Зеньковский Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Зеньковский Василий [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЗІНЬКІВСЬКИЙ Василь Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, священик.

З учительської родини.

Народився в 1881 р. в м. Проскурові Подільської губернії Російської імперії (нині – м.

Хмельницький, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 5 серпня 1962 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Сент-Женевьєв-де Буа.

Закінчив одну з київських гімназій, Київський університет (1909).

Працював викладачем київських Вищих жіночих курсів (1910-1912), директором Інституту

дошкільного виховання (1912-1913), викладачем Київського університету (1914-1918), міністром

сповідань Української держави (1918), викладачем Бєлградського університету (1919-1923), деканом Богословського інституту імені С. Радонезького (1944-1953), головою Єпархіальної ради

(1953-1957).

Член Київського релігійно-філософського товариства (1905).

Голова Фребелівського товариства (1915).

Секретар об’єднання російських учених в Югославії (1921).

Друкувався в газетах «Південно-західний тиждень», «Південно-західний край», журналах

«Педагогічна думка», «Народ», «Християнська думка», «Питання релігійного виховання й освіти»,

«Релігійно-педагогічний бюлетень», «Питання філософії і психології».

Як філософ дебютував книгою «Сучасний стан психофізичної проблеми» (1905).

Потім настала черга наступних доробків: «Проблеми індивідуальності у психології та педагогіці»,

«Психологія дитинства», «Проблеми виховання в світлі християнської антропології», «Соціальне

виховання, його завдання та шляхи», «Єдність Росії», «На порозі зрілості», «Росія та православ’я»,

«Бесіди з юнацтвом з питань статі», «Російська педагогіка ХХ століття», «Основи християнської

діяльності», «Православ’я і культура», «Російські мислителі і Європа», «П’ять місяців при владі»,

«Наша епоха», «Про уявний матеріалізм російської науки й філософії» , «М. Гоголь»,

«Апологетика».

Майже 60 років досліджував світогляд М. Гоголя і надрукував з цього питання низку праць.

Жовтневої соціалістичної революції не сприйняв. Емігрував до Югославії (1919), звідки переїхав

до Чехії (1923), а потім – до Франції (1926).

Ім’я З. присвоєно одній з вулиць м. Хмельницький.

Серед друзів та близьких знайомих З. – Г. Челпанов, П. Скоропадський, В. Липинський, Д.

Дорошенко, В. Асмус, Ф. Лизогуб та ін.


***

ЩИРІСТЬ ПОМИЛОК,

з життєвого кредо В. Зіньківського

Помилок було у мене не перелічити, втім, якби я почав наново жити, деякі помилки я все одно

повторив би – настільки вони витікали з самої моєї душі.

ЦЕРКВА ВКЛЮЧЕНА В ІСТОРИЧНИЙ ПОТІК, з політичного кредо В. Зіньківського

Держава має свою релігійну відповідальність, свою релігійну функцію, яка, звичайно, ніколи не

може протиставити себе церкві як містичному організму, але яка неминуче стоїть вище церкви як

історичної установи з тієї простої причини, що державна влада визначає і регулює ті самі зовнішні

форми життя, яким неминуче підкоряється церква...

Церква в своєму зовнішньому бутті включена в історичний потік, регуляцією якого саме й зайнята

державна влада.

НА СІМ ВОСЬМИХ Я – УКРАЇНЕЦЬ, зі спогадів В. Зіньківського

Належачи за своїм походженням на сім восьмих до українців, а за вихованням повністю і

абсолютно я належав Росії – і це створювало для мене постійні труднощі з обох боків.

Ті російські люди, які дізнавалися про мою участь в українському уряді, часто починали до мене

ставитись не як до російської людини. А українці, добре знаючи, що я не тільки не поділяю

політичні ідеї сепаратизму, але за своїми переконаннями і почуттями є російською людиною, ставились і ставляться до мене з надзвичайним недовір’ям, часто нагороджуючи мене званням

«зрадник».


