Панкеев Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Панкеев Василий [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПАНКЄЄВ Василь Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Антоній (1915). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2000).

З родини священика.

Народився 1 січня 1892 р. в с. Садовому Херсонського повіту Херсонської губернії Російської

імперії (нині – Білозерський район Херсонської області України).

Розстріляний більшовиками 1 червня 1938 р. Місце поховання – не відоме.

Закінчив Одеську духовну семінарію (1912), навчався в Київській духовній академії (1912-1915),

закінчив Петроградську духовну академію (1915-1917).

Був настоятелем похідної церкви в діючій армії (1915-1917), викладачем Одеської духовної

семінарії (1917-1920), єпископом Маріупольським, вікарієм Єлизаветградської єпархії (1924-1926),

єпископом Білгородським (1932-1935).

Кавалер ордена св. Ганни 3-го ступеня (1917).

Уперше заарештований за активну церковну діяльність і засуджений до 3 років позбавлення волі з

засланням на Соловки (1926-1929).

Удруге заарештований за релігійну пропаганду серед населення і засуджений до 3 років

позбавлення волі з засланням до м. Єнісейськ (1929-1932).

Утретє заарештований за організацію контрреволюційної змови і засуджений до 10 років

позбавлення волі з засланням на Далекий Схід (1935).

Відбути термін до кінця наш земляк не встиг: у липні 1937 р. уряд СРСР прийняв постанову

№П51/94, у відповідності до якої НКВС мав усіх засуджених до концтаборів служителів культу

розстріляти. Проти П. порушило четверту кримінальну справу, перевівши його до

Благовєщенської в’язниці (1938). Де трійка НКВС 17 березня засудила нашого земляка до

розстрілу.

Серед друзів та близьких знайомих П. – О. Гагалюк, В. Білобабченко, С. Андріашенко, М.

Кармазін, А. Олександров, О. Єрошов, М. Дейнека, О. Альбіцький, Б. Шипулін, Д. Цедрик, П.

Кратиров, К. Дяков та ін.


***

СПИРАТИСЯ НА БОЖІ ЗАПОВІДІ,

з життєвого кредо

В. Панкєєва

Праведний і досконалий спосіб життя спирається за Божі заповіді.

БУДЬТЕ ДЛЯ ВСІХ УСІМ, з напучування єпископа Анастасія В. Панкєєву і В. В.

Білобабченкові 10 січня 1915 р.

Життя ченця є безперестанний подвиг, постійна боротьба, хрест і самопожертвування, старання

перемогти всякі спокуси, як плотські, так і світські заради омертвляння тіла і оновлення духу...

Самі родом південці, поглядаючи на житіє і подвиги південноросійських подвижників, нових

ваших заступників перед престолом Господнім, святих Антонія і Феодосія, догідників

Печерських, слідуйте їм: вони служили Церкві Божій; ...вони виховали у нас ту міцність

християнського духу, без якої зовнішнє чернецтво легко й легко зникає...

Ви, пройшовши вищу школу богословської науки, з вірою і надією поглядаючи на прийдешнє,

йдіть усюди і служіть людям, учіть і освічуйте їх і ведіть до порятунку, – всіх обіймаючи своєю

християнською любов’ю, прагніть бути для всіх усім, аби врятувати бодай деяких...


ОДНОБІЧНІСТЬ І ВІДВЕРТА УПЕРЕДЖЕНІСТЬ, з заяви В. Панкєєва до Спеціальної Колегії

Курського обласного суду від 10 вересня 1935 р.

На додаток до моєї заяви на ім’я Спеціальної Колегії, в якому я відзначив формальні порушення

стосовно слідства... і обвинувального висновку... – вважаю необхідним зробити суду Спеціальної

Колегії, який відбудеться сьогодні, 10/IХ, хоча б короткі заяви ще за суттю і за змістом

обвинувального висновку...

Надалі приводитиму витяги з обвинувального висновку і робитиму на них свої заперечення і

пояснення, а також фактичні поправки.

« У грудні 1933 р. в м. Білгород з заслання повернувся Панкєєв., де одержав сан єпископа

Білгородської єпархії. Прибувши до м. Білгород, Панкєєв, будучи сам контрреволюціонером,

настроєним проти існуючого ладу, як активний послідовник «істинно-православної церкви», з

метою проведення контрреволюційної роботи почав підбирати собі однодумців з числа

контрреволюційного духівництва з різних міст Радянського Союзу».

Я одержав сан єпископа не в Білгороді, а в Москві (у 1924 р.). Там же одержав від митрополита

Сергія призначення (у 1933 р.) до м. Білгород... У грудні 1933 р. я, після подання своїх церковних і

цивільних документів до Воронезької обласної Культової Комісії, був останньою зареєстрований в

законному порядку як єпископ Білгородської єпархії.

Підставою вважати мене контрреволюційно настроєним, згідно обвинувального висновку, є

твердження, що я активний послідовник «істинно-православної церкви». Це твердження

голослівне і ні на чому не засноване.

З 1926 по 1933 рр. я перебував в таборі і засиланні, тобто в ізоляції, і, таким чином, був

позбавлений можливості брати участь в церковних справах, а тим паче, активне.

Звинувачувальний висновок не вказує жодної особи і не може вказати, оскільки нікого не було з

православного духівництва в Білгородській єпархії, хто б не визнавав митрополита Сергія... Всі

притягнуті до суду Спеціальної Колегії священики, за словами самого обвинувального висновку,

жодного разу не були судимі за весь час існування радянської влади...

« В результаті в короткий період на запрошення Панкєєва в Білгородську єпархію прибуло 15 осіб

священиків».

