загрузка...
Перескочить к меню

Лорер Николай (fb2)

файл не оценён - Лорер Николай [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ЛОРЕР Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист, декабрист.

З дворянської родини. Виховувався в родині поміщика П. Капніста, брата відомого поета В.

Капніста.

Народився в 1797 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер у травні 1873 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Отримав домашню освіту.

Служив в Дворянському полку 2-го кадетського корпусу (1812-1813), лейб-гвардійському

Литовському полку (1813-1820), лейб-гвардійському Московському полку (1820-1824),

В’ятському піхотному полку (1824-1825), Тенгізькому піхотному полку (1837-1842).

Член Північного і Південного таємних товариств (1824).

Друкувався в журналах «Російський архів», «Російське багатство».

Наш земляк – автор вірша «Наполеон» (1820), мемуарів «Зі спогадів російського офіцера» (1857),

«Нотатки мого часу» (1874), оповідання «Лейб-кучер Ілля Байков» (1872).

Довірена особа П. Пестеля. Після провалу грудневого повстання на Сенатській площі Петербурга

заарештований (1825). Отримав 15 років каторжних робіт (1826) з наступним довічним

поселенням в Сибіру. Покарання відбував в Читі, Петровському Заводі, Мертвому Култуку,

Кургані, солдатом на Кавказі.

Після відбуття покарання оселився в маєтку брата в с. Водяне Херсонської губернії (1842),

одружився. На нещастя, дружина незабаром померла, а згодом – і двоє дітей.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Лермонтов, М. Наришкін, П. Бартеньов, С. і Є.

Оболенські, П. Пестель, О. Смирнова, Л. Пушкін, С. Капніст-Скалон, О. Одоєвський та ін.


***

ПРАВДА, ПРОСТОТА, ЧЕСТЬ

, з життєвого кредо М. Лорера

Якщо я чогось вартий, цим я зобов’язаний, найперше, моєму вихованню і тим прикладам правди,

простоти й честі, якими був оточений з моєї появи на світ до мого вступу до світу.


НЕНАВИДІВ НАСИЛЬСТВО, зі спогадів М. Лорера

Домашнє виховання й перші сімейні враження були… такими, що я все життя своє надаю їм

велике значення.

…У 1824 році я мав нещастя втратити старшого брата мого, який заступав мені місце батька, був

моїм добродійником й утримував мене своїми коштами.

…Про себе скажу відверто, що я не був ні якобінцем, ні республіканцем – це не в моєму характері.

Проте з самої юності я ненавидів всі строгі насильницькі заходи!

ДРУГ ЮНОСТІ, зі спогадів С. Капніст-Скалон

Микола Іванович Лорер, з яким з дитинства ми були дуже дружні, який завжди беріг мене і брав

під особливе своє заступництво, не знаю яким чином знаходив засоби приносити мені дуже часто

дивні букети.

…Я, будучи тоді в довершеній самоті і в тому віці, коли все так сильно відбивається в душі нашій,

з якимись надіями неземного щастя в майбутньому, цілком насолоджувалася приємними

годинами, проведеним з другом юності моєї.


ВІН ХВОРИЙ, з листа М. Муравйова-Апостола С. Муравйову-Апостолу від 3 листопада 1824 р.

Мене дуже засмучує те, як ви дієте… Доказом цього є хоча б відвідини мене якогось пана Лорера,

з котрим я був ледь знайомим в Петербурзі і якого Пестель прислав до мене бог його знає навіщо,

як давнього знайомого. Ми ще далекі від того моменту, щоб розсудливо ризикувати; а ризик не

своєчасний призводить лише до того, о ми втрачаємо людей і що справа відкладається до

безкінечності.

Він говорив мені, що у вас в полках термін визначений в один рік. Щиро кажучи, все це викликає

у мене подив…

Цей пан Лорер розповів мені про ваші знайомства чи, точніше, про ваше знайомство. Він

повідомив мені, що ви говорите про це не інакше, як зі сльозами на очах, що з першого знайомства

ваш уявний товариш сказав йому, що ви зв’язані тісною дружбою, що він весь час літає то туди, то

сюди, що, несучи службу в іншому полку, він постійно був з вами, що його часті поїздки до Києва

разом з вами були причиною того, що вам заборонили туди їздити і т.д.

