Долганов Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ДОЛГАНОВ Георгій Єфремович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Гермоген (1890). Зарахований до лику святих Російської православної

церкви (1999). Перший священик, виходець з України, про якого народ склав пісню.

З родини священика.

Народився 25 квітня (7 травня) 1858 р. в Ананьївському повіті Херсонської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Херсонської області України).

Скинутий більшовиками 16 (29) червня 1918 р. з борту пароплава «Ока» в сибірську р. Тура.

Похований в Софійському Успенському соборі Тобольського кремля (нині – місто Тюменської

області РФ).

Навчався в єпархіальній духовній школі, Ананьївській класичній гімназії, закінчив юридичний і

математичний факультети Новоросійського університету (1889), Санкт-Петербурзьку духовну

академію (1893).

Був інспектором (1893-1898), ректором (1898-1901) Тифліської духовної семінарії, єпископом

Вольським, вікарієм Саратовської єпархії (1901-1903), єпископом Саратовським (1903-1917), єпископом Тобольським і Сибірським (1917-1918), редагував «Духовний вісник Грузинського

екзархату».

Д. – почесний член «Союзу руського народу» (1906).

Друкувався в газеті «Братський аркуш», журналах «Тобольські єпархіальні відомості», «Діяння

Святого Собору Православної Російської Церкви».

Перу Д. належать наступні доробки: «Начерк діяльності єпархіального місіонерського духовно-

просвітницького братства в м. Тифліс» (1900), «Промова єпископа Саратовського Гермогена на

відкритті Православного Всеросійського братського союзу руського народу» (1907), «Боротьба за

істину нашої духовної школи» (1908), «Інтелігентське язичництво нашого часу і заходи боротьби з

ним» (1910), «Обурливе засудження дозволеного блюзнірства» (1911), «Від світла істинного в

темряву непроглядну (1916).

Наш земляк із-за свого непоступливого характеру не раз мав проблеми з владою. Приміром, саратовський губернатор затримав вихід декількох номерів газети, якою опікувався єпископ

(1903).

Широкого суспільного розголосу набула й історія з Григорієм Распутіним. Спочатку Д. разом з

ієромонахом Ілідором, звинувативши в розпусті й шахрайстві, спонукали фаворита імператриці до

того, аби він якнайшвидше залишив столицю. Не отримавши бажаного результату, як свідчать

деякі джерела, святі отці намагалися Г. Распутіна позбавити чоловічої гідності.

У свою чергу, наш земляк звернувся до членів Св. Синоду, шукаючи у них підтримки.

Наразившись на нерозуміння архієреїв, написав листа царю.

У той же час він вступив у відкритий конфлікт з обер-прокурором В. Саблером. Вбачаючи в його

діях «відверте потурання й особисту поблажливість до ворогів православної церкви», Д. телеграму

государю. Результат – позбавлення членства в Св. Синоді (1912).

У відповідь Д. відмовився їхати до Саратова і став писати про несправедливість, яка звершилася, в газети. Сміливця запроторили спочатку до Жировицького монастиря Гродненської єпархії (1912-1915), а потім – до Миколо-Угрешського монастиря Московської єпархії (1915-1917). Між іншим, у першому вже в хрущовські часи відбував покарання інший Гермоген – архієпископ Калузький і

Боровський.

Ще більше не склалося з більшовиками. Незважаючи на заборону, Д. організував хресний хід

(1918), під час якого на кожному перехресті благословляв заарештовану царську сім’ю. Реакція не

забарилася – священика миттєво взяли під варту і відправили з Тобольська в Тюмень, а звідти – в

Єкатеринбург. Делегація віруючих звернулася з клопотанням про звільнення єпископа під заставу

в 100000 рублів, однак була взята під охорону і зникла.

Через півтора місяця Д. перевезли під конвоєм в Тюмень, де посадили на пароплав, який мав

відправлятися на Тобольськ. Проте на той час його вже зайняли війська білих. І священика, не

довго думаючи, поблизу с. Покровське з каменем на шиї скинули у воду. Така ж доля спіткала

інших страждальців.

