Боровко Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БОРОВКО Микола Африканович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник-есперантист, перекладач. Криптоніми – Н.Б, En Be. Світовий фундатор есперанто-

прози; засновник першого на українських теренах есперанто-клубу.

З дворянської родини.

Народився в 1863 р. в м. Заславлі Волинської губернії Російської імперії (нині – м. Ізяслав, адміністративний центр однойменного району Хмельницької області України).

Помер в 1913 р. в м. Сімферополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна

Республіка Крим України).

Закінчив військове училище.

Працював інженером петербурзької сталеливарної компанії (1896-1897), служив в Сибіру (1897-1902), директором Ялтинської міської публічної бібліотеки (1902-1905), Симферопольської

міської бібліотеки (1908-1913).

Голова петербурзького есперанто-товариства «Espero» (1896-1897).

Член кримського Товариства природодослідників і любителів природи.

Друкувався в газеті «Кримський кур’єр», журналах «La Esperantisto», «Питання філософії і

психології», «Журнал для всіх», «Вісник виховання» , збірнику «Fundamenta krestomatio».

Наш земляк – автор оповідань «В могилі» (1892), «Випадок», «Життя», «Ніч» (1892-1895),

«Баран» «Максим-ідіот» (1897-1898), п’єси «Остання сцена з «Фауста», книги «Психологія

мислення» (1904).

Його перу належить теоретичні статті «Про переклад поезії міжнародною мовою» (1891),

«Психологія читання».

Переклав «Кам’яного гостя» О. Пушкіна, «Шильонського в’язня» Д. Байрона.

Що стосується особистого життя, то воно його не пестило: при пологах померла мати (1863), трохи пізніше помер батько (1873); за низку полемічних статей його як «неблагонадійного» разом

з родиною вислали з м. Ялта (1905).

На фасаді першої громадської бібліотеки Ялти встановлена меморіальна дошка з написом: «Тут, у

першій міській публічній бібліотеці ім. Жуковського (нині – ім. А. П. Чехова) в 1902-1906 рр.

працював М. А. Боровко (1863-1913) – перший директор, передовий громадський діяч Криму, піонер міжнародної мови есперанто (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Гернет, В. Лойко, А. Грабовський, В. Тромпетер, Л.

Заменгоф та ін.

***

НЕМАЄ СЕНСУ

, з творчого кредо М. Боровка

Вивчати мову, якою б вона не була, лише для того, аби мати право сказати «я її вивчив», немає

сенсу.

ЛАНЦЮГИ ЗВИЧКИ, з поеми Д. Байрона «Шильонський в’язень» у перекладі М. Боровка

И каждый столб снабжен кольцом,

На каждом – цепь, и тех оков

Железо зло, его зубов

Следы на мне и тем следам

Уж не сойти, пока я сам

Не распрощусь с сияньем дня,

Уже тяжелым для меня.

Как всякий слишком сильный свет,

Забытый мной за столько лет…

За сколько – не могу сказать.

Я перестал года считать

С тех пор, как мой последний брат

Угас, а я, тоской объят,

Живой – и все еще дышал -

Как мертвый, рядом с ним упал.

……………………………….

Настолько можем мы везде

Обжиться, так к любой среде

Мы привыкаем. Даже я

Вздохнул, на волю выходя.

НЕЩАСТЯ РІЗНОМОВНОСТІ, з листа Л. Заменгофа М. Боровкові в 1895 р.

Ви питаєте, як виникла у мене ідея створити міжнародну мову і яка історія мови есперанто з

моменту її виникнення до нинішнього дня?

…Ідея, здійсненню якої я присвятив усе своє життя, з’явилася у мене – навіть смішно це сказати –

з найраннішого дитинства і з того часу ніколи мене не залишала, я жив з нею і навіть не міг себе

уявити без неї.

Я народився в Білостоці Гродненської губернії (у Росії). Це – місце мого народження і мої дитячі

роки дали напрям моїм подальшим цілям. У Білостоці населення складалося з чотирьох основних

націй: росіяни, поляки, німці і євреї. Кожна з цих націй розмовляла своєю мовою, і вороже

ставилася одна до одної. У такому місті дуже вразлива душа відчувала важке нещастя

різномовності і переконувалася на кожному кроці, що відмінність мов є єдиною або, принаймні, головною причиною, яка роз’єднує людей і ділить їх на ворогуючі частини.

Мене виховали як ідеаліста: мене учили, що всі люди – брати, а в той же час на вулиці і у дворі, на

кожному кроці мені давали зрозуміти, що ЛЮДЕЙ немає, а є тільки: РОСІЯНИ, ПОЛЯКИ, НІМЦІ, ЄВРЕЇ тощо. Це весь час мучило мою дитячу душу, хоча багатьом напевно смішний цей «світовий

біль» у дитини. Оскільки мені тоді здавалося, що «дорослі»