ДОЛГАНОВ Георгій Єфремович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Священик. В чернецтві – Гермоген (1890). Зарахований до лику святих Російської православної
церкви (1999). Перший священик, виходець з України, про якого народ склав пісню.
З родини священика.
Народився 25 квітня (7 травня) 1858 р. в Ананьївському повіті Херсонської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Херсонської області України).
Скинутий більшовиками 16 (29) червня 1918 р. з борту пароплава «Ока» в сибірську р. Тура.
Похований в Софійському Успенському соборі Тобольського кремля (нині – місто Тюменської
області РФ).
Навчався в єпархіальній духовній школі, Ананьївській класичній гімназії, закінчив юридичний і
математичний факультети Новоросійського університету (1889), Санкт-Петербурзьку духовну
академію (1893).
Був інспектором (1893-1898), ректором (1898-1901) Тифліської духовної семінарії, єпископом
Вольським, вікарієм Саратовської єпархії (1901-1903), єпископом Саратовським (1903-1917), єпископом Тобольським і Сибірським (1917-1918), редагував «Духовний вісник Грузинського
екзархату».
Д. – почесний член «Союзу руського народу» (1906).
Друкувався в газеті «Братський аркуш», журналах «Тобольські єпархіальні відомості», «Діяння
Святого Собору Православної Російської Церкви».
Перу Д. належать наступні доробки: «Начерк діяльності єпархіального місіонерського духовно-
просвітницького братства в м. Тифліс» (1900), «Промова єпископа Саратовського Гермогена на
відкритті Православного Всеросійського братського союзу руського народу» (1907), «Боротьба за
істину нашої духовної школи» (1908), «Інтелігентське язичництво нашого часу і заходи боротьби з
ним» (1910), «Обурливе засудження дозволеного блюзнірства» (1911), «Від світла істинного в
темряву непроглядну (1916).
Наш земляк із-за свого непоступливого характеру не раз мав проблеми з владою. Приміром, саратовський губернатор затримав вихід декількох номерів газети, якою опікувався єпископ
(1903).
Широкого суспільного розголосу набула й історія з Григорієм Распутіним. Спочатку Д. разом з
ієромонахом Ілідором, звинувативши в розпусті й шахрайстві, спонукали фаворита імператриці до
того, аби він якнайшвидше залишив столицю. Не отримавши бажаного результату, як свідчать
деякі джерела, святі отці намагалися Г. Распутіна позбавити чоловічої гідності.
У свою чергу, наш земляк звернувся до членів Св. Синоду, шукаючи у них підтримки.
Наразившись на нерозуміння архієреїв, написав листа царю.
У той же час він вступив у відкритий конфлікт з обер-прокурором В. Саблером. Вбачаючи в його
діях «відверте потурання й особисту поблажливість до ворогів православної церкви», Д. телеграму
государю. Результат – позбавлення членства в Св. Синоді (1912).
У відповідь Д. відмовився їхати до Саратова і став писати про несправедливість, яка звершилася, в газети. Сміливця запроторили спочатку до Жировицького монастиря Гродненської єпархії (1912-1915), а потім – до Миколо-Угрешського монастиря Московської єпархії (1915-1917). Між іншим, у першому вже в хрущовські часи відбував покарання інший Гермоген – архієпископ Калузький і
Боровський.
Ще більше не склалося з більшовиками. Незважаючи на заборону, Д. організував хресний хід
(1918), під час якого на кожному перехресті благословляв заарештовану царську сім’ю. Реакція не
забарилася – священика миттєво взяли під варту і відправили з Тобольська в Тюмень, а звідти – в
Єкатеринбург. Делегація віруючих звернулася з клопотанням про звільнення єпископа під заставу
в 100000 рублів, однак була взята під охорону і зникла.
Через півтора місяця Д. перевезли під конвоєм в Тюмень, де посадили на пароплав, який мав
відправлятися на Тобольськ. Проте на той час його вже зайняли війська білих. І священика, не
довго думаючи, поблизу с. Покровське з каменем на шиї скинули у воду. Така ж доля спіткала
інших страждальців.
Тіла частини страчених, серед яких виявився і Д., винесло на берег. Селяни закопали його в
огорожі місцевої церкви, а в серпні – уже білі – перенесли мощі до Софійського Успенського
собору Тобольського Кремля. За чутками, повернувшись до влади, більшовики залили місце
поховання цементом.
Під час ремонту храму (1995) виявили десять поховань, одне з яких, що й підтвердили численні
експертизи, належало Д.
Серед друзів та близьких знайомих Д. – С. Татищев, Н. Бровкович, Г. Распутін,
Последние комментарии
22 минут 29 секунд назад
43 минут 25 секунд назад
1 час 27 минут назад
1 час 50 минут назад
2 часов 42 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 6 часов назад