СВОЇХ ІДЕЙ НЕ ПРИХОВУВАВ, зі спогадів В. Асмуса

Перша філософська лекція, яку я прослухав в університеті, була лекція В. Зіньківського з

психології. В тому році Зіньківський свої лекції почав з великим запізненням. Початок війни

захопив його в Німеччині, де він перебував у відрядженні, дописував магістерську дисертацію

«Проблеми психічної причинності». З труднощами після низки пригод і халеп, під час яких

частина рукопису його дисертації була втрачена, Зіньківський прорвався через Скандинавію в

Росію і повернувся до Києва...

Відразу після повернення почав читати лекції. Читав захоплено, місцями натхненно...

Зінківський приголомшив нас уже з перших лекцій. Він не приховував ні релігійної

спрямованості, ні ідеалістичного змісту своїх ідей.


СКЛАДНА ОСОБИСТІСТЬ, з автореферату дисертації В. Кириченко «Державницька,

громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В. Зіньківського»

Член, а згодом керівник Психологічного семінару професора Г. Челпанова, він досліджував

психофізичну проблему. В. Зіньківський захищав теорію взаємодії душі та тіла.

Вчений засвідчив критичний погляд на марксистський матеріалізм і соціалізм, визначивши свою

належність до ліберально-консервативної течії початку ХХ ст.

З початком революційних подій 1917 р. під час публічних лекцій він засуджував відносини між

державою та церквою в системі державного режиму Російської імперії. Значимість опозиційної

діяльності діяча підтверджувалась його обранням та роботою у складі президії Київського

єпархіального з’їзду (1917), постійної ради при єпископі, участю у роботі Всеросійського з’їзду

духівництва та мирян (1917), у нарадах з проблем автокефалії УПЦ, обранням кандидатом у

митрополити Київської митрополичої кафедри та до ради Всеукраїнського православного

церковного собору (1918).

Таким чином, В. Зіньківський свідомо діяв у напрямі від захисту культурної своєрідності до

вирішення політичної проблеми України.

16 травня 1918 р. В. Зіньківський був затверджений на посаді міністра сповідань. Завдання, яке

ставилось урядом, полягало в забезпеченні миру в церковних стосунках між Україною та Росією, встановленні автокефалії УПЦ.

Виходячи зі стану церковних справ, В. Зіньківський вважав неможливим встановлення церковної

автокефалії УПЦ в тих конкретних умовах: відсутність перехідного етапу УПЦ від повної

залежності від РПЦ до вільного саморозвитку; відсутність централізованої церковної влади в

Україні; ворожість у стосунках між російськими та українськими церковними групами. Прибічник

автокефалії УПЦ В. Зіньківський відстоював її автономію. Вироблена В. Зіньківським структура

діяльності Міністерства сповідань обмежила самостійність церкви як інституції та виключила

втручання держави у її внутрішні справи.

Усвідомлення проблем церковного відродження зумовило головні напрями діяльності В.

Зіньківського – скликання Всеукраїнського православного церковного собору з метою

канонічного визначення статусу УПЦ; формування вищого церковного управління, реформування

та впорядкування системи відносин між церквою та державою в Україні; відродження української

церковної культури.

Належність В. Зіньківського до Всеукраїнської партії кадетів стало підставою для негативних

оцінок його діяльності українськими діячами. Втім, відстоюючи історичну зумовленість

федеративного зв’язку між Україною та Росією, він бачив шлях України до продуктивного руху

вперед у федерації з Росією на засадах культурного паралелізму.

Продовжуючи викладацьку роботу, вчений здійснив реформу духовних шкіл, сприяючи введенню

у них Закону Ради міністрів про вивчення української мови, літератури, історії та географії

України як окремих предметів.

...Відступаючи разом з білогвардійцями на південь, він змушено залишив Україну.

Вороже сприйнятий правою частиною еміграції у Белграді вчений був підтриманий її лівою

демократичною течією.


