Шокотов Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Шокотов Алексей [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ШОКОТОВ Олексій Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. У чернецтві – Антоній (1834).

З родини священика. Батько, Шокотов А., – диякон.

Народився в серпні 1799 р. в с. Богородичному Ізюмського повіту Харківської губернії Російської

імперії (нині – Куп’янський район Харківської області України).

Помер 13 березня 1871 р. в м. Кишиневі Бессарабської губернії Російської імперії (нині – м.

Кишинеу – столиця Республіки Молдова). Похований в Олександрівському вівтарі місцевого

кафедрального собору.

Закінчив Харківський духовний колегіум, Київську духовну академію (1823).

Був викладачем Полтавської семінарії (1823-1825), Київської духовної академії (1825-1829),

священиком Києво-Подільської Костянтинівської церкви (1829-1836), ректором Полтавської

(1836-1841), Псковської (1841-1850) семінарій, єпископом Вольським, вікарієм Саратовської і

Новгородської єпархій (1850-1853), єпископом Оренбурзько-Уфимським (1853-1858),

архієпископом Кишинівським і Хотинським (1858-1871).

Кавалер орденів св. Ганни 1-го і 2-го ступенів, св. Володимира 2-го ступеня, св. Олександра

Невського (1861).

За його ініціативи запроваджено щорічне внесення до м. Оренбург чудотворної Табинської ікони

Божої Матері (1856).

Засновник журналу «Єпархіальні відомості», який виходив у Кишиневі і друкувався російською і

молдавською мовами.

Перу нашого земляка належать «Слова і промови высокопреосвященного Антонія, архієпископа

Кишинівського і Хотинського (1862).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – І. Попов, С. Міклеску, А. Князєв, Ф. Крістя, С. Дєєв та ін.


***

БОГ І ЛЮДИНА,

з релігійного кредо О. Шокотова

В основі Закону Божого лежать взаємини між Богом і людиною.

ОЧІКУЮ ПОЯСНЕНЬ, з припису О. Шокотова священику М. Бєляєву від 19 вересня 1850 р.

Благочинний Волгських міських церков протоієрей Петро Бибиков рапортом від 22 серпня цього

1850 року за №133 внаслідок повідомлення йому ключарем священика Василя Кузнецького

місцевого Кафедрального Собору доніс мені, що волгський міщанин Семен Петров Єгашев ...і

солдатка Ірина Семенівна Дубнова ...пояснили Кузнецькому, що вони з своїми родинами більше

не хочуть бути в православ’ї, а належати Єдиновірству тому, що вони вінчані у Волгській

Єдиновірній церкві, і тому, що ви, священику Бєляєв, виконуєте у них в будинках все

християнські обряди як то: хрестите їх дітей, відправляєте молебні і завжди буваєте з хрестом.

Наказую вам, єдиновірному священикові Бєляєву, за змістом цього рапорту надати пояснення.

Антоній, єпископ Вольський №73.


ПЕРШИЙ ЄПИСКОП КАФЕДРИ, з статті М. Воробйова «Вольське вікаріатство в XIX і XХ

сторіччях»

До своїх адміністративних обов’язків Преосвященний Антоній приступив вельми енергійно.

Прибувши до Вольська (Волгська) в травні 1850 року, він негайно відвідав Іргизькі монастирі і

знайшов старообрядність вельми укоріненою в Саратовському краю.

Важко не відзначити, що для багатьох вольських старообрядців єдиновірство було всього лише

формальною поступкою державній владі. Приймаючи єдиновірство, обивателі не ставали від того

чадами греко-російської церкви. І вже зовсім обурливими були випадку, коли ті, хто вважався

православними, раптом виявляли бажання перейти в єдиновірство.

Перебування першого єпископа на Вольській кафедрі виявилося настільки коротким, що місцеві

купці, яким дуже лестило піднесення міста до місцеперебування єпископської кафедри, не встигли

навіть побудувати відповідного архієрейського будинку.

