КУРИЛКО Михайло Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Театральний художник, архітектор.
З міщанської родини.
Народився 31 травня (12 червня) 1880 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Помер 1 березня 1969 р. в с. Малахівці Московської області СРСР (нині – Люберецький район
Московської області РФ).
Закінчив Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв (1913), Петербурзький
археологічний інститут (1914).
Працював викладачем Петроградського 2-го політехнічного інституту (1915-1924), головним
художником московського Великого театру (1924-1928), консультантом будівництва
Новосибірського будинку науки і культури (1930-1934), керівником театрально-декораційної
майстерні Московського художнього інституту ім. Сурикова (1948-1960).
Лауреат Державної премії СРСР (1950).
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1955).
Оформляв спектаклі в театрах міст Київ, Одеса, Москва, Ленінград, Саратов, Ташкент.
Найвизначніші доробки цього плану: декорації до балету «Червоний мак» у Великому театрі
(1927) і до першої опери на постреволюційних теренах «Травнева ніч» в Оперному театрі ім.
Станіславського (1928).
Використовуючи художньо-об’ємний принцип оформлення, K. у своїх роботах сполучав життєву
конкретність з умовними прийомами сцени, отримуючи масштабну видовищність
оперно-балетної вистави.
К. також належить ряд винаходів в сфері театральної техніки, сценічного освітлення, механізації
сцени. Так, разом з Т. Бардтом він одержав патент на принципово нову «панорамно-планетарну»
театральну систему ( 1930).
Наш земляк – автор проекту, покладеного в основу будівництва Новосибірського театру опери й
балету (1930-1933).
Перу К. належить книга «Нотатки про майстерність» (1960).
Його пам’яті присвячена книга С. і В. Баландіних «Що залишається у спадок?» (1990).
Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, О. Вертинський, С. Міхалков, І. Андроніков, В. Левенталь, М. Чегодаєва, Р. Гліер, І. Рєпін, Т. Сельвінська, З. Шуляк, О. Грінберг, В. Мате, Т.
Бардт та ін.
***
ЧАС, УПЕРЕД
, з життєвого кредо М. Курилка
Час, уперед!
ЗНОВУ ШУКАТИ, з книги В. Носової «Балерини»
Великий театр оголосив конкурс на кращий балетний сценарій про сучасність. Але усі лібретто, прислані на адресу театру, виявилися непідходящими. І тут, як іноді буває в житті, допоміг
випадок. Коли члени репертуарної комісії, втомлені і жалюгідні, готові були вже розійтися, художник Курилко, який крутив у руках свіжий номер «Правди», звернув увагу на маленьку
замітку.
– Послухайте, здається, я знайшов те, що потрібно, – прочитав замітку вголос.
У ній говорилося, що в одному з китайських портів англійська влада незаконно затримала
радянський пароплав «Ленін», що привіз продукти голодуючому китайському народу. Капітан
радянського судна висловив протест.
– Тема відповідна! – відгукнулася негайно Гельцер.
...Курилкові довелося розробити декілька лібретто, перш ніж Катерина Василівна і Тихомиров
сказали – ось це підходить. Провідна партія призначалася для Гельцер, і, природно, Курилко і
Гліер враховували можливості балерини.
Пізніше Курилко у своїх спогадах про роботу над «Червоним маком» писав: «Коли Гельцер
говорила: «Цього я не відчуваю, цього в балеті виразити не можна; це не дійде»! – це означало, що
потрібно знову шукати і домагатися нової виразності».
ЯК НА СЦЕНІ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ ЗАЗВУЧАЛО БЕШКЕТНИЦЬКЕ «ЯБЛУЧКО», з
книги Л. Ломакіна «Театральні історії»
Непросто бути першими. Артистам самим доводилося придумувати сценічне поводження й вигляд
своїх героїв, шукати нову хореографію.
Працювали в репетиційному залі. Композитор грав музику, складену напередодні. Артисти
обговорювали, сперечалися. Раптом підхоплювалися, починали танцювати.
Курилко сидів тут же. Він добре знав мистецтво й звичаї Китаю і допомагав порадами.
Перший акт написано. Композитор Гліер грає танець матросів, яким закінчується дія. Музика
звучить яскраво, піднесено.
Проте чогось не вистачає.
– Добре б знайти тему..., – Курилко задумався. – А якщо...
Йому згадався двадцятий рік, теплушка, у якій він добирався з Одеси до Москви, вокзал, забитий
гучною безладною юрбою. Серед багряних від натуги мішечників, заплаканих жінок, голодних
дітей він побачив загін чорноморських матросів. Побронзовілі, широкоплечі, вони спокійно, з
упевненою неквапливістю прокладали собі шлях серед цього людського моря.