Я не запросив жодного священика (а також нікого з них не знав раніше, окрім одного). Всі вони

приїжджали самі до мене, що видно із слідчої справи. Залишається дивуватися свідомо

помилковому твердженню обвинувального висновку.

Якщо ці 15 священиків прийняті мною, як мої, за виразом обвинувального висновку, «однодумці»,

то чому тоді з них притягнуто до суду лише четверо?!

« Створивши таким чином згуртовану групу духівництва, Панкєєв повів серед них роботу,

направлену на збір грошових коштів для надання допомоги репресованому духівництву... і їх

сім’ям».

Я не створював ніякої групи з духівництва. Впродовж всього часу одні з духівництва прибували в

єпархію, а інші вибували, що є звичайним в умовах церковно-єпархіального життя.

Проте обвинувальний висновок чомусь закриває очі на цю обставину, чим доводиться не тільки

повна неспроможність твердження, але й однобічність і відверта упередженість.

...Цивільним законом дозволяється служителям культу отримання від віруючих пожертвувань на

свої потреби.

« З метою підриву економічного зростання колгоспів Панкєєв давав вказівки священикам своєї

єпархії під виглядом посилення пастирської діяльності серед віруючих колгоспників проводити

контрреволюційну роботу, направлену на відрив колгоспників від колгоспних робіт».

Якщо я давав, про що йдеться в обвинувальному висновку, вказівки проводити контрреволюційну

роботу священикам своєї єпархії (яка складається з 15 районів), то чому привернуто (і то частково,

а не всі) духівництво лише Корочанського району і Білгородського району?

...Вже один безглуздий і безграмотний вираз – «підсилити.... проповіді шляхом служіння молебнів

і акафістів....» сам за себе говорить, що він не належить священикові. І справді, обвинувачений

Вільгельмський такого свідчення не робив і не міг робити, оскільки ніяких пропозицій про

посилення проповідей я нікому не давав.

У своїй заяві на ім’я Спеціальної Колегії від 10/IХ я вже пояснив, що обвинувачений

Вільгельмський подавав прокуророві скарги з проханням анулювати його підпис під протоколами

персонального слідства, як дану в результаті обману і насильства, а також з роз’ясненням, що

свідчення його в первинних протоколах спотворені слідчим до невпізнання і, за суттю, є не його,

Вільгельмського, свідченнями, а свідченнями самого слідчого.

...На закінчення ще раз заявляю, що висунуте проти мене звинувачення заперечую повністю.

Залишаючи за собою право робити на суді докладніші словесні пояснення, прошу Спеціальну

Колегію цю мою заяву з короткими письмовими поясненнями залучити до моєї справи і протоколу

судового розгляду.


ЗА ВІДТОРГНЕННЯ УКРАЇНИ ВІД СРСР, з свідчень о. Смирнова

Настанови мені з боку Панкєєва, як правлячого єпископа, були наступні: вести агітацію серед

населення, парафіян, за відторгнення України від СРСР до Німеччини, вести антиколгоспну

агітацію і організувати касу взаємодопомоги і збір засобів для духівництва, яке перебуває в

засланні.


ДІЯВ ПРОТИ КОЛГОСПІВ, зі свідчень М. Вільгельмського

Єпископ Антоній Панкєєв пропонував підсилити для цієї мети («відрив колгоспників від роботи»

авт.) проповіді шляхом служіння молебнів і акафістів недільними і святковими днями, вести

проповіді про святість і значення святкових днів, при цьому мати на увазі головним чином

колгоспників, які із-за своїх робіт погано відвідують церкву.


ДЕЗОРГАНІЗУЮТЬ ВИРОБНИЦТВО, зі свідчень коменданта Далекосхідних таборів у лютому

1938 р.

Відбуваючи міру кримінального покарання при Середньо-Бєльському табпункті Дальтабору

НКВС і виконуючи обов’язки коменданта зони засуджених за статтею 58, 59 КК РРФСР з моменту

створення останньою, тобто з червня місяця 1937 року, мені доводиться спостерігати за табірним

населенням і бачити, що відбувається в середовищі ув’язнених.

Виходячи з цього, я прийшов до такого висновку, що всі ув’язнені вказаної вище зони,

змикаючись між собою на ґрунті єдності переконань, об’єдналися. Персонально до

контрреволюційної групи входять наступні особи: Гагалюк, Панкєєв – колишній архієрей,

Богоявленський, Георгієвський, Вільгельмський, Красновський та ін. Керівну спрямовуючу роль в

цьому контрреволюційному угрупуванні грають Гагалюк і Панкєєв... Контрреволюційна

діяльність вказаного угрупування проявляється в тому, що вони, будучи майже всі віднесено до

групи інвалідів.. дезорганізовують виробництво. Окрім цього... відкрито збираються групами в

наметі і виконують релігійні обряди, співають молитов...

Такі ув’язнені з колишніх представників Православної Церкви, як Гагалюк і Панкєєв, ведуть

велике листування із зовнішнім світом і дуже часто одержують з різних міст Радянського Союзу

великі посилки, якими діляться з рештою священнослужителів...


СПІТКНУВШИСЬ, РОЗКАЯВСЯ, з «Житія святого Антонія»

У червні 1923 року обновленський «митрополит» Євдоким (Мещерський) викликав його до себе і

сказав: «Наступного дня буде твоя хіротонія».

Ігумен Антоній розгубився, поступився натиску Євдокима і був хіротонований обновленськими

архієреями в єпископа Херсонського, вікарія Одеської єпархії на кафедру, яку займав в цей час

його друг, православний єпископ Онуфрій (Гагалюк).

Обновленським єпископом він був близько року.

У 1924 році він розкаявся, і 27 серпня Патріарх Тихон з сонмом православних святителів

хіротонував його в єпископа Маріупольського, вікарія Єлизаветградської єпархії.