...Саратовське Заволжя відійшло до Самарської губернії. Услід за цим була проведена і відповідна

реформа в єпархіальному управлінні. Святійший Синод, який боровся за скорочення витрат,

визнав існування Вольського вікаріатства недоцільним і в тому ж 1850 році, через рік після

відкриття, воно було скасоване.


ВІДКРИВ БІБЛІОТЕКИ, з біографічної довідки «Шокотов Антоній» на ortho-ru

Як єпархіальний діяч, Антоній особливо виділився в Бессарабії, де протягом 13 років свого

управління зробив вельми багато корисного для цього різноплемінного краю. За нього в єпархії

збудовано і відновлено до 300 церков; зведено до 400 сільських шкіл; засновано видання

єпархіального органу з перекладом молдавською мовою для тих священо-церковнослужителів, які

не знали російської мови; для них же видано молдавською «Збірник статей духовно-догматичного

змісту».

Багато Антоній піклувався також про підняття духовного і матеріального добробуту учбових

закладів єпархії, сподіваючись цим шляхом досягти кращої підготовки пастирів.

При церквах він відкривав бібліотеки.


ЗАСНУВАВ БЛАГОЧИННІ РАДИ, з розвідки М. Меленті «Архієпископ Антоній (Шокотов) –

великий знавець розколу у всіх його проявах і непереможний борець з його захисниками»

Ревізія, проведена в храмах Бессарабії, виявила відсутність багатьох необхідних богослужебних

книг. Після цього молдавською мовою випускається ціла низка їх (Тріод, Октоїх тощо) і за

вказівці архієпископа Антонія перевіряються всі тексти, аби уникнути помилок – канонічних і

граматичних. Також єпархіальна друкарня випускає «Православний Катехізис» митрополита

Філарета, «Про віру і життя християнські» і «Єпархіальні відомості».

Особливою подією стало відкриття жіночого єпархіального училища. Гроші на створення цього

духовного закладу були зібрані з священнослужителів, монастирів, численних меценатів, а також

від мешканців Кишинева і його околиць. Архієпископ ...сам жертвував засоби на цей інститут.

При семінаріях відкриваються місіонерські класи.

У 1858 році група віруючих звертається до єпархії з проханням щорічно в день Покрови Пресвятої

Богородиці (1/14 жовтня) Гербовецька ікона Божої Матері з процесією заносилася до

Кишинівського кафедрального собору на шість місяців. Архієпіскопія дала згоду, і щороку

чудотворний образ Богородиці хресним ходом переносився з Гербовецького монастиря до

Кишинева, де знаходився до свята святого великомученика Георгія.

За Антонія запроваджені виборні благочинні і створені благочинні ради, вжиті заходи з боротьби з

розкольниками, зокрема, із старовірами, число яких з кожним роком росло. Поштовх до напливу

прозелітів дав царський уряд, який указом 1895 року надав свободу і незалежність всім конфесіям.

У віці 72 років преосвященний Антоній смертельно захворів. Пухлина головного мозку забрала всі

сили і здоров’я.


ДОЗВІЛ НЕ ЗАБАРИВСЯ, з нарису М. Модестова «Фортеця Табинськ і прославляння

Табинської ікони»

Почалася ця справа клопотанням перед преосвященним Антонієм (Шокотовим) оренбурзького

міського голови С. М. Дєєва і повіреного жителів Стерлітамака В. Владимирцева «про дозвіл

вносити ікону Казанської Божої Матері, що знаходиться в церкві села Табинськ

Стерлітамакського повіту, до міст Оренбург і Стерлітамак, – до першого у вересні, а останній -у 9-

у п’ятницю».

...Преосвященний Антоній доручив провадити «належне розслідування», за наслідками якого вже

в червні було одержано дозвіл Святого Синоду, і громадяни Оренбурга і Стерлітамака отримали

можливість зустрічати Табинську ікону щороку.


