загрузка...

Новодворский Андрей (fb2)

- Новодворский Андрей [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




НОВОДВОРСЬКИЙ Андрій Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Псевдонім – А. Осипович.

З родини службовця.

Народився 4 (16) липня 1853 р. в м. Острозі Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Рівненської області України).

Помер 2 (14) квітня 1882 р. в м. Ніцці (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Немирівську гімназію (1870), навчався в Київському університеті ім. св. Володимира.

Працював домашнім вчителем, гувернером.

Друкувався в журналах «Новий огляд», «Вітчизняні нотатки, «Слово».

Як літератор дебютував в журналі «Вітчизняні нотатки» повістю «Епізод з життя ні пави, ні

ворони» (1877).

Потім настала черга оповідань «Кар’єра», «Напередодні ліквідації», «Тітонька» (усі – 1880),

повістей «Сувенір», «Роман», «Мрійники» (усі – 1881), «Історія» (1882).

Повість «Тінь товариша» (1882) під час цензурних поневірянь була втрачена.

У Н. дуже рано помер батько, і хлопець змушений був підробляти з тринадцяти років. Бідування

позначилися на здоров’ї. До того, письменник двічі переніс тиф (1878; 1880). А з життя ще зовсім

молодим пішов через сухоти.

Повість «Епізод з життя ні пави, ні ворони» перевидана в м. Санкт-Петербург (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – М. Салтиков-Щедрін, І. Ясинський, М. Семевський та ін.


***

ВИТРАТА СВОГО «Я

», з творчого кредо А. Новодворського

Моя творчість – це рахунок появі і витраті свого «Я».

ЧИСТА, СРІБНА ЦІВКА, з повісті А. Новодворського «Роман»

Вони переплітаються, стикаються, дехто тимчасово повертає назад, утворюючи мимохідь стоячі

озера, смердючі болота, дають безліч другорядних розгалужень; проте між ними неодмінна чиста,

срібна цівка, що тече прямо...

У цій цівці неначе зосереджена ідея, логіка історії, і хто змішав її з побічними, часто брудними

течіями, хто за безладним гулом і вируванням не розрізнив її мелодійного дзюрчання і не

відгукнувся на нього – той даремно прожив життя.

ТИПОВА ДОЛЯ «ЗАЙВОГО», з статті А. Бескіної «Новодворський Андрій Осипович»

Особиста доля письменника – типова доля його власних персонажів. Народився в дворянській

сім’ї, яка розорилася, і яку з 13-річного віку утримував особистим заробітком. Все життя провів в

невпинній боротьбі за шматок хліба.

...Поразка народництва, котра супроводжувалася кризою народницької ідеології, викликала різкі

психологічні зрушення в свідомості інтелігенції 80-х років позаминулого століття. Було завдано

нищівного удару по системі індивідуальної жертви спокутування. Почався перегляд ролі

«критично мислячої особи». Під цим ідеологічним знаком кризи й переоцінки і вступив в

літературу Осипович, творча діяльність якого присвячена розробці теми стосунків між «народом»

та інтелігенцією.

В перших своїх творах письменник трактує свою тему в плані іронії й скептицизму. Свою

особисту долю інтелігента-восьмидесятника, зайвої людини і невіруючого народника О. вважає

вічною долею всієї інтелігенції в цілому.

У «Епізоді з життя ні пави, ні ворони» подано розгорнену галерею зайвих людей, вже відомих

раніше… Всі вони – і письменники і їх персонажі – «зайві», ні пави, ні ворони, не здатні боротися

«за народ», але не здатні в той же час і загрузнути в обивательській твані.

«Епізод з життя ні пави, ні ворони» свого часу наробив багато шереху і був центром жвавої

журнальної полеміки. Популярність цього твору була настільки великою, що вираз «ні пава, ні

ґава» увійшов до журналістики 80-х рр. на правах соціально-психологічного терміну.

Подальші твори О. свідчать про деякий перелом в його настроях. …Творча манера письменника

різко міняється. Публіцистично загострена пародія, шаржі, нагромадження публіцистичних

відступів – все, що дозволяло народницькій критиці порівнювати Осиповича з Гейне і Щедріним, змінилося лірично-оповідною манерою.


ТАКА ЛЮДИНА НЕ ВМИРАЄ, з рецензій В. Воровського «В ніч після битви» і «Зайві люди»

Літературна історія російської інтелігенції з кінця 70-х років складається суцільно із забарвлення

песимізму, котрий постійно згущується.

А. О. Новодворський, який ще стоїть однією ногою в царстві натхнення й обов’язку, іншою вже

крокує в морок відчаю, безпорадності й песимізму.

…Ні пави ні воронячі сумніви і коливання повинні були незабаром вирішитися для Печериці

(персонаж з «Епізодів») і його друзів у вигляді подолання тимчасового песимістичного настрою.

