загрузка...
Перескочить к меню

Первухин Михаил (fb2)

- Первухин Михаил [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ПЕРВУХІН Михайло Костянтинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст. Псевдоніми – В. Українцев, К. Алазанцев, Л. Томський, Марк Волохов, М. Де-Мар, М. Замятін, Старовєров.

З родини службовця. Батько, Первухін К., – чиновник харківської Креслярської палати; брат, Первухін К., – художник.

Народився 6 (18) вересня 1870 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 30 грудня 1928 р. в м. Римі (Італія). Похований на місцевому не католицькому цвинтарі для

іноземців.

Закінчив Харківське реальне училище (1890), навчався в університеті, алез політичних міркувань

був виключений.

Працював чиновником управління Курсько-Севастопольської залізниці (1890-1899), редактором

газети «Кримський кур’єр» (1901-1906), редактором російського відділення римської газети

«Епоха» (з 1917),

Друкувався в газетах «Харківські відомості», «Російське слово», «Загальна справа», «Кримський

кур’єр», «Епоха», «Одеські новини», «Ранок», «Відродження», «Одеський аркуш», «Сьогодні»,

«Приазовський край», журналах «Навколо світу», «Освіта», «Природа і люди», «Світ божий»,

«Історичний вісник», «La Russia Nuova», «Усесвітня панорама», «Російська думка», «Острівні

відомості», «Сучасний світ», «Світ пригод».

Як літератор дебютував в газеті «Одеський аркуш» статтею «Ялтинські силуети» (1904).

Потім настала черга статей «Чехов і Ялта» (1904), «У М. Горького на Капрі» (1907), оповідань

«Щастя Свиставки» (1904), «На дачі» (1906), «Росія в Італії» (1908), «Повне право» (1912), «Бій на

повітряному океані», «Останні політ Гей-Люссака» (обидва – 1911).

Наш земляк – автор повісті «Друге життя Наполеона» (1917), романів «Пугачов-переможець»,

«Винахідники» (обидва – 1924), «Перлинні корали» (1928).

Його перу також належать книги «Звичайна історія» (1903), «На самісінькому березі синього

моря» (1903-1904), «Лампа, що догоряє» (1909), «В країні ополуночі» (1910), «Зелена смерть»,

«Таємниця», «Над краєм блакитним», «Колиска людства» (усі – 1912), «I bolscevici»,

«Більшовицький сфінкс» (обидві – 1918), «Уламки», «Дияволетто. Оповідання для дітей» (обидві –

1922), «Думки про фашизм» (1927).

Перекладав Л. Піранделло.

Після поразки Москви в російсько-японській війні кримські монархісти винесли рішення про

страту П. за відмову надрукувати в очолюваній ним газеті «Кримський кур’єр» листа офіцерів

тамтешнього полку (1906). У свою чергу, головнокомандувач Ялти І. Думбадзе видав

«ліберальніший» наказ про вигнання неслуха з острова впродовж доби.

Наш земляк емігрував до Румунії, Німеччини, а потім – Італії (1906).

У Росії перевидано роман П. «Пугачов-переможець» (1994).

Серед друзів та близьких знайомих П. – А. Чехов, Л. Толстой, О. Купрін, М. Горький, Л. Андрєєв, В. Немирович-Данченко, С. Кречетов, М. Осоргін, В. Розанов, Є. Шмурло, Б. Глинський, В.

Бурцев, В. Львов-Рогачевський, М. Гаккебуш та ін.


***

ДОБРОВІЛЬНА КАТОРГА,

з професійного кредо

М. Первухіна

Журналістика – це добровільна каторга.

ФАЛЬШИВИЙ МУЧЕНИК, з нарису М. Первухіна «Росіяни на Капрі. Максим Горький»

У 1905 р. з’явилася цікава легенда: без всяких підстав стверджувалося, що Максим Горький, найпопулярніший письменник свого часу (що теж було неправдою), став жертвою реакційного

російського уряду. Ця легенда примушувала бачити в Горькому засудженого на смерть мученика

російської революції, який дивом врятувався і вимушено втік за кордон.

Навіть якби б Горький залишився в Росії, він нічим не ризикував, оскільки його звинуватили лише

в підписанні революційного Маніфесту, і покарання не могло суворим. Так і сталося: інших

учасників підписання Маніфесту згодом виправдали.

Проте легенда мала свою дію, і Горький, приїхавши спочатку до Неаполя, а потім на Капрі, був

зустрінутий з ентузіазмом: у ньомувбачали політичного мученика у дусі Мадзіні чи Гарібальді.

