Скадовский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Скадовский Иван [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

СКАДОВСЬКИЙ Іван Георгійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Іван (1918). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2000).

З дворянської родини. Батько, Скадовський Г., – херсонський повітовий маршалок дворянства.

Народився 30 травня 1874 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Розстріляний 23 листопада 1937 р. в м. Турткулі Узбецької РСР СРСР (нині – Республіка

Узбекистан). Похований в невідомій братській могилі.

Закінчив реальне (1890) і сільськогосподарське (1896) училища, вищі курси хімії, виноробства і

виноградарювання (1902).

Працював земським начальником Херсонського повіту (1906-1909), служив в армії (1916-1917),

був священиком Херсонських архієрейської церкви (1918-1922) і міського собору (1922-1925),

церкви на цвинтарі (1925-1926),

З більшовицькою владою порозуміння не знаходив. Був заарештований у т.зв. «справі херсонської

групи одеської філії Істинно-Православної Церкви» (1931), засуджений до п’яти років позбавлення

волі й запроторений до Вішерських таборів. Через два роки в’язницю замінили засланням в м.

Комишин Сталінградської області (1933).

Вдруге зазнав арешту разом з архієпископом Прокопієм (1934). Особлива нарада при НКВС СРСР

засудила їх до п’яти років заслання до м. Турткуль (1935).

Через два роки обидва священики були заарештовані за «організацію нелегального молитовного

будинку і контрреволюційну монархічну агітацію» і незабаром розстріляні (1937).

Батька нашого земляка убили більшовики (1919), дружину – заарештували (1929).

Про трагічну долю нашого земляка йдеться в книзі ігумен Дамаскіна (Орловського) «Мученики,

сповідувачі і подвижники благочестя Російської Православної Церкви ХХ сторіччя. Життєписи і

матеріали до них» (2001).

Серед друзів та близьких знайомих С. – П. Титов, М. Захаров, П. Рождественський, Г. Ряшенцев, М. Добронравов та ін.


***

Я – ДЕМОКРАТ-МОНАРХІСТ

, з життєвого кредо

І. Скадовського

Я дотримуюся монархічних переконань і вважаю найнормальнішою формою державного

правління – монархію на чолі з помазаником Божим, але не протестую й проти інших форм

правління і приймаю їх як волю Божу.

РАДЯНСЬКУ ВЛАДУ ВВАЖАЮ АНТИБОЖОЮ, з заяви І. Скадовського на допиті в 1934 р.

Радянську владу вважаю владою антибожою, владою сатанинською, яка послана людям за їх

гріхи. Всякі заходи радянської влади, що мають на меті перекроїти життя на нових початках, я не

схвалюю і ставлюся до них негативно, оскільки вони йдуть врозріз з моєю християнською

ідеологією. Я ставлюся негативно до колективізації, до п’ятиденки, ліквідації куркульства як класу

і тому подібного. Ці свої погляди я висловлював в приватних бесідах віруючим.

...Я залишаюся прихильником російського монархічного ладу і зовсім не є прихильником...

збочень і спотворень. Я маю на увазі підпорядкування церкви державі, гонитву представників

державної влади за особистим благополуччям в збиток добробуту мас, падіння національного духу

тощо.

...Справжній послідовник Православної Церкви не може ставитися лояльно до радянської влади,

не може вступати в компроміси з нею, брати участь в радянському будівництві.


УКРАЇНА – НЕ ПОЛЬЩА, з протоколу допиту І. Скадовського в 1934 р.

Слідчий:

– Що ви можете сказати по суті висунутого проти вас звинувачення?

Скадовський:

– Мені висунуте звинувачення у веденні контрреволюційної пропаганди, можливо, що я щось і

говорив несумісне з лояльним ставленням до радянської влади... Конкретних випадків я зараз

пригадати не можу.

Мої уявлення про ідеальний соціально-політичний лад не співпадають з ідеями, що лежать в

основі радянської державності. Добиватися, проте, здійснення своїх ідеалів шляхом політичного

перевороту я не вважаю для себе можливим. Той суспільний устрій, який я вважаю ідеальним,

можливий лише за відновлення в суспільстві патріархальних відносин. Тим часом, незалежно від

характеру тих політичних угрупувань, які могли б прийти до влади у випадку політичного

перевороту, відродження патріархальних відносин не відбулося б, і сталий лад був би мені

однаково чужий.

Слідчий:

– Як ви ставитеся до дореволюційної Росії?

Скадовський:

– Я націоналіст і люблю Росію. Я люблю Росію в тому вигляді, в якому вона існувала до

революції, з її потужністю і величчю, з її безмірністю, з її завоюваннями. Дроблення Росії, що

відбулося після революції, і зокрема виділення України, Білорусії тощо, я розглядаю як явища

політичного занепаду, тим сумнішого, що для цього дроблення немає ніяких підстав. Українці і

росіяни завжди складали єдине ціле. Українці і росіяни – один народ, одна нація, і виділяти

Україну в якій би то не було формі із загального цілого не було ніяких підстав.

Слідчий:

– Як сумістити ваше твердження, що ви переконаний християнин – супротивник насильства, з

вашою заявою, що ви любите Росію в її старому вигляді, з її завоюваннями, тобто плодами

насильства, здійсненого над цілими народами?

