Шелоумов Афанасий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ШЕЛОУМОВ Опанас Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Почесний громадянин венесуельського Маракаї (1979) та німецького Штарнберга (1982).

Художник.

З міщанської родини.

Народився 17 серпня (29) 1892 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 25 січня 1983 р. в м. Штарнберзі (Німеччина). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Одеському художньому училищі (1908-1914), Петербурзькій академії мистецтв (1914).

Учасник Першої світової війни, шляхами якої пройшов від рядового до корнета 10-го Одеського

уланського полку (1914-1916); боровся з червоними в лавах 1-го Добровольчого корпусу генерала

Кутепова (1918-1920).

Почесний громадянин німецького міста Штарнберг (1982) і венесуельського Маракаї (1979).

Серед найвідоміших полотен – «Бородінська битва», «Голова білого коня», «Битва під

Лейпцигом», «В’їзд Мініна і Пожарського до Москви», «Молитва Шаміля перед битвою»,

«Останній резерв Добровольчої армії», «Біг», «Стіплчез», «Бій оренбурзьких козаків з

австрійськими уланами», «Полювання», «1812 рік. Сцена бою», «Епізод з російської

громадянської війни», «Бій російської кавалерії з німецькими артилеристами», «Сурмач

кавалерійського полку», «Золотий обоз в Сибіру», «Напад вовків».

Учасник Великої виставки російського мистецтва в сербському Белграді (1930), чотирьох

персональних виставок в німецьких Мюнхені (1962; 1972; 1978; 1979) і Штарнберзі (1972), однієї

– у венесуельському Маракаї (1978).

Нині доробки нашого земляка зберігаються в музеях Сербії, Німеччини, Росії, США, численних

приватних зібраннях.

Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців

(1920), а потім – Німеччини (1945).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Самокиш, О. Кисельова-Білімович, О. Вербицький, О.

Ганзен, С. Колесников, О. Бенуа, В. Жедрінський, В. Загороднюк, В. Лукомський, В. Предаєвич,

С. Кучинський, О. Лажечников, М. Навоєв, Г. Брокс та ін.

***

ВАЖЛИВІСТЬ ПРОЦЕСУ,

з професійного кредо О. Шелоумова

Для мене важливий не стільки результат, скільки процес.

ВИСТАВЛЯВСЯ ДУЖЕ АКТИВНО, з нарису В. Косика «Що мені до вас, бруківки Белграду?»

Перша художня студія веде свій відлік з Галліполя. Там у «вірменській халупі» працювала

«художня студія 1-го Армійського корпусу», яка потім відродилася в Белграді як «Студія

російських художників» в стінах Російських офіцерських зборів.

...На «Великій виставці російського мистецтва», влаштованій Російським художнім товариством в

Белграді за підтримки Російського Культурного Комітету, що фінансувався владою, було

представлено понад 400 експонатів. Разом з Рєпіним, Бенуа, Білібіним, Гончаровою, Коровіним,

Сомовим, у виставці взяли участь і російські белградці: Колесников, Верховський, Олена

Білімович й ін. Протягом місяця її відвідало більше 12 тис. чоловік, що було рекордним для

художнього Белграда.

...Картини багатьох російських майстрів зберігаються у Військовому музеї, розташованому на

Калемегдані. Ще в далеких 1938-1939 рр. він придбав полотна Валентини Васильєвої і Олексія

Васильєва, Всеволода Гулевича, Павла Кравченка, Опанаса Шелоумова. Є й акварель останнього

«Козак» з обов’язковими газирями і папахою.

Улітку 1925 р. в готелі «Париж» популяризатор російського живопису Попович відкрив виставку

картин російських і сербських художників. Там був О. І. Шелоумов з картинами «Козаки» (шосе,

козаки йдуть в похід), «Трагедія Росії – початок громадянської війни» (росіяни вбивають росіян).

Восени невтомний Попович влаштував виставку в готелі «Клерідж», де можна було побачити

марини Виноградова, пейзажі Зелінського, батальні сцени Шелоумова, ескізи Литвинова, зокрема,

його «Волгу»...

Кінчилася війна, і знов для багатьох художників почався «біг». ... Іван Рикк виїхав до Аргентини, Володимир Загороднюк – до Австралії, Михайло Хрісогонов – до Венесуели, Опанас Шелоумов –

1

до Західної Німеччини, Арсеній Сосновський – до Швеції, Володимир Предаєвич – до Чилі, Андрій Папков – до Аргентини, Борис Пастухов – до Великобританії.

Не можна сказати, що російські майстри з їх письмом, характерним для вітчизняного живопису

кінця XIX ст., і злегка зворушеним модернізмом, мали великий вплив на сербське художнє

середовище, де тоді домінувала «паризька школа». Але необхідно