…Найзначніше соціальне і політичне потрясіння ХХ ст. як інструмент використовувало людей, що гуртувалися на острові навколо Максима Горького – особи, про яких ще ні літературна

критика, ні історія не сказали свого останнього слова. У підготовці великої драми, яка розігралася

в Росії, Горький, поза сумнівом, зіграв одну з головних ролей.


БОДАЙ МІНІМУМ СВОБОДИ, з нарису М. Первухіна «Спогади про Чехова»

Весною 1900 року я став постійним співробітником ялтинської, тоді єдиної на всьому південному

березі Криму, газети «Кримський кур’єр».

...Чехов спохмурнів. Довго мовчав, потім несподівано для мене вибухнув цілою філіпікою.

– Не лише на вашу, – говорив він суворо, – але і на більшість провінційних і навіть столичних

газет мені тяжко дивитися! Ще тяжче – заглядати до редакції. Тяжко, тяжко!

– Та чому, Антоне Павловичу?

– А тому... Ось, на Сахаліні я був. Там щось схоже!

...По-перше, в чиїх руках величезна більшість газет? ...У руках видавців. А хто ці видавці?

У одному місці – гоголівська поміщиця Коробочка. Вона готова всю газету суцільно зайняти

оголошеннями, а текст і зовсім викинути. Ще й краще: із-за тексту цензурні неприємності можуть

вийти, а із-за оголошень – зась. І за оголошення – їй гроші платять...

У іншому місці в газеті господарює колишній шинкар, який всіх своїх співробітників на «ти»

називає і за нагоди мало не ляпасами годує. І напихає газету шантажними речами. І з тих газетярів, котрі потрапили ...до нього, в його острог, розбещуючи їх, виробляє цілу зграю газетних бандитів.

У третьому... Ах, та що й говорити?!

...Ось хібащо на те сподіватися, що настане час, коли преса отримає хоч мінімум свободи і

захищатиметься законом. Ну, тоді, звичайно, – якщо доживете, – побачите: перемруть, мов мухи

восени, майже всі ті видання, які існують нині, – і піде з газетної роботи три чверті тих людей, які

тепер присмокталися до неї...

– А потім що буде, Антоне Павловичу?

Чехов роздратовано махнув рукою:

– А, біс... Рубель силу забере! По-американськи!


ЛЕНІН ПРИНІС ОТРУТУ НАБАГАТО СИЛЬНІШУ, з передмови М. Первухіна до роману

«Пугачов-переможець»

Що було б, якби свого часу Пугачов переміг? Це питання не раз приходило в голову нам, …долею

приреченим бачити нашу Росію переможеною другим «університетським Пугачовим», який, окрім

«свободи» і «влади бідних», цих старих випробуваних засобів затуманювати розум народний, приніс з собою отруту набагато сильнішу, – вчення Карла Маркса, те зілля, якого, на щастя для

тодішньої Росії, ще не мав Омелян Пугачов.


ЇМО РАЗ НА ДЕНЬ, з листа М. Первухіна В. Немировичу-Данченку від 1 вересня 1928 р.

Ми – я і дружина – їмо раз на день, та й то стільки, що й горобця не нагодуєш.

З дня на день, з року в рік – живемо надією на «близьке» падіння більшовиків. А вони, шельми, чомусь не бажають «рухатися».


З ЖАЛЮ ДО ПЕРВУХІНА, з листа О. Горького К. П’ятницькому від 2 червня 1908 р.

Якийсь Первухін, що живе тут, послав в «Рос. Думку» розповідь «Росіяни в Італії», герой

розповіді – шахрай, якого переслідує поліція. Редакція «Рос. Думки» переробила шахрая на

соціаліста. А оскільки в розповіді фігурує поліція й героя заарештують, то, здається, буде скандал: італійці, дізнавшись з розповіді про можливість арешту і видачі російського соціаліста, бажають

мати докази цього факту.

Проте, думаю, мені вдасться погасити цю історію – з жалю до хворого Первухіна. У хорошу

позицію ставлять у нас п. редактори-кадети письменників і літературу!

ГОМЕР РОСІЙСЬКОГО КАПРІ, з розвідки М. Аріаса «Одіссея Максима Горького на «острові

сирен»

Створивши колоритні замальовки перебування росіян на острові, одним з перших спробував

осмислити феномен «російського Капрі» і перебування О. М. Горького на Капрі як головну

складову цього феномена журналіст і письменник Михайло Костянтинович Первухін. Йому, мабуть, належить пріоритет в спробі осмислити цей факт не як власне історичне явище, а як

якийсь міф, зародження котрого він спостерігав. Цю роль ніхто не може оспорити і до цього дня.

