Подгорный Тимофей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ПІДГОРНИЙ Тимофій Пилипович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Майстер смичкових інструментів.

З міщанської родини. Батько, Підгорний П., – тесля; Син, Підгорний В., – віолончеліст; син,

Підгорний Я., – скрипаль.

Народився 21 лютого (5 березня) 1873 р. в с. Стратилатівці Ізюмського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області України).

Помер 20 червня 1958 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Працював директором московських Школи майстрів смичкових інструментів (1919-1922),

завідуючим дослідно-показовою майстернею при Державному інституті музичної науки (1922-

1931), старшим консультантом фабрики смичкових інструментів (1934-1958).

За сумісництвом впродовж багатьох років був майстром смичкових інструментів при оркестрі

Великого театру.

Учасник Першої світової війні, на якій зазнав контузії і потрапив у полон (1914).

Один з організаторів першої державної школи майстрів музичних інструментів на російських

теренах (1919) і першої фабрики смичкових інструментів на теренах СРСР (1934).

Зіграв значну роль в підготовці радянських майстрів смичкових інструментів.

Заслужений майстер РРСФР (1925).

Кавалер малої срібної медалі Катеринодарської сільськогосподарської і промислової виставки

(1902), великої срібної медалі Ростовської сільськогосподарської і промислової виставки (1904),

золотих медалей Брюссельської (1905) і Антверпенської (1906) міжнародних художньо-

промислових виставок.

Кавалер почесного хреста Антверпенської міжнародної виставки (1906).

Володар перших премій за комплект інструментів для струнного квартету на Всеросійській

виставці (1912) і на Всесоюзному конкурсі майстрів музичних інструментів (1926).

За життя створив понад 1000 скрипок, альтів (серед них – нової форми), віолончелей, контрабасів.

Встановив пропорції струнних інструментів для дітей.

Перу нашого земляка належать розвідки «Радіофонічность струн», «Радіофонічность смичкових

інструментів».

Серед друзів та близьких знайомих П. – В. Борисовський, Д. Яровий, Є. Вітачек, А. Лур’є,

В.Ознобіщев, Г. Морозов, М. Гарбузов, І. Шамраєвський, М. Ростропович, Д. Чернов та ін.

***

ТОЧКИ ДОТИКУ

, з професійного кредо Т. Підгорного

В точках дотику підставки з корпусом утворюються дві взаємодіючі сили: механічна і акустична;

доповнюючи одна одну, вони впливають на силу і якість самого інструменту.

ЄВРОПА ВІДПОЧИВАЄ, з статті «Національна скрипкова школа» в інтернет-музенциклопедії

Факт існування в Київській Русі в XI ст. смичкових інструментів, які тримали, подібно до скрипки,

біля плеча – тобто, ще до встановлення такої манери тримання інструменту в Західній Європі, і

наявність в слов’янських країнах ладу квінти створювали передумови до подальшого формування

народної скрипки.

Перша літературна згадка про скрипку в Росії з’явилася 1596 року в азбуковнику (словнику)

Лаврентія Зізакія, а одне з найстародавніших зображень – в 1692 році в «Букварі» Кармона

Істоліна. На ньому скрипка об’єднана в ансамбль з такими народними інструментами, як гусла,

бандура і з духовим інструментом типу ріжка.

БОГ АКУСТИКИ, з розвідки Г. Чорного «Російське альтове мистецтво XVIII – початку XX

століття»

Видатний скрипковий майстер Т. Підгорний вивчав акустичні властивості смичкових інструментів

за допомогою фіксації гучності звучання камертона, приставленого до різних ділянок поверхні

дек.

Так була складена своєрідна і докладна карта їх рельєфу.

НЕПОВТОРНИЙ ГОЛОС, з оцінки творчості Т. Підгорного В. Васіною-Гроссман

Кожна скрипка роботи Т. Підгорного має свій неповторний голос, свою індивідуальність.

ГРАЮТЬ І ЗАРАЗ, з циклу І. Найдьонової «Невідомі розповіді про відомих людей»

Жила в нашому місті дивовижна людина Тимофій Пилипович Підгорний. Підлітком його віддали

до кузні, потім на шкіряний завод, допомагав батькові, який працював в маєтку вдови генерала

Ольховського, в теслярському ремеслі.