…Пан Лорер сказав мені також, що Юшневський () взяв за принцип «навчати молодих людей»,

аби вони не кричали в кімнатах, а на вулицях і площах. Умовте його пустити собі кров, він хворий,

запевняю вас: в крайньому випадку, реагуйте енергійно супроти нього заради безпеки тих

нещасних, кого може без необхідності зробити такими їх господар.

Ваш брат М. Муравйов-Апостол.


ЗАРАДИ «РОСІЙСЬКОЇ ПРАВДИ», з книги М. Лорера «Нотатки декабриста»

І сам він (Пестель П. – авт.) якось зізнався:

– На нашу справу потрібно мати більше честолюбства, воно одне може і вас спонукати до

швидкого початку. А за себе даю вам слово, коли російський народ буде щасливий, прийнявши

«Російську правду», я віддалюся до якогось з київських монастирів і доживатиму свого віку

ченцем.

– Так, – відповів я йому, посміхнувшись, – аби вас і звідти винесли на руках з торжеством!

…До Великодня комітет не міг відкрити, де зберігається «Російська правда», і її знайшли тільки

тоді, коли Пестель, розуміючи цілком своє становище – він знав дуже добре, що його чекає

смерть, – відчуваючи, що одна ця відмова його не врятує, та й побоюючись, аби доробок його 12-

річній не загинув абсолютно марно без сліду, зважився вказати і місце, де вона зберігалася, і

людину, яка її там закопала.


ТРОХИ ЛИСУВАТИЙ, прикмети М. Лорера з карної справи

Зріст 2 аршини 8 вершків, обличчя біле, кругле, чисте, очі темно-карі, ніс великий, гострий, з

горбовиною, волосся на голові і бровах темнорусяве, трохи лисуватий.


НАСПРАВДІ БУЛО ДЕЩО ПО-ІНШОМУ, з розвідки О. Едельмана «Спогади декабристів про

слідство як історичне джерело»

М. І. Лорер, розповідаючи про слідство, багато чого не договорює, опускає й об’єднує події.

Наприклад, описуючи свій арешт, він говорить, що 24 грудня в Тульчині генерал О. І. Чернишов

погрожував йому очною ставкою з донощиком Майбородою. Лорер попросив дати час подумати, а

потім відкрив «все, що мене стосується» начальникові штабу 2 армії генералові П. Д. Кисельову, а

потім і О. І. Чернишову, який дав йому письмові запитання. Після прочитання відповідей

Кисельов заявив декабристові: «Ви ні в чому не зізнаєтеся», після чого його відпустили додому, а

наступного дня повезли до Петербургу.

Насправді ця історія була драматичнішою: 24 грудня Лорер написав відповіді, в яких заперечував

свою приналежність до товариства; 25 грудня йому влаштували очну ставку з Майбородою,

свідчення якого він спростував, проте потім попросив дати час на роздуми, після чого зізнався, що

був членом таємного товариства, але давно вже хотів з нього вийти, оскільки відчував себе дуже

«м’якосердим» для такої справи, і написав нові просторові відповіді, в яких все ж таки

продовжував заперечувати більшість свідчень Майбороди, і того ж дня одержав ще додаткові

запитання і був відправлений до Петербургу, ймовірно, 26 грудня.

Змальовуючи подальший хід слідства, Лорер умовчує про написання ним двох листів до Комітету,

в яких він виправдовувався, писав, що давно відійшов від товариства і просив прощення; про очну

ставку, яку він мав з Г. Канчіяловим.

Внаслідок цього його поведінка виглядає стійкішою, ніж це було в реальності.


