його бути послом Австрії й Угорщини в Петербурзі. І той подружився з моїм дідусем, директором Пажеського корпусу.
І принц говорить моєму дідусеві:
– Ви знаєте, буде війна з Німеччиною, і буде тоді революція, тому що вся армія на фронті. Вам
залишатися тут, як директорові Пажеського корпусу.... Забудьте. Відразу розстріляють. Тому, коли
почнеться революція, скоріше звідси вибирайтеся».
Дідусь розсміявся:
– Як же так?
А так і трапилося.
Коли мама мене забрала, як я вам уже сказав, то я мав паспорт. Це такий паспорт для біженців, що
не мають національності. І ми жили на півдні Франції, мама і я, з цим паспортом. Але з ним нікуди
не потрапиш. Ніхто не хоче брати емігранта.
Тато мій помер від розриву серця ще у Берліні, по дорозі до Франції, де тато мав дивовижні вілли.
Він був розумник, тато. Ще в 1905 році був на Блакитному березі і придбав там нерухомість.
Виходить, у нас гроші були, але громадянства не було. І мама раптом згадала: ми ж маємо
великого друга, він став главою Ліхтенштейну, князем Францем I.
– Поїхали туди, постукаємо до замку, може, він нас прийме.
І ми поїхали. І дійсно, він нас чудово зустрів.
Последние комментарии
4 часов 21 минут назад
4 часов 35 минут назад
5 часов 8 минут назад
5 часов 40 минут назад
21 часов 10 минут назад
21 часов 20 минут назад