РЕВНО ПІДТРИМАВ БРАТІВ ЗА ВІРОЮ, з статті «Ново-Нямецький Свято-Вознесенський

монастир» на voskres.ru

Феофан Крістя, дізнавшись про пограбування майна лаври і утиск монастиря, негайно виходить з

проханням до архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (Шокотова) з клопотанням

знайти спосіб захисту лаври, а якщо виходу немає, то просити Святійший Синод Російської імперії

побудувати в Бессарабії нову обитель, яка стала б донькою святої Нямецької лаври.

11 квітня 1861 року ієромонах Феофан клопоче перед архієпископом Кишинівським і Хотинським

Антонієм про дозвіл влаштувати у вже повернених маєтках Кицкани і Копанка, котрі належали

Нямецькій лаврі, нового чоловічого монастиря для розміщення в ньому ченців, що прибувають з

Молдавії. Поки ж обитель будуватиметься, дозволить нямецьким ченцям здійснювати

богослужіння і виконувати монастирське правило за статутом Нямецької лаври в парафіяльній

церкві села Німцени Кишинівського повіту.


БЕРЕЖІМО ІСТОРИЧНІ СВЯТИНІ, з кореспонденції Б. Капніна, Т. Сорочану і Ю. Тищенка

«Довга дорога до храму»

Почалося все (реставрація – авт.) з будівництва невеликої каплиці поряд з джерелом на околиці

дорогі Орхей – Ватич за ініціативою архітектора Євгенія Смоліна. Після чого настоятель

монастиря отець Силуан запропонував творчому колективу, до якого входив і відомий в

республіці реставратор Д. Коваль, попрацювати над дослідженням стану церкви Святого Миколи

на території монастиря.

...Саме за сприяння Д. Коваля група знайшла історичні матеріали, які свідчать про те, що

будівництво Храму Різдва Богородиці здійснювалося за ініціативою настоятеля Варлаама

(Чернявський) і за активного сприяння архієпископа Кишинівського Антонія (Шокотов).


ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ, з заяви Служби комунікації Відділу зовнішніх церковних

зв’язків Московського Патріархату від 25 березня 2008 р.

Румунські представники заявляють, що Російська Православна Церква в 1813 році заснувала

Кишинівську єпархію нібито «з метою русифікації румунського населення в східній частині

Молдови» . Проте молдавські історики підкреслюють, що саме з часу утворення Кишинівської

єпархії почалося відродження національного культурного життя ...після довгої кризи, пережитої в

період залежності від Туреччини. За значної участі Російської Православної Церкви і російської

держави в Молдавії була організована система релігійної і світської освіти, стали відкриватися

початкові школи, повітові училища і гімназії. До 1858 року в Бессарабії було відкрито близько 400

шкіл всіх типів, де навчалося понад 12 тисяч чоловік.

Перший глава Кишинівської єпархії Російської Православної Церкви митрополит Гаврило

(Банулеску-Бодоні) в 1813 році відкрив в Кишиневі Духовну семінарію, єдиний тоді учбовий

заклад в краю. При ній, за клопотанням Владики, в 1816 році заснували «благородний пансіон»,

який давав світську освіту. У 1814 році піклуванням митрополита Гаврила була відкрита

бессарабська друкарня.

...Багато зусиль і особистих фінансових коштів в розвиток освіти в Молдавії внесли кишинівські

архієпископи Ірінарх (Попов) і Антоній (Шокотов), котрі очолювали єпархію в 1844-1871 роках. Їх

піклуванням активно видавалися богослужебні книги молдавською мовою і створювалися нові

парафіяльні школи, було відкрито жіноче єпархіальне училище. ...Церква видавала молдавською

мовою журнал «Лумінеторул» і російсько-молдавські «Кишинівські єпархіальні відомості».

Богослужіння традиційно велося молдавською і церковнослов’янською мовами.

На жаль, в кінці XIX століття мали місце окремі випадки недостатньої пошани місцевій мові і

культурі, проте до XX століття такі явища були повністю зжиті. Нині ж практично у всіх храмах

Православної Церкви Молдови богослужіння ведеться молдавською мовою.