УКРАЇНСЬКИЙ РУХ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ЗВЕДЕНИЙ ДО НУЛЯ, з нарису Є. Назаренка

«Богослов, філософ, міністр з Проскурова»

У 1902-му році почав займатися вивченням психології та філософії…. Як згадував сам Василь

Васильович, це відкрило йому «шлях до віри». І 1902-й рік він вважав роком свого «повернення до

церкви».

Після закінчення університету його залишили для підготовки до університетського звання

(тодішня назва аспірантури). Та Зіньківський не обмежується науковими дослідженнями, а читає

лекції з філософії, загальної і дитячої психології…

1915-го року після захисту дисертації стає професором. Саме Зіньківський добився у 1917-му році

введення філософської спеціалізації в Київському університеті.

Повалення царизму та Жовтневу революцію зустрів як катастрофу, бо завжди вважав себе

монархістом, «хоча й конституційним» . Так він сам охарактеризував себе. Упродовж 1917-1919-х

років В. Зіньківський активно приєднався до церковного руху.

В січні 1918-го року з відкриттям Українського Церковного Собору його обирають членом

Соборної Ради. Він добре бачив національний характер церковних рухів в Україні і наполягав на

необхідності його врахування. Василь Васильович вважав, що українській церкві необхідна

автономія, в автокефалії немає необхідності. Для нього питання про автокефалію (незалежність) було церковно-політичним.

Як директор Дошкільного Інституту Зіньківський з педагогічних міркувань підтримав

українізацію. В Дошкільному інституті він відкрив українське відділення, ввійшов до складу

Українського народного університету, хоча й відчував незручності від того, що не міг читати

лекції українською мовою.

Зіньківський виступав за нерозривний союз України з Росією, але на федеративних умовах, із

врахуванням особливостей України. Він був абсолютно переконаний, що «український рух ніколи

не може бути зведений до нуля». І що «в питанні про мову богослужіння не тільки не може бути

ніяких церковних перешкод, а навпаки – повинно б бути найспівчутливіше ставлення».

...Свою функцію новий міністр бачив у тому, щоб перед церквою захищати інтереси держави, а

перед державою – інтереси церкви. Та частина ієрархів не сприйняла програму Василя

Зіньківського. Ця група навіть автономію Української Церкви вважала шкідливою. «Церква

витримає» – це було загальне тоді переконання груп, які вели свою політичну боротьбу під

прапором церкви», – з сумом згадував потім Зіньківський.

Все життя вчений шукав відповідь на проблеми сучасності, акцентував увагу на питаннях кризи

культури. В соціальному плані, на його думку, ієрархічно «основне і перше місце належить

державі».

…Здавалося, життя старого професора раз і назавжди визначене. Та п’ятимісячне перебування в

гетьманському уряді знову нагадало про себе.

2 вересня 1939 року, за день до проголошення Францією війни з Німеччиною, Зіньківський

заарештували, бо в досьє французьких спецслужб він значився …як міністр «пронімецького

уряду» в 1918-му році.

14 місяців вчений знаходився в ув’язненні. Його звільнили вже за німецької окупації Парижа, та й

то не відразу.

В емігрантській пресі писали, що він був доброю, винятково порядною і чесною людиною, яка

бажала і могла бути «в дружніх стосунках зі всіма, хто тільки цього хотів». У рідному місті

вченого про це почули тільки ті, хто слухав західні радіостанції.

З 1991-го року в Росії майже щороку перевидають праці Василя Зіньківського. Їх взяли на

озброєння не тільки вчені, а й певні політичні сили.

Звернули увагу на його працю й церковні владики. Зараз вони палко вітають ідею В. Зіньківського

про автономію Української православної церкви, за яку в 1918-му році цькували.


Document Outline

YANDEX_24

YANDEX_6

YANDEX_7

YANDEX_8

YANDEX_9

YANDEX_10

YANDEX_13

YANDEX_14

YANDEX_15

YANDEX_18

YANDEX_20

YANDEX_26

YANDEX_29

YANDEX_31