шіллера (1930), «Страх» О. Афіногенова (1931), «Любов Ярова» К. Треньова (1936), «Школа
лихослів’я» Р. Шерідана (1940), «Офіцер флоту» О. Крона (1945).
Персональні виставки пройшли в містах Ленінград, Москва (обидва – РФ), Нью-Йорк (США),
Париж (Франція), Брюссель (Бельгія).
Наш земляк – автор книг: «Про театр» (1962), «Не лише про театр» (1966).
Йому також належить низка станкових художніх і графічних робіт, театральні афіші, книжкові
ілюстрації.
А от з владою у А. стосунки складалися не завжди. За постановку «Гамлета» його звинуватили у
формалізмі, відсутності розуміння внутрішнього розвитку дії п’єси, лаяли за «товстого, пухкого
Гамлета» (його грав відомий комік Горюнов, бо, як вважав режисер, «Справа не в зовнішності, а в
будові розуму») і «п’яну Офелію» (1932).
Незважаючи на те, що спектакль уже давно не йшов, на 1-й Всесоюзній режисерській конференції
його згадували як яскравий приклад чужого театрального мистецтва (1939).
Пізніше нашого земляка зі шпальт газет називали космополітом і формалістом і заборонили
ставити спектаклі (1949).
Цікаво, що через півстоліття саме «Гамлет» А. нащадки назвуть захоплюючим «політичним
детективом» і одним з найяскравіших явищ театральної Москви 1930-х років.
Помер наш земляк у номері московського готелю під час гастролей театру.
Ім’я А. присвоєно Санкт-Петербурзькому академічному театру комедії.
Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Лозинський, Є. Шварц, М. Добужинський, М.
Зощенко, В. Мейєрхольд, Д. Гутман, О. Яковлєв, В. Шухаєв, М. Євреїнов, М. Петров, Л.
Сухаревська, І. Зарубін, Б. Тенін, Л. Колесов, К. Хохлов, Є. Юнгер, С. Зейденберг, Б. Чирков, Ю.
Лавров та ін.
***
МОЯ ШКОЛА, з творчого кредо М. Акимова
Моєю школою режисури і драматургії ... є наступні різноманітні речі: російська ікона XIII-XVI
століть, Гоголь, Достоєвський, російські художники-кріпаки XVIII-XIX століть, Корнель, Вольтер, водевіль Лабіша, Анатоль Франс, Ботічеллі, Пінтуріккіо, Дом’є, Ван Гог, багато хто з
карикатуристів Франції й Англії, кінофільми, починаючи з картин, в яких брав участь Макс
Ліндер, і закінчуючи останніми досягненнями італійського кіно.
ЗДАВАЛОСЯ, ТЕАТР ВЖЕ НІЧОГО НЕ ВРЯТУЄ, з інтернет-сайту Санкт-Петербурзького
Последние комментарии
2 часов 38 минут назад
2 часов 58 минут назад
3 часов 23 минут назад
3 часов 27 минут назад
12 часов 57 минут назад
13 часов 1 минута назад