Шевырев Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

з розвідки «Олександр III: історичний портрет»

Саме в ці березневі дні виявилося, в який глухий кут потрапила революційна партія зі своїм

«червоним терором». Сили «Народної волі» були вичерпані: О. Михайлов схоплений ще

наприкінці 1880 року, О. Желябов – у лютому 1881-го, Софію Перовську – керівницю замаху –

заарештували 10 березня. Один з легалів, Микола Рисаков, видав поліції усе, що знав.

Масові обшуки й облави, що прокотилися його слідами, призвели до розгрому петербурзької

організації «Народної волі». Провал паралізував чималі сили партії, які опинилися без

керівництва; залишки Виконавчого комітету втекли з Петербурга до Москви. Зрозумівши, що його

надії не виправдалися, Виконком 10 березня 1881 р. звернувся з листом до Олександра III, обіцяючи припинити терор в обмін на конституцію.

Трьома днями раніш, 7 березня, відбулася нарада вищих сановників імперії, на якому Лоріс-

Меліков і більшість інших міністрів були за прийняття проекту «конституції». Недвозначно на

користь представницького правління висловилися «Голос» і кілька інших ліберальних видань.

Але ліберальна бюрократія, яка займала тоді ключові посади в урядові, не змогла вчинити

енергійного тиску на імператора. Вимога конституції з боку царевбивць буквально вибивала ґрунт

з-під ніг вірнопідданих лібералів.

Зате консерватори (Катков, Побєдоносцев), котрі за весь час кризи не виявили нічого, крім енергії

і спритності в канцелярських іграх, прийшовши в себе від шоку, свого шансу не втратили.

Побєдоносцев наполегливо переконував нового царя в необхідності твердої політики. «Зле насіння

можна вирвати тільки боротьбою з ним на живіт і на смерть, залізом і кров’ю. Хоча б загинути в

боротьбі, аби перемогти», – писав він Олександрові III.

Катков у «Московських відомостях» теж відкрив похід проти «гнилого лібералізму, що довів

Росію до ганьби 1 березня».

Царевбивство вдарило по монархічних почуттях росіян. Під громові філіппіки Каткова і безладні

репресії переляканої поліції в суспільстві був напружений психоз обложеної міцності.

Настрій більшості повернулося до «сильної руки».

ЩОБ ЦАР ПРИСЯГАВ ЯКІЙСЬ ХУДОБІ, з наради в Гатчині 8 березня 1881 р.

Олександр III:

– Нинішня наша нарада справила на мене сумне враження. Лоріс, Мілютін і Абаза позитивно

продовжують ту ж політику і хочуть так чи інакше довести нас до представницького уряду, однак

доки я не переконаюсь, що для щастя Росії це необхідно, звичайно цього не буде, я не допущу.

Навряд чи, втім, я коли-небудь переконаюся в користі подібного заходу, надзвичайно я впевнений

в його шкоді.

Дивно слухати розумних людей, які можуть серйозно говорити про представницькі початки в

Росії, нібито завчені фрази, вичитані ними з нашої шолудивої журналістики і бюрократичного

лібералізму.

Понад те, я все більше переконуюся, що доброго від цих міністрів чекати не можу...

…Конституція? Щоб російський цар присягав якійсь худобі?!

ЄДИНИЙ ПОРЯТУНОК – ЗАКОН, з статті в «Санкт-Петербурзьких відомостях» за 11 березня

1881 р.

Єдиний порятунок – це закон. Законокерування при місцевому самоврядуванні – ось, що потрібно

Росії в даний час. Одиниці місцевого самоврядування, зв’язані між собою законокеруванням, яке

починається з Державного Вождя російської землі, – ось відшукувана формула для нашого

оновлення, для нашого подальшого цивільного і державного розвитку.

ПОСТРАЖДАВ ВЕСЬ РІД, з книги С. Мосіної (Шевирьової) «Багатство Шавеля»

Так сталося, що наша сім’я має найбезпосередніше відношення до цього знаменитого калузького

роду. З дитинства мені запам’яталися розповіді мого батька Олександра Олександровича

Шевирьова (молодшого) про дідуся і бабусю, її батьків, купців-власників заводу, про будинок

дідуся і захований там скарб.

Життєві обставини, за яких доля звела Олександра Олександровича Шевирьова і Синклитію

Сергіївну Баранову, засновані переважно на торгових відносинах. Будучи торговцем, Шевирьов

знав її батька, якому належали три старі чавуноливарні заводи, закладених самим Демидовим.

...Проте Шевирьов був простим торговцем, а відповідно до тодішніх станових канонів одруження, до якого залучалися представники міщанства і купецтва, вважався нерівноправним. Тому не

дивно, що її батьки були проти цього союзу, ускладненого додатково тим, що двоюрідний брат

Олександра Олександровича – Петро Якович Шевирьов, будучи студентом