Тіла частини страчених, серед яких виявився і Д., винесло на берег. Селяни закопали його в

огорожі місцевої церкви, а в серпні – уже білі – перенесли мощі до Софійського Успенського

собору Тобольського Кремля. За чутками, повернувшись до влади, більшовики залили місце

поховання цементом.

Під час ремонту храму (1995) виявили десять поховань, одне з яких, що й підтвердили численні

експертизи, належало Д.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – С. Татищев, Н. Бровкович, Г. Распутін, А. Вадковський, С.

Чічагов, І. Труфанов та ін.

***

НЕ ЦІЛУЮ ТУМАННЕ ОБЛИЧЧЯ РЕВОЛЮЦІЇ

, з політичного кредо Г. Долганова

Я не благословляю перевороту, що стався, не святкую уявного «Великодня» (а точніше, мученицької Голгофи) нашої багатостраждальної Росії і змученого душею духівництва та народу, не цілую мрячне і «бурхливе» обличчя «революції», в дружбу і єднання з нею не вступаю, тому

що точно ще не знаю, що вона є сьогодні і що вона дасть нашій батьківщині, особливо церкві

Божій, завтра.

НЕХАЙ ІВАН КРОНШТАДТСЬКИЙ ПОМОЛИТЬСЯ ЗА ТВОЮ МАТІНКУ, з листа Є.

Долганова синові від 4 листопада 1889 р.

Я прошу тебе, в Кронштадті є протоієрей Іван Кронштадтський, попроси його гарненько, щоб він

помолився за хвору твою матінку...

Він завдяки благодаті Божій, даній йому милістю Божою, чудодіє. Завжди завдяки його молитвам

болящі зцілюються. Піди до нього сам і розкажи про хворобу твоєї матері.

Будь ласка, послухай мене – зроби так, як я тобі раджу і прошу.

ВОЗНЕСІТЬ ХВАЛУ ГОСПОДОВІ ЗА ЗГОДУ ЧЛЕНІВ СИНОДУ, телеграма Г. Долганова

протоієрею Івану Кронштадтському

Заради Бога, помоліться, дорогий о. Іван, аби всім нам, присутнім у Синоді, досягти повної

братерської згоди щодо направлення Государю Імператорові телеграми, яка може доставити йому

щиру духовну розраду, втіху, підмогу.

Січень 1905 р.

АНАРХІЯ ЗГУБНА, з статті Г. Долганова в «Тобольських єпархіальних відомостях» за 1 серпня

1917 р.

Сформовану чи «народжену» в бурі революції» владу Тимчасового уряду вважаю цілковито

природною і необхідною – для припинення і попередження божевільної і згубної анархії –

визнавати і на цю владу й уряд молитися, аби вони слугували одному тільки благу батьківщини і

церкви.

…Коли держава прагне бути довговічною, благополучною, вільною, вона повинна поставити собі

в непорушний закон збереження православної церкви, її повну свободу і самоврядування.

ТВОЯ ЧЕРГА РЯТУВАТИ РОСІЮ, з листа імператриці Марії Федорівни Г. Долганову

Владико! Ти маєш ім’я святого Гермогена, що боровся за Русь; це – знамення. Тепер настала твоя

черга рятувати Батьківщину; тебе знає вся Росія – закликай, громи, викривай!!!

Хай прославиться ім’я твоє в порятунку багатостраждальної Росії!

ВИКЛЮЧИВ З СЕМІНАРІЇ СТАЛІНА, з повідомлення Інтерфаксу «Церковна і суспільно-

політична діяльність єпископа Гермогена»

Єпископ-священномученик Гермоген (Долганов), який при перебуванні інспектором тифліської

семінарії виключив з неї Йосипа Джугашвілі, майбутнього Сталіна, мав схильність до

авторитаризму, вважає історик Олександр Мраморнов, автор першої масштабної біографії

владики.