Так само спокійно й упевнено навели флотський лад у теплушці, утихомирили довбню-
мішечницю, котра репетувала, звільнили місце для жінки з хворою дитиною на руках.
Курилко запам’ятався один з них – молодий, з вигорілим на сонце чубом і цукрово-білими зубами, які блищали на мідному від засмаги обличчі. Розтягуючи стареньку гармошку, він співав на мотив
«Яблучка»...
...Курилко посміхнувся спогадам. «А якщо цю?». Він проспівав куплет «Яблучка» і сам
зачудувався, як міцно засіли в пам’яті слова й мотив пісеньки.
Гліер підійшов до рояля. Помовчав, прислухаючись до мелодії. Чи зможе цей легковажний
мотивчик вирости у великий музичний епізод? Він зіграв його, уже обмірковуючи можливості
майбутнього розвитку. Потім посміхнувся: «Що ж, це може бути дуже цікаво!»
...І «Яблучко» упевнено ввійшло в зал Великого театру.
СИНТЕТИЧНА БУДІВЛЯ ВИХІДЦЯ З УКРАЇНИ, з буклету «Пам’ятник архітектури
«Новосибірський державний театр опери і балету»
У розмові з кореспондентом «Радянського Сибіру» голова крайвиконкому Бєляков (квітень 1926
р.) висловив думку про необхідність зведення окремої будівлі театру на 1-1,5 тисяч місць на одній
із площ міста.
Ідея через деякий час набула воістину «сибірського розмаху». В 1928 році створили Комітет
сприяння будівництву театру на чолі з заступником голови крайвиконкому Іваном Григоровичем
Зайцевим. Свій вибір новосибірці зупинили на проекті надмеханізованого синтетичного театру, який винайшов Михайло Іванович Курилко.
В 1930-1933 рр. він створив проект, покладений в основу зведення Новосибірського театру опери
й балету з купольним перекриттям без контрфорсів і ферм.
ТАКИХ ЛЮДЕЙ, ЯК ВІН, ЗАРАЗ ДУЖЕ МАЛО, з статті І. Балашова «Жінку-ветерана
виганяють з квартири»
Їй виповнилося 83 роки, вона пам’ятає багато чого, якщо не майже все. І бачила вона багато чого.
Але в останні роки Зоя Петрівна Шуляк зіштовхнулася з чимось досі небаченим, дивовижним, патогенним. ...Двокімнатна квартира неподалік від метро «Академічна», спокійний і тихий
московський район давав відчуття спокою. Розвішані на стінах акварелі нагадували про Крим, де
народилася Зоя Петрівна й звідки батьки перевезли її до Москви.
– У моєму житті на першому місці завжди стояла творчість. Дотепер жалкую, що так і не
зважилася вибрати шлях художника, а пішла в архітектуру. Але тоді архітектурний інститут
здавався надійнішим. І я рада, що в 1939 році вступила в єдиний на той момент у світі
архітектурний інститут, у якому студентів навчали ліпші у світі викладачі. Наприклад, Михайло
Іванович Курилко, професор живопису, прославився оформлювальними роботами у Великому
театрі. Його декорації дотепер можна побачити в Музеї імені Бахрушина.
Крім знань, нашим педагогам були властиві тверді моральні підвалини.
А нинішні «специ» намагаються позбавити жінку житла… Отака «демократія»!
НЕПРИСТОЙНИЙ ХУДОЖНИК, з нотаток О. Смирнова «Змова недорізаних»
Мій батько... ще до війни перебрався до Архітектурного інституту, де потрапив в цілий не
вирізаний курник «колишніх». Кафедрою малюнку там завідував польсько-український дворянин
з Кам’янця-Подільського Михайло Іванович Курилко.
Це була людина-легенда. Красивий, одноокий, атлетично складений гравер з Петербурзької
академії, він об’їздив до Першої світової всю Європу і зібрав в Італії колекцію меблів епохи
Відродження. В молодості він був блакитним гусаром в Австрії Франца-Йосипа і любив
розповідати паскудні історії про свої успіхи у польських і віденських пані.
Він взагалі був непристойним художником і, малюючи голих жінок, всіляко вимальовував
складочки і волосся на статевих органах, а коли ставив дві жіночі моделі, то завжди в лесбійських
позах так, що з майстернею вибігала, вся почервонівши, дружина Вертинського Ліля, яка тоді у
нього вчилася.
