Святополк-Мирский Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Святополк-Мирский Дмитрий [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


СВЯТОПОЛК-МИРСЬКИЙ Дмитро Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, критик, літературознавець, філолог.

З дворянської родини. Батько, Святополк-Мирський П., – міністр внутрішніх справ Російської

імперії.

Народився 27 серпня (9 вересня) 1890 р. с. Гіївці Харківського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині –Люботинський район м. Харкова України).

Помер 6 червня 1939 р. в Північно-східному виправно-трудовому таборі на Колимі (нині – с. Атка

Хасинського району Магаданської області РФ). Точне місце поховання – не відоме.

Закінчив 1-у Петербурзьку гімназію, історико-філологічний факультет Петербурзького

університету (1914).

Служив в 4-му лейб-гвардійському стрілецькому полку (1911-1914), був викладачем

Королівського коледжу Лондонського університету і Школи славістичних досліджень (1922-1931).

Учасник Першої світової та російської Громадянської воєн.

Учасник Євразійського руху (1922).

Засновник журналу «Верстви» (1926-1928).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Criterion», «Echange», «Літературна спадщина»,

«Червона новизна», «Літературний сучасник», «Зірка».

Як літератор дебютував збірником «Вірші. 1906-1910» (1911).

Потім настала черга книг англійською мовою «Сучасна російська література» (1926), «Історія

російської літератури» (1927).

Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував спочатку до Польщі (1920), Греції (1920) і, зрештою – Англії (1921-1932).

За сприяння М. Горького повернувся до Радянського Союзу (1932). Побачили світ есе

«Інтелліджентсіа» (1934), статті «З сучасної англійської літератури» (1933), «Про «Улісса»«

(1935), «Про деякі питання вивчення російської літератури XVIII ст.» (1933), «Задумка і

виконання» (1934), уривки з біографії О. Пушкіна (1937), «Антологія нової англійської поезії»

(1938). Остання розвідка отримала неабияку популярність, однак ім’я укладача було знято і

замінено ім’ям перекладача М. Гутнера («гутнерівська антологія»).

Перу С.-М. також належить глава «ГПУ, інженери, проект» у колективній книзі «Канал імені

Сталіна», присвяченій будівництву Біломорканалу силами ув’язнених (1934).

Заарештований за «підозрою в шпигунстві» і засуджений до 8 років виправно-трудових робіт

(1937).

Посмертно реабілітований.

Серед друзів та близьких знайомих С.-М. – М. Горький, В. Набоков, Т. Еліот, М. Гумільов, В.

Іванов, С. Ефрон, Л. Пумпянський, М. Цвєтаєва, М. Трубецькой, М. Гутнер, В. Жирмунський, М.

Кузьмін, Г. Ахматова, О. Мандельштам, П. Сувчинський, М. Недоброво та ін.


***

ПІЗНАЙ СЕБЕ

, життєве кредо Д. Святополка-Мирського

Пізнай себе.


***

КЛАСИКОМ ПОЕТ НЕ БУВ

, з статті Д. Святополка-Мирського «Проблеми Пушкіна»

«Пушкінознавство» не становить якоїсь особливої дисципліни зі своїми специфічними методами і

завданнями. Навіть термін «пушкінознавство» пора здати до архіву.

...Зі своїм історичним завданням Пушкін впорався блискуче, і це робить його першорядним

літературним діячем. Але з цього ще не випливає, що він був великим поетом і класиком.


***

ТРІУМФУЄ ДРІБНОТА

, з вірша Д. Святополка-Мирського «Мені шкода»

Мне жаль, что высота Престола

Нам не страшна и не свята,

Что нет Великого Могола,

Что торжествует мелкота;

Мне жаль, что нет Тимура Лянга,

Что Македонская фаланга

Не повторит великих дел,

Что раз достигнутый предел

Нас не влечет к другим победам,

Что в сей холодный, трезвый век

Смешон нам предков смелый бег,

Что нет вождей, подобных дедам,

Что предрассудков срублен лес,

Что нет преград и нет завес.


***

АВТОР ПОМИЛИВСЯ

, з редакційної ремарки до результатів обговорення статті Д. Святополка-

Мирського «Проблеми Пушкіна»

Редакція вважає, що питання, поставлені у статті Д. П. Мирського «Проблема Пушкіна», заслуговують серйозного обговорення, але основні принципові твердження статті глибоко

помилкові.

На жаль, відповідь Д. П. Мирського критикам, незважаючи на висловлені ним застереження, показує, що помилковість ця йому все ще не ясна. Зокрема, горезвісна теза про сервілізм і

лакейство, яка отримала загальну справедливу відсіч (і, всупереч припущенням Д. П. Мирського, витлумачена його критиками цілком правильно), є не лише «перебільшеною» і не просто

«невірною»,