В’ЯЗНИЦЯ МОВБИ СПОРОЖНІЛА, із «Спогадів М. В. Басаргіна»

У кінці 1832 р. нам усім зменшили по декілька років роботи, і внаслідок цього четвертому

розряду, тобто, тим, тим, хто був засуджений до 8 років, закінчився термін. В цьому розряді

перебували: Фонвізін, Наришкін, Лорер (уже після суду його термін покарання зменшили – авт.), Бобрищев-Пушкін, Абрамов, Фаленберг, два брати Бєляєві, Одоєвський, Муханов, Мозган, Іванов,

Шишков і Олександр Муравйов. Вони відправилися на початку 1833 р. і з їхнім відбуттям

в’язниця наша мовби спустіла…


ЛЕРМОНТОВ ДОШКУЛЯВ ЛОРЕРУ, з статті І. Бабкової «Останній прихисток поета»

Низка ліберальних поступок, сприйнятих декабристами як «милостиві» зміни в долі Росії, була

для уряду неминучою. І Лермонтов знав ціну цим поступкам. Його власна доля служила

ілюстрацією справжньому стану речей.

Якщо в суперечках з Назимовим, якого Лермонтов глибоко поважав, він обмежувався жартами й

насмішками, то з товаришами протилежного настрою поет міг бути дуже різким.

«Я повинен був здатися йому м’яким добряком, якщо він відзначив мій душевний спокій і те, що я

забув все зло, мною перенесене», – згадував декабрист Микола Іванович Лорер.

Не зважаючи на 11-річну каторгу й 5-річну службу рядовим на Кавказі, Лорер не втратив

властивого йому оптимізму. Цим же літом, проведений в прапорщики, він був в особливо

благодушному настрої.

«Одним кроком я наблизився до свободи», – радісно повторював він.

Такого «забуття зла» Лермонтов не міг зрозуміти. За його бойової, пристрасної, протестуючої

проти всякого насильства натури упокорювання було чужим. Оптиміста Лорера, ймовірно,

наражався на його різкі насмішки. …Йшов з «Будиночка» дещо скривдженим і все ж продовжував

бувати там щодня. Він знав безліч анекдотів, майстерно їх розповідав і часто якимось дотепним

слівцем розряджав атмосферу, яка занадто розжарилася.


ВІДМІННІСТЬ В ПОДАЧІ МАТЕРІАЛУ, з дослідження М. Борисенка «Дві статі – два тексти:

гендерні підходи до мемуаристики першої половини ХІХ століття»

Світ все більше набуває жіночих рис. Феміністки, відвоювавши відносне рівноправ’я в практичній

сфері, взялися за теорію. Під гаслом «Жінка гідна власної історії!» збільшується кількість робіт, в

яких автори доводять можливість і необхідність окремої жіночої історії.

…Тому, як мені здається, було б цікаво провести порівняльний аналіз двох «різностатевих»

мемуарів. …Відібрані «Спогади» С. В. Капніст-Скалон і «Нотатки мого часу» М. І. Лорера.

…Зіставляючи мемуари, не можна забувати, що жінка в цей період була украй слабо соціально

задіяна (йдеться про активну діяльність в політичній і військовій сферах життя суспільства –

служба, кар’єра). Як правило, вона була глядачкою, сучасницею, а не учасницею історичних

процесів.

Інтерес представляє не інформаційна насиченість фактичним матеріалом текстів, а відмінність в їх

подачі. Про найбільшу історичну подію першої половини ХIХ століття, війну 1812 року, С. В.

Капніст-Скалон лише згадує: описуючи розмову батька з братами і коли пише про приїзд тітки Д.

Державіної «з Москви, розореної французами».

Інакше М. І. Лорер, хоч і запевняє «я не пишу політичній історії, а обмежуся виключно тим, що

відбувалося на моїх очах», але, всупереч його волі, її елементи прослизають. Микола Іванович не

просто описує події, він їх аналізує: у пристрасті великого князя, Костянтина Павловича до

муштри бачить причину ворожого до нього ставлення і вважає, що саме дрібний військовий

педантизм: «вартував нам багато крові й був згубним стільки ж для Росії, як і для самої Польщі в

1831 році».




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...