Мабуть, Курилко був в особливих стосунках з Луб’янкою, яка терпіла його численні, частково
підсудні, штучки з неповнолітніми і дорослими балеринами Великого театру. Дві ...зачумлені ним
дівчини з кордебалету викинулися з верхнього ярусу службових лож Великого театру і розбилися
– одна на смерть, а друга переламала ноги. Історія ця свого часу наробила ґвалту, проте була
зам’ята. Старий добре знав свою блудну справу, роками навчаючись в борделях Варшави і Відня, де він був завсідником.
...Я пам’ятаю роботу Курилко – поясне зображення молодої голої жінки, яку ззаду мацає за...
соски великих пружних грудей всміхнений скелет. І скелетом, і по жінкою повзають якісь жуки і
метелики. Все зроблено дуже тонко, паскудно, витончено, орнаментально...
Щодо любові до опрацьовування деталей Курилко була взагалі дуже талановитою і винахідливою
людиною. Він завів собі схожого на тигра величезного рудого кота і розфарбував його
незмивними хімічними фарбами під цього звіра. Кіт довго гуляв дахами будинків за Великим
театром, повертався до господаря в кватирку. Але потім його за рідкісне забарвлення вкрали і
пропили гегемони.
Курилко розповідав, що око він втратив на дуелі. А насправді око йому вибили матроси в якомусь
портовому публічному будинку.
Курилко, не соромлячись мене, хлопчика, розповідав свої бордельні історії, кажучи при цьому, що
малому треба звикати до повій з дитинства, і згадував, що частенько чув з сусіднього номера
оплески дідусів-імпотентів, котрі підглядали за ним через особливі отвори в стінках.
ОКУЛЯРИ ПЕРЕД БОЄМ ПРИВ’ЯЗУВАВ МОТУЗКОМ, з статті М. Курилка-Рюміна «Я
готовий вистрілити цьому негідникові в пику!»
Поява підлого пасквіля Смирнова мене обурила до глибини душі! Брехня на брехні! Яким
австрійським гусаром був мій батько, коли він вчився на медика, а потім десять років займався в
Академії мистецтв?!
Наприклад, око батьку, якщо вірити Смирнову, вибили матроси в портовому публічному будинку.
Насправді цю травму він одержав ще в дитинстві, є фотографії гімназичної пори!
Так, батько дуже любив жінок, він умів красиво до них залицятися. Тетяна Сельвінська, донька
відомого художника, писала про батька, що той і в 70 років міг подарувати декілька валіз свіжого
бузку молоденькій дівчині, яка йому сподобалася. І в цьому віці ще без зусиль гнув підкови. І саме
через свою чоловічу силу він ніколи не потребував повій, просто ними гидував!
...Дві художниці-студентки (а зовсім не з кордебалету!), мабуть, зрозумівши, що з них нічого
путнього не виходить, підійнявшись на колосники Великого театру, узялися за руки, заздалегідь
зв’язавшись ременем, і стрибнули вниз. Все це трапилося у фіналі спектаклю «Червоний мак». На
сцену у цей момент сипалися зверху червоні макі, і раптом – щось промайнуло. Швидкість же
падіння величезна. Велика балерина Гельцер встигла накрити їх червоним прапором, ніхто в залі
до ладу нічого не зрозумів.
У цій справі викликали і мого батька, як головного художника, і майбутнього головного
художника Федоровського, і інших, хто з цими нещасними працював. При чому тут чиїсь
домагання?!
...Я ...був готовий вистрілити цьому покидьку в пику... Мій батько віддав все, що міг, фронту. За
участь в розробці маскування Москви разом з іншими видними художниками він отримав
подячний лист від самого Сталіна!
А я, його син, теж чи що від любові до Гітлера пішов на фронт, прив’язуючи окуляри мотузком, аби не злетіли, і втратив на фронті руку?!
ЧЕРВОНИЙ, А НЕ МАК, бувальщина
Незважаючи на те, що балет мав назву «Червоний мак» в СРСР він ішов під дещо зміненим, як
зараз модно говорити, логотопом. А саме, «Червона квітка». Цікава причина цієї, на перший
погляд, неважливої корекції.
Справа в тому, що в 1950 р. спектакль переглянула група китайських товаришів на чолі з головним
ідеологом Чень Бода. Який опісля виніс наступне резюме: «Назва «Червоний мак» нас бентежить.
Ця рослина усіма китайцями сприймається як уособлення опіуму. А опіум – наш найзліший ворог, він віками губив наш народ!»
Назву терміново поміняли.
Последние комментарии
1 час 17 минут назад
2 часов 27 минут назад
10 часов 31 минут назад
10 часов 51 минут назад
11 часов 17 минут назад
11 часов 21 минут назад