Нилус Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Нилус Петр [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

НІЛУС Петро Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, письменник.

З поміщицької родини.

Народився 8 (21) лютого 1869 р. в Подільській губернії Російської імперії (нині – Хмельницька

область України).

Помер 23 травня 1943 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в Одеських реальному училищі Петра і Павла і малювальній школі (1883-1889),

петербурзькій Імператорській академії мистецтв (1889-1900).

Член Товариства художників-передвижників.

Член Товариства південноросійських художників.

Друкувався в газеті «Одеські новини».

Як художник, дебютував персональною виставкою в м. Одеса (1915).

Не сприйнявши більшовизму, емігрує спочатку до Болгарії, Румунії і Югославії (1920), а потім –

до Франції (1924).

Серед найвідоміших полотен Н. – «Осінь» (1893), «На бульварі» (1895), «На містку», «На

цвинтарі», «В кафе», «Дачний кавалер», «Соборна площа в Одесі», «З візитом», «Портрет А. П.

Чехова» (1902-1904), «Портрет І. О. Буніна» (1917), «Сонячний день в Булонському лісі» (1920-і).

Нині доробки нашого земляка зберігаються в Третьяковській галереї, Будинку-музеї А. П. Чехова

(обидва – м. Москва, РФ), численних приватних зібраннях.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – А. Чехов, О. Купрін, І. Бунін, Є. Буковецький, М. Рощін, С. Юшкевич, В. Муромцева-Буніна, K. Kостанді, K. Чуковський, А. Сєдих, І. Рєпін та ін.


***

БУТИ ВІЛЬНИМИ

, з творчого кредо П. Нілуса

У всесвітній історії художники-реалісти значної ролі не відіграли.

МИСТЕЦТВУ ЗИСК ШКОДИТЬ, з статті П. Нілуса в каталозі «Весняна виставка картин» за

березень 1914 р.

Те, що тепер роблять молоді художники, здається багатьом дивним і дуже поганим. Це

відбувається тому, що публіка вважає єдиним завданням художника – точно передавати

дійсність... Забуваючи або не знаючи, що великі витвори світового мистецтва створені не у наш

час реалізму, а тоді, коли художники були вільні від нього. Сучасні молоді художники працюють

за методом, який застосовувався фресковими живописцями, мозаїстами, російськими

іконописцями.

Тоді художники піклувалися лише про те, аби їх твори полонили, незважаючи на те, схоже це чи

не схоже на природу. Творчість тих щасливих часів була творчістю вільною, з себе, передаванням

внутрішнього світу художника, і це було чудово.

Молоді художники, які звернулися до вивчення мистецтва, вільного від умовності реалістичного

штибу, прийшли до справедливого висновку, що старі декоративні митці користувалися тільки

спеціальними засобами, мовою живопису: рискою і фарбою, за небагатьма виключеннями узятими

з натури, і стали робити те ж саме.

Молоді майстри довели, що вони вільні від умовностей реалізму, однак, на жаль, далеко не всі

примушують нас захоплюватися живописною чарівністю їх творів. Багато з них замість того, щоб

дати радість фарб і ліній, викликають лише обурення, часто справедливе, своєю невимогливістю

до себе, схильністю змішувати справу мистецтва з зиском і рекламою.

ВЧОРА ТИ БУЛА У МЕНЕ, з вірша І. Буніна «Самотність», присвяченого П. Нілусу

Я на даче один. Мне темно

За мольбертом, и дует в окно.

Вчера ты была у меня,

Но тебе уж тоскливо со мной.

Под вечер ненастного дня

Ты мне стала казаться женой...

...И мне больно глядеть одному

В предвечернюю серую тьму.

Мне крикнуть хотелось вослед:

«Воротись, я сроднился с тобой!»

Но для женщины прошлого нет:

Разлюбила – и стал ей чужой.

Что ж! Камин затоплю, буду пить...

Хорошо бы собаку купить.


НЕСТЕРПНО ХОЧЕТЬСЯ НА ПІВДЕНЬ, з листа І. Буніна П. Нілусу від 20 лютого 1908 р.

Тижнів зо два тому я писав тобі, що привезли до Москви мою хвору сестру і що у нас почалося

нестерпне життя – страхи, метушня..., скажені витрати тощо.

...Після операції ми скликали консиліум, який небагато утішив нас: сказали, що є слабка надія, що

не саркома, що треба сестру перевезти до терапевтичної лікарні і почати лікувати рентгенівськими

променями, миш’яком тощо.

І ми трохи відпочили. Але що буде далі? І як жити, не маючи можливості працювати – чи до

віршів мені тепер! – і витрачаючи п’ятсот рублів на місяць?

А тут ще поліція: у ніч після консультації ні з того ні з сього – обшук! Я трохи не задихнувся від

злості.