Тимофій за прикладом дядька, чудового столяра, сконструював свій перший інструмент – скрипку.

Грав на ній на слух. За своє мистецтво одержав від генеральші Ольховської подарунок – маленьку

скрипку фабричної роботи...

Незабаром Тимофій Підгорний дістався Єйська, став червонодеревником, виготовляв меблі,

прикрашаючи їх витонченим різьбленням та інкрустацією. Може і сьогодні в якомусь будинку

зберігаються стільці, стіл чи буфет тоді ще молодого, а згодом іменитого майстра.

Проте своє захоплення – скрипку – Тимофій не кидав.

У місті і довколишніх станицях про нього говорили як про великого майстра. Особливо тепло

відгукувалися єйські музики.

Перебуваючи на військовій службі в Майкопі, Підгорний організував струнний оркестр, для якого

виготовив скрипки, альти, віолончелі і контрабас. Майстер-самоучка написав «Мазурку» для

струнного і духового оркестру, яка стала вельми популярною у місті, за що одержав від командира

бригади 1 рубель сріблом.

Пізніше в Катеринодарі він відкрив невелику власну майстерню, де створював дивовижні скрипки,

реставрував уживані. За десять років роботи Підгорний виготовив 88 скрипок, 31 віолончель, 30

балалайок. А за все довге життя – фантастичну кількість інструментів – понад тисячу (лише

скрипок – 350 скрипок), багато які з них відрізняються неповторними звуковими якостями.

Зокрема, на альтах його роботи грають і зараз.

СТВОРИВ НАЙКРАЩИЙ КВАРТЕТНИЙ АНСАМБЛЬ, з статті С. Морозової «Професор

металургії Д. К. Чернов – скрипкових справ майстер»

Призначити II конкурс з випробування струнних музичних інструментів російських майстрів.... У

зверненні до майбутніх членів журі пояснювалося: «Конкурс має на меті з’ясувати як питання про

серйозність робіт російських майстрів і значення їх для мистецтва, так і необхідність прийти

останнім на допомогу, оскільки в даний час про роботи російських майстрів існують думки

абсолютно протилежні».

Конкурс відбувся 10 лютого 1913 р. в Малому залі Петербурзької консерваторії. До складу журі

ввійшли викладачі консерваторії, відомі виконавці того часу: проф. Л. Ауер, Ю. Більдштейн, Г.

Варліх, В. Васильєв, І. Гіль, В. Завєтновський, О. Зілоті, Б. Міхаловський й ін. Єдиним членом

журі, професійно не пов’язаним з музикою, був професор металургії Д. Чернов.

У конкурсі взяли участь майстри струнних інструментів з різних областей Росії: Є. Вітачек

(Москва), В. Крос (Херсон), Л. Мар’яненко (Київ), Т. Підгорний (Москва), К. Седер (Санкт-

Петербург), М. Скибинський (Москва), В. Трейден (Санкт-Петербург), О. Чиркін (станція

Попівка).

Вже на попередній нараді членів журі з’ясувалося, що справу затіяли надзвичайно цікаву і дуже

складну. Виходило майже так, що конкурс мав вирішити питання: бути чи не бути російським

майстрам.

У перший же день попередніх випробувань для багатьох членів журі стало ясно, як сильно

помилялися скептики. За наслідками конкурсу вищу суму балів (від 40 до 50) одержали скрипки Є.

Вітачека – він був нагороджений золотою медаллю і зайняв два перші місця.

З квартетних ансамблів найкращим був визнаний квартет Т. Підгорного.

...Члени журі не помилилися в оцінці робіт молодих майстрів. Згодом Євгеній Францевич Вітачек і

Тимофій Пилипович Підгорний проявили себе як видатні музичні діячі, які створили і очолили

радянську школу скрипкових майстрів, а також внесли в якості експертів, реставраторів,

дослідників і педагогів вагомий внесок до історії російської музичної культури.