Скадовський:

– Це, звичайно, не логічно, проте я людина, і мені не чужі людські слабкості. Крім того, не всі

територіальні придбання Росії повинні розглядатися як факти насильства. До такого, наприклад,

акту, як участь в розділі Польщі, визначення насильства застосоване бути не може. Польща в

ХVIII столітті була загрозою міжнародному спокою, і дії проти неї Росії, Австрії і Пруссії стали

актами самооборони, котрі забезпечили громадський порядок в Східній Європі.

Повинен сказати, що тепер, коли Польща не являє загрози міжнародному спокою, я є

прихильником її незалежності.

Якщо я... є супротивником виділення України в особливе національне формування, то виділення з

Росії Польщі після революції я, навпаки, вітаю.

Слідчий:

– Що ви можете сказати про внутрішній лад царської Росії і ваше ставлення до нього?

Скадовський::

– Ідею зосередження необмеженої влади в руках імператора – помазаника Бога – я розглядаю як

позитивну. У цьому сенсі дореволюційний лад Росії близький моїм уявленням про ідеальний

суспільний устрій, і я є його прихильником.

Маю, проте, обмовитися: по-перше, якщо я є прихильником російської монархії, то це не означає,

що я прихильник монархії взагалі. Я прихильник такої монархії, в якій монарх є саме помазаником

Божим. Такі, наприклад, монархії, як колишня Німецька імперія чи Іспанське королівство, де

монархи – не помазаники, мені чужі.

По-друге, будучи прихильником російського монархічного ладу, я зовсім не є прихильником тих

збочень і спотворень, які мали місце на практиці... Лад монархічний тут ні до чого.

Збочення ці були результатом історичного падіння моральності в Росії, що привело зрештою до

появи ворожих монархії політичних течій і утворення антимонархічних партій соціал-демократів,

соціалістів-революціонерів тощо і до повалення монархії революцією.

Слідчий:

– Ви звинувачуєтеся в тому, що разом з архієреєм Титовим організували в Турткулі нелегальний

молитовний будинок, де проводили контрреволюційну монархічну агітацію серед віруючого

населення; чи визнаєте в цьому себе винним?

Скадовський:

– Ні, не визнаю і по суті справи показую, що здійснював релігійні обряди і богослужіння я в своїй

квартирі, причому при богослужінні дійсно одягався в ризи. При здійсненні мною богослужінь

іноді, окрім моєї дружини і архієрея Титова, були присутні і сторонні віруючі, котрі бажали

помолитися. На прохання віруючих я справді виконував релігійні таїнства: сповідь, хрещення,

служив молебні, панахиди... Контрреволюційній агітації я ніколи і ніде не вів.

Слідчий:

– Зачитую вам свідчення свідка, який викриває вас в тому, що ви вели систематичну

контрреволюційну монархічну агітацію. Чи визнаєте ви це?

Скадовський:

– Ні, не визнаю і заявляю, що контрреволюційній агітації я ніколи і ніде не вів.


ВІВ КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНУ АГІТАЦІЮ, з показів «свідка» в 1937 р.

Будучи релігійним, я випадково дізнався, що в місті Турткулі на Чимбайській вулиці в будинку

№40 організована молитовня, в якій відбуваються богослужіння. В один з недільних днів на

початку серпня 1937 року я відправився туди для того, щоб прослухати літургію.

Перш ніж допустити мене до церкви, священик Скадовський запитав, чи давно я говів, і коли я

йому відповів, що років десять тому, то на літургію мене не допустив, а запропонував в один з

найближчих днів прийти на сповідь.

Через декілька днів я прийшов на сповідь, і Скадовський ..став мене сповідати. Під час сповіді він

вів контрреволюційну агітацію...

Після закінчення сповіді в будинку, де живуть Титов і Скадовський, тут же при молитовні, обидва

вони у моїй присутності продовжували вести контрреволюційну агітацію, переконуючи мене в

тому, що єдина законна влада – це монархічний лад, що радянську владу визнавати не потрібно, а

треба проти неї всіляко боротися. Аби їх діяльність не була розкрита органами радянської влади,

Титов і Скадовський у присутності декількох осіб вести контрреволюційну агітацію остерігаються

і вважають за краще обробляти віруючих ...віч-на-віч.

З огляду на те, що я, хоча людина й релігійна, але визнаю радянську владу, то вирішив повідомити

про це органам НКВС, що й зробив.


РОЗДАВ МАЙНО СЕЛЯНАМ, з нарису ігумен Дамаскіна (Орловського) «Іван Скадовський»

Георгій Львович (батько І. Скадовського – авт. ) мав 14-15 тисяч десятин землі, садибу, худобу, сільськогосподарські знаряддя; частину землі він віддавав в оренду, іншу обробляли наймані

працівники, яких в маєтку був постійний штат.

Дід Івана Скадовського, штаб-ротмістр Лев Скадовський, 1867 року заснував недалеко від

Херсона на пожертвуваній ним землі Благовіщенський жіночий монастир. При обителі був

організований притулок-школа для десяти дворянських дівчаток-сиріт з Херсонської губернії.

Радянська влада конфіскувала маєток, залишивши Скадовському і його сім’ї будинок і певну

кількість сільськогосподарського реманенту, щоб можна було займатися господарством, але без

використання найманої праці.

У 1918 році, вирішивши прийняти сан священика, Іван Георгійович роздав все своє

сільськогосподарське майно селянам. Залишивши багатство і всяке матеріальне благополуччя,

отець Іван зробив головним служінням своєї душі Істину, ставлячи ні в що всі земні зручності.