Як літописець життя російської колонії на Капрі, М. Первухін вперше поставив питання про неї як

про соціокультурний феномен епохи. …Італійський дослідник С. Гардзоніо повідомляє про те, що

в спадщині М. Первухіна залишилися невиданими «дуже живі записки про «мерзотну роль»

Горького в російській капрійській колонії, які знаходяться в архіві «Російського слова».

Відносини М. Первухіна і О. М. Горького складалися украй нерівно. …Протегування останнього

зачепило самолюбність першого, і він перервав знайомство. У листі до Л. Андрєєва, з яким М.

Первухін познайомився в Берліні, він написав, що перестав бувати в цьому будинку, оскільки «не

міг стати холопом Горького».

…У середовищі російських літераторів М. Первухін мав міцне місце: у ньому вбачали «художника

чеховської школи, який зумів передати скорботу сіренького життя», його цікавила «доля тих, кого

зносить потік нового життя, тих, хто догорає, чадить і гасне». Його глибока незадоволеність

наявним буттям привела його до рядів художників-фантастів, що дає можливість сьогодні

розглядати ім’я М. Первухіна в одному ряду з Є. Замятіним, Дж. Оруеллом, Г. Уеллсом і О.

Хакслі.

Непримиренність до більшовицької ідеології …Первухін зберіг до останніх днів життя.


«САМОРОДОК» З КУЗНІ, з розвідки О. Панченка «Ідеї Л. М. Гумільова і Росія XX століття»

У кінці 1899 року в Ялті поселився невеликий, але цілком доброчесний літератор Михайло

Костянтинович Первухін, який страждав сухотами. Тут він …близько познайомився з Чеховим.

Обох обсіли графомани, Чехов за добротою душевною їм потурав і з одним …попрохав зустрітися

Первухіна. Редактор «Кримського кур’єра» згадує:

«Я послухався Чехова, запросив до редакції «самородка». ...Хлопчик шістнадцяти або сімнадцяти

років. Служить підручним в ковальському закладі. Вчився в сільській школі. Заполонений

пристрастю писати вірші, говорить віршами. Дійшов до того, що здається маніяком: підбирає

рими до кожного почутого слова.

Мені кричать:

– Тягни воду!

А я відповідаю:

– Я приніс би воду

Для хрещеного народу.

Та до води немає ходу

За відсутністю броду!

...Маленького зросту, кривоногий, з низьким звіриним лобом, плескатим носом і випнутими

губами, з витягнутим редькою черепом, весь якийсь корявий. Насилу читає – тільки газети. І ось –

він списує стопи паперу повістями... з великосвітського життя. Його «персонажі» – графині, княгині, баронеси, графи, барони, мільйонери, банкіри-»американи». Нісенітниця виходить, зрозуміло, неймовірна. Але хлопчисько наполегливо стоїть на своєму: пише, розсилає по

редакціях, чекає відповіді, ображається, пише вже зухвалі листи, загрожує «кинути боньбу», тобто

«бомбу».

Чехов і сам розмовляв з хлопчиськом (зрозуміло, звертаючись до нього на «Ви»), допитувався, чому той не пише про те, що знає, про робочих кузні, про татар і греків, які туди приходять.

– Дуже потрібно кому?! – спалахує «самородок». – Робочі – вони робочі і є! Одне слово – раби! А

татари – бараняча лопатка!


ІМ’Я ВИКРЕСЛИЛИ, з дослідження Є. Харитонова «Апокрифи Задзеркалля»

Ім’я письменника і журналіста Михайла Костянтиновича Первухіна після 1917 р. було викреслене

з російської літератури. Сьогодні воно відоме хіба що літературознавцям і знавцям фантастики. А

це був один з найобдарованіших фантастів початку ХХ ст., автор понад 20 НФ-творів.

Тематика ранніх оповідань і повістей Первухіна традиційна для фантастики тієї пори: промені

смерті, подорож на автомобілі до Північного полюсу, загадкові мешканці морських глибин, незвичайні винаходи. І все-таки ці твори різко виділялися на загальному фантастичному фоні вже

через літературну обдарованість автора.

«Друге життя Наполеона» із зрозумілих причин стало останньою публікацією Михайла Первухіна

на Батьківщині. Вибраний письменником художній метод аналізу історичних подій …суперечив

марксизму-ленінізму...




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...