СОЮЗНИЙ ЕТАЛОН, з розвідки Д. Бабиченка «Струни для російських народних інструментів:

минуле і нинішнє»

Історія виготовлення струн в СРСР в повоєнний час нерозривно пов’язана із струнним цехом

художньо-виробничих майстерень Державного академічного Великого театру. Створений в 40-х

роках за участю відомого скрипкового майстра Т. Ф. Підгорного, цех спочатку спеціалізувався на

виробництві жильних струн для скрипок і альтів. На середину 50-х уже освоїли технологію

виробництва сталевих струн, які стали на багато десятиліть еталоном якості для більшості

професійних музикантів країни.

І хоча в цей час струни для домр і балалайок продовжували випускатися декількома струнними

цехами, а також окремими майстрами-надомниками, якість продукції майстерень ВТ вважалася

найкращою. Дивно, як ці струни, конструктивно нічим не примітні, виготовлені з середньої за

якістю сировини, завоювали до себе таку повагу в середовищі професіоналів...

АКТИВНИЙ УЧАСНИК, з історичної довідки Є. Волховської «Державна колекція унікальних

музичних інструментів»

На першому етапі формування колекції, який можна умовно обмежити 1919-1924 рр., в ній було

зібрано 111 інструментів, що й сьогодні складають найціннішу частину.

У 1924 р. зібрання з Академічного Великого театру перевели до Державного інституту музичної

науки (ДІМН).

З самого початку свого існування колекція стала центром тяжіння різних фахівців: музикантів-

виконавців, майстрів-практиків, котрі займалися реставрацією старовинних і виготовленням нових

інструментів, учених, які досліджували акустичні властивості і конструкцію інструментів,

музикознавців, що вивчали історію кожного з них. У ДІМНі поряд із співробітниками колекції

були науковці Комісії з музичного інструментознавства і майстри Дослідно-показової майстерні

смичкових інструментів, керованої видатним скрипковим майстром Тимофієм Пилиповичем

Підгорним.

...У 1936 р. була організована майстерня смичкових інструментів при Всекопромраді. У всіх цих

організаціях найактивнішу участь брав Є. Вітачек та інші експерти Держколекції (Підгорний,

Морозов, Томашов, Фролов).

КУДИ ЩЕЗЛИ СЕКРЕТИ, з книги М. Ройзмана «Злодій-невидимка»

Майстер Золотницький був на місці. Він підняв на лоб великі окуляри, вдивився, піднявся

назустріч.

Я почав говорити про знаменитого Вітачика – основоположника радянської школи скрипкових

майстрів, про те, що він творив інструменти, послуговуючись науковими методами.

– Розумник! – підтримав мене майстер. – Уїдливий! І мав великі здібності! – А Підгорний? Мені

доводилося бачити альти його власного стилю. У Підгорного залишилося багато рукописів. Він

розкриває в них всі свої виробничі секрети.

Андрій Якович метнув на мене допитливий погляд, кашлянув, перевів очі на деку і як ні в чому не

бувало знову схилився над нею.

РОСІЯНИ, НА ВІДМІНУ ВІД УКРАЇНЦІВ, БОДАЙ ЗАМИСЛИЛИСЯ, з кореспонденції О.

Антонової «Забута мелодія для скрипки»

До XVIII століття Росія не мала професійних майстрів смичкових інструментів. Їх завозили з

Італії, Франції, Польщі.

...Відчутно це ремесло заявило про себе лише з кінця XIX сторіччя, чому немало сприяли відомі

чеські майстри Франц Шпідлен та Євгеній Вітачек, який знайшов тут другу батьківщину. Він

створив понад 400 скрипок, альтів і віолончелей... Вітачек, по суті, став родоначальником сучасної

школи російських майстрів.

...Він був центром і тієї знаменитої нині плеяди російських скрипкових майстрів, яка включала

Підгорного, Косолапова, Доброва, Фролова.

...Конкурс 2002 року вказав на неблагополуччя справ вітчизняних майстрів-струнників. ...І ось

через п’ять років – V Конкурс скрипкових майстрів, який за традицією стартує раніше інших

номінацій XIII конкурсу імені Чайковського. У розділі створення інструментів наші майстри

навіть не змогли пробитися до числа учасників третього туру в жодній з номінацій!

І це – пряма «заслуга» людей, що стоять біля стерна культури. На створення школи майстрів

смичкових інструментів знадобилося сторіччя, а для руйнування її вистачило і півтора десятка

років.

Чи зможемо відновити те, що втратили?!