На підставі багатого фактичного матеріалу він виявив деякі риси вдачі єпископа Гермогена, зокрема його схильність до диктаторства, антиформалізм, прагнення до ревного виконання

покладених на нього обов’язків. У книзі А. Мраморнова «Церковна і суспільно-політична

діяльність єпископа Гермогена (Долганова, 1858-1918)» владика представлений як активний

борець з революцією в Саратові; при цьому автор спростовує міф радянської історіографії про те, що той був ініціатором єврейських погромів у місті.

У дослідженні розглядаються не лише основні віхи незвичайної біографії єпископа Гермогена, а й

серйозні проблеми церковно-державних відносин і життя російського суспільства епохи заходу

імперії.

ДОЛЯ БУЛА ВИРІШЕНА, з розвідки О. Чернишова «Озирнись в задумі»

Серед тих, хто не прийняв революційні новації, був єпископ Тобольський і Сибірський Гермоген

(Г. Долганов). Владика прийняв на свої плечі клопіт з полегшення долі засланих до Тобольська

членів Царської сім’ї, за що став об’єктом нападок раддепівців.

Спочатку йому намагалися вказувати, як треба розуміти і запроваджувати в життя канонічні

настанови Церкви; потім угледіли в його проповідях загрозу на адресу червоногвардійців, які

увірвалися вночі в його покої і влаштували там погром, нарешті, звинуватили в непокорі новій

владі.

Доля його була визначена завдяки зусиллям першого голови Тобольського виконкому П. Д.

Хохрякова, який наполіг на обшукові в його покоях, арешті і приведенні у виконання особистого

розпорядження про ліквідацію Владики як класового ворога.

МОЯ ПОЛІТИКА – ВІРА, з веб-порталу Української Православної Церкви

Глибоко релігійний з дитячих років, Георгій рано відчув ваблення до подвижницького життя, проте рішучий крок йому допоміг зробити архієпископ Херсонський Никанор (Бровкович).

Ставши правлячим архієреєм, він відразу заявив свою програму: «Трудитися, трудитися і

трудитися на благо пастви, в союзі миру та любові». Владика своїм власним прикладом, а також

частими бесідами з єпархіальним духівництвом закликав духівництво до ревного, неспішного і

суворо-статутного здійснення церковного богослужіння, знаючи, що воно саме по собі є тією

благодатною силою, яка утримує народ в лоні Церкви і привертає відпалих і невіруючих. Його

служби завжди супроводжувалися повчаннями і справляли величезне враження.

Незадовго до своєї мученицької кончини єпископ, вже знаючи, що йому уготовані страждання, говорив: «Щоб не говорили і не робили проти мене – Бог їм суддя: я їм простив і зараз прощаю.

Ще раз заявляю, що моя святительська діяльність чужа усякій політиці. Моя політика – віра у

спасіння душ віруючих. Моя платформа – молитва. З цього шляху я не зійду і за це, мабуть, я

позбавлений можливості в цю ніч спокійно ночувати у своєму будинку». Цієї ночі єпископ був

арештований і незабаром своєю мученицькою кончиною засвідчив вірність Христу.

ЗА СВОБОДУ – З КАМЕНЕМ НА ШИЇ У ВОДУ, народна тобольська пісня

Полно над рекою бушевать!

Не шумите, не будите!

Он пришел к нам отдыхать.

Наш страдалец, страстотерпец,

Наш святитель Гермоген.

В век кровавый и лукавый

Лишь в могиле нет измен…

Плавно льется, вдаль несется

Над Тобольском грустный звон

С крестным ходом все народом

Страстотерпца встретил он.

Плач и пенье и моленье

В гимн торжественный слились.

За терпенье и мученье

Ему в землю поклонись.

Все дивитесь и учитесь

Как он родину любил.

Как молился и трудился,

Веру свято сохранил...

В черной ночи ясны очи

Наш отец закрыл навек.

С камнем в воду за свободу

Его сбросил человек.