Нахимов Аким [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Нахимов Аким [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

НАХІМОВ Яким Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет-сатирик, перекладач.

З поміщицької родини.

Народився 8 (19) вересня 1782 р. на х. Попівці Богодухівського повіту Харківського намісництва

Російської імперії (нині – в межах с. Мерло Богодухівського району Харківської області України).

Помер 18 (30) липня 1814 р. на х. Шийчині Харківського повіту Слобідсько-Української губернії

Російської імперії (нині – с. Івано-Шийчине Богодухівського району Харківської області України).

Закінчив благородний пансіон при Московському університеті, словесний факультет Харківського

університету (1805-1808).

Служив в Маріупольському гусарському полку, у Петербурзі, читав лекції харківським

чиновникам, які готувалися здавати екзамени на черговий чин.

Був затриманий з підробленим патентом на чин капітана, що позбавило його можливості

продовжувати столичну кар’єру. Повернувшись до Харкова, відокремлено жив в селі.

Твори друкувалися в журналах «Іппокрена», «Періодичні твори про успіхи народної освіти»,

«Харківський Демокрит», «Приємне і корисне», «Вісник Європи».

Як літератор дебютував в журналі «Приємне і корисне» перекладом з німецької (1798).

Потім настала черга віршів «Ода С…», «Пісня Вірі», «Невідомому вигадникові», «Пісні про похід

Ігоря проти половців», «Тарасові-авторові», «До Росії», «На отримання кандидатського звання»,

«Горацієвому імітаторові», «Гуру», «Безбожникові», «Елегія», «Пісня калюжі», «До самого себе»,

«Золотий час», «Квіточка», «Пісня жовтня 25-го», «Осінь», «Поет», «До Росії», поеми

«Пурсоніада».

Перу Н. також належать байки «Дяк і жебрак», «Хвала гусячому перу», «Море і річка»,

«Звіринець», «Лист мого приятеля, який мандрував дивовижним пташиним світом», «Мерзликін»,

«Вітряк без мірошника», «Бджола та Оса», епіграм «До родовідного дерева», «Ослові Вельможі»,

«До портрета піддячого», «До зображення блохи», «Дурному поетові», «До модних жінок»,

«Запитання француза і відповідь росіянина», «Дзеркало і виродок».

Що стосується особистого життя, то воно Н. не панькало. Він майже водночас втратив крихітку-

сина, батька і сестру, що призвело до надмірного вживання алкоголю.

Книга нашого земляка «Твори у віршах і прозі» вийшла уже після смерті (1815).

Низка віршів Н., серед яких уривки з незакінченої комедії «Закохані педанти, або Невдале

одруження філософа», вперше надруковані в журналі «Російські старожитності» (1880). Прозовий

твір «Оповідь про Феміду і про іноплемінних канцелярських» залишився в рукописі.

Творчості Н. присвячені стаття П. Лещенка «Несправедливо забутий поет-сатирик»(1963), розділ

монографії І. Лосієвського «Російська ліра з України»(1993).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Г. Сковорода, Г. Квітка-Основ’яненко, В. Маслович, Д.

Борзенков, І. Ризький, О. Сомов, І. Срезневський та ін.


***

ЗДАЮСЯ СУВОРИМ І ЗЛИМ

, з життєвого кредо Я. Нахімова

Не знаешь светска обращенья:

Задумчив, медлен, нелюдим;

Не любишь шумного веселья;

Суровым кажешься и злым.


ВІН ЗА РОЗУМОМ – АБЕТКА, з вірша Я. Нахімова «Кліту»

Учился долго Клит и очень много знает,

Но глупо мыслит он, глупее поступает;

По знаниям – подробный Клит словарь,

А по уму – букварь.


КРАЩЕ ОГЛУХНУТИ, епіграма Я. Нахімова «Гур»

О, небо, пощади несчастного меня:

Пусть онемеет Гур иль пусть оглохну я.


ВИПЛОДКИ ПЕКЛА, з трактату Я. Нахімова «Історичне і філософське розмірковування про

блоху»

Блоха посідає не останнє місце серед катів роду людського. Чорнота її показує, що вона є

виплодок пекла. Чи багато знайдеш щасливчиків, котрі бодай раз в житті не випробували люті

цього чудовиська? Блоха, не зважаючи ні на вік, ні на багатство, не зважає на прохання, не боїться

погроз; набридлива, к прохач, вертка, як піддячий, коли перст ураженого ним Правосуддя

намагається його розчавити. Історія залишила нам жахливий примір вошей, які закусали на смерть

диктатора Сіллу. Плутарх, котрий переповів нам цей жахливий приклад поразки гордощів,

лавровий вінок залишає за вошами; однак хто не бачить в цьому його пристрасті і хто

засумнівається, що блоки, давні союзники вошей, не брали участі в славній їх перемозі.

Так світ тремтів перед Римом, Рим перед Сіллою, а Сілла тремтів не лише перед вошами, а й перед

гідними їхніми союзниками. Віддаючи таким чином належне їхнім союзникам, визнаємо, що їхнє

святкування над могутністю переможця Марія і Мітрідата настільки принизливе, наскільки й

корисне для сильних світу цього.

...Втім, блохи поводяться з піддячими настільки ж брутально, як і ті з своїми нещасними

жертвами. Вся різниця полягає лише в тому, що блохи п’ють виключно кров, а піддячі і горілку, і

вино, і пиво, і пунш, і кров.

...Залишаю вченим мужам розмірковувати про початок, походження та освіту бліх: матерія

настільки рясна, що нею можна начинити декілька величезних фоліантів!


ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ МІНЯЛАСЯ, з передмови Т. Тищенко до дисертації М. Шульгун

«Літературна творчість Я. М. Нахімова»

На всіх напрямах дослідження проблем літератури перехідного періоду вимальовується ще один

надзвичайно актуальний аспект аналізу: вивчення «забутих» письменників, що утворюють

необхідний і досить складний літературний фон, на якому час від часу виникають ключові фігури

історико-літературного процесу. Сьогодні очевидним є, по-перше, те, що в художніх творах

«другого ряду» такою ж мірою, якщо не більшою, можуть проявитися умонастанови епохи, а, по-

друге, новаторство великих творів чіткіше проглядається в їх співвіднесеності з літературою

другорядних письменників. Нарешті, історико-культурна динаміка літературної ієрархії, рух і

мінливість поняття національної класики, розуміння відносності художніх смаків тої чи іншої

епохи також посилюють увагу до забутих письменників, роль яких може переглядатися

наступними поколіннями читачів і набувати більш важливого значення, ніж у сучасну їм епоху, виявляючи при цьому співзвучність новим естетичним пошукам.

...Я. Нахімов уособлює тип письменника університетського кола, освіченого дворянина, який

зберігав просвітительські ідеали, але втілив їх не стільки в публічній діяльності, скільки у власній

сповна самостійній позиції приватної особи і в своїй літературній творчості. У його поглядах на

соціальні проблеми Росії складно переплітались просвітительські, демократичні, консервативні

ідеали, зосередженість на критиці звичаїв своєї епохи.

За Я. Нахімовим, як відомо, закріпилась репутація поета-сатирика, переважно байкаря і

епіграматиста, який продовжував традиції сумароковської поезії, але був примітним не стільки

новаторськими художніми досягненнями, скільки ідейним демократизмом.

...Я. М. Нахімов належить до тих фігур літературного процесу на порубіжжі XVIII-XIX ст., які

ніколи не знаходились у центрі літературного життя Росії, і тому не були достатньо відомі

широким колам читачів, а їх життєвий і творчий шлях поставав лише зрідка предметом

спеціальних досліджень.

У біографічних нарисах про Я. М. Нахімова зазвичай мало приділяють уваги досить важливій

обставині: його родинним стосункам з відомим флотоводцем адміралом П. Нахімовим. Ми

вважали за необхідне акцентувати увагу на важливості харківської і смоленської гілок роду

Нахімових, їхніх тісних стосунках, особливо в історичних перипетіях 1812 року, палких

патріотичних прагненнях, на розкритті ролі письменника-сатирика в становленні майбутнього

прославленого адмірала.

...Рядки з його байок і епіграм ставали крилатими виразами, про Я. Нахімова писали такі видатні

постаті, як О. Пушкін, К. Рилєєв, А. Бестужев, В. Бєлінський.

Проте до 1840 р. ситуація уже змінилась. Нові публікації творів сатирика зустріли в цей період не

лише схвалення читачів і критики, але й різкі, здебільшого анонімні рецензії. Їх автори не тільки

не сприймали художніх сатиричних творів Я. Нахімова, але й низько оцінювали їх зміст.


АВТОР «ХАРКІВСЬКОГО ДЕМОКРИТА», з розвідки Ю. Полякової «Російські літературно-

художні журнали Харкова ХIХ-ХХ століть»

Першим російським літературним журналом не тільки в Харкові, але й в Україні став сатирико-

гумористичний «Харківський Демокрит», який виходив з січня по червень 1816 року. Видавав

його місцевий літератор Василь Григорович Маслович.

Друкувався журнал в університетській друкарні. У ньому було три розділи: «Поезія», «Проза»,

«Суміш». Що характерно: письменники не соромилися вставляти в свої твори українські слова і

вирази (приклад – поема В. Масловича «Заснування Харкова»).

Серед авторів журналу були класик української літератури Г. Ф. Квітка-Основ’яненко; Я. Нахімов, котрий прославився байками і епіграмами; Орест Сомов, письменник-романтик і літературний

критик, близький до декабристів; відомий філолог, професор Харківського університету І. І.

Срезневський; філолог, перекладач і журналіст Р. Т. Гонорський; Олександр Паліцин, поет,

перекладач Руссо і Вольтера, засновник першого на Харківщині літературного гуртка («Попівська

академія»).


РУХ КУЛЬТУРИ І ЛІТЕРАТУРИ, з розвідки В. Десницького «Соціально-політичні і культурно-

історичні передумови розвитку російської літератури в кінці XVIII і на початку XIX століття»

Із створенням університету в Харкові виникає і розвивається крайова література; видаються

журнали: «Харківський тижневик» (1812), «Харківський Демокрит» (1816), «Український вісник»

(1816-1819), «Український журнал» (1824-1825) й ін.

З обласних центрів виходить в широку масову літературу низка письменників: Г. Каменєв,

Городчанинов та інші – в Казані; Маслович, Я. Нахімов, Квітка-Основ’яненко та інші – в Харкові.

Словом, обласні центри вже в першій чверті минулого століття набувають настільки важливого

значення для ...руху культури й літератури, що для повного розкриття його потрібний спеціальний

виклад.


МАВ НЕЗНАЧНІ ВАДИ, з оповідання І. Тургенєва «Хорь і Калинич»

Відвідуючи Жиздрінський повіт, я зустрівся в полі і познайомився з одним калузьким дрібним

поміщиком, Полутикіним... Мав він, щоправда, деякі слабкості: він, наприклад, сватався до всіх

багатих наречених в губернії...; любив повторювати один і той же анекдот, котрий... ніколи

нікого... не смішив; хвалив твори Якима Нахімова і повість «Пінну»; заїкався; називав свою собаку

Астрономом... Проте за винятком цих небагатьох і незначних недоліків, пан Полутикін був, як уже

було сказано, чудовою людиною.