Не зважаючи на висловлюваний автором страх потонути в болоті, потонути вони не могли, хоча

би вже тому, що, як говорить... Печериця, «коли у макітрі у людини народилося дещо, чому за

законами людського прогресу належить розвиватися, то така людина не вмирає».


ЗМАЛЮВАВ НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ СВОГО ЧАСУ, з резюме «Внук Демона, син

Печоріна» в «Літературній газеті»

Андрій Осипович Новодворський, який писав під псевдонімом А. Осипович, прожив недовго, його

літературна діяльність продовжувалася п’ять років, за які він опублікував вісім творів. Будучи

різночинцем і понад усе думаючи про місце і роль інтелігенції в житті Росії 1870-х років, особливо

в долі народу, він «відображав як художник тільки ту тенденційність, якою було пройняте сучасне

йому суспільство». І відобразив всі найважливіші суспільно-політичні події свого часу.

Сучасні А. Осиповичу-Новодворському критики сперечалися про народження нового типу героя,

котрий «відстав від «воронячого стада» неуків і паскудників, проте не зміг або не зумів пристати

до своїх бадьорих, захоплено віруючих однолітків – «пав». І часто були строгими до

письменника, відносячи і його самого, і його персонажів до «зайвих людей».

Останнє – не безпідставно. У повісті «Епізод з життя ні пави, ні ворони» …скористався

щедрінським прийомом «пожвавлення» літературних персонажів і перенесення їх в сучасне

середовище: герой повісті – внук Демона, син Печоріна і княжни Мері, брат Рудіна і Базарова,

родич Онєгіна і Обломова. Пародійно-іронічна генеалогія «ні пави, ні ворони» підкреслює в ній

риси здрібнілої «зайвої людини», котрій протиставлявся герой нового часу – революціонер коваль

Печериця, також не позбавлений роздвоєності. Інтерпретуючи героїв Лермонтова, Н. говорив про

абстрактність їх протесту (так, «дух сумніву» – Демон «не сумнівався навіть в кріпацтві»).

Між іншим, серед дійових осіб повісті – Тургенєв і герой його «Новина» Соломін, Бєлінський.


ТОРУВАВ НОВІ ШЛЯХИ В ЛІТЕРАТУРІ, з розвідки О. Левітова «Проза письменників-

народників»

Повість «Епізод з життя ні пави, ні ворони» була першим твором Осиповича-Новодворського;

Салтиков-Щедрін до кінця життя письменника дорожив співпрацею з ним. Повість – програмний

твір молодого літератора не лише за ідейним змістом, але й за творчими, естетичними

принципами. Осипович-Новодворський був одним з перших письменників останньої третини XIX

ст., хто усвідомив необхідність подальшого оновлення реалізму російської літератури, вироблення

нових прийомів художнього писання. Своєрідність його оповідань, прийоми іносказання,

зростання ролі підтексту диктувалися не тільки езопівською манерою боротьби з царською

цензурою.

…Не зважаючи на скорботно-трагічні долі героїв оповідань Осиповича-Новодворського, всі вони

зігріті глибоким авторським співчуттям, він сам – з їхніх лав. Він розумів історичну неминучість

жертв, проте він же – й провидець майбутнього, пов’язаного з глибинними силами історичного

прогресу, який прокладає шлях крізь різноманітні зв’язки явищ життя.

…Новизна поетики Осиповича-Новодворського – в зневазі ефектним сюжетом, в прагненні

розкрити глибинний сенс зовнішнього, буденного ходу життя, в перенесенні головного сенсу

оповідання за межі сюжету, який нерідко стає лише приводом для вказівки на головне, на

справжніх героїв твору. …Часто в пародійною метою використовуючи прийоми класичної

літератури, Осипович-Новодворський в той же час сам віртуозно використовував багатозначність

художнього слова.

Передчасна смерть перешкодила повному розкриттю, дарування письменника. Проте й те, що він

встиг створити, дозволяє говорити про нього як про прокладача нових шляхів в літературі.


ВРАЖЕННЯ ШАРЖУ, з статті на інтернет-сайті rulex.ru

Створивши собі репутацію хорошого репетитора, він часом здобував непогані гроші, але

доводилося дуже багато працювати, доводилося на «кондиціях» жити в украй негігієнічних і

принизливих умовах; це озлоблювало душу і надірвало здоров’я. …Літературний заробіток, який

дав можливість жити «розкішно», тобто мати власну кімнату і щодня обідати – все це внесло

деяке світло до похмурої, озлобленої душі О., однак не змогло відновити втраченого здоров’я. Він

помер у лікарні, в убогості й повній самоті.

Невдаха в житті, О. є невдахою і в літературній кар’єрі. Тільки через 15 років після смерті повісті

його, розкидані старими журналами, й ті, які заборонялися до видачі з бібліотек, були видані

окремо.

Несприятливі умови, в які поставила О. доля, відгукнулися в його творах. Бажання відобразити

той настрій, яким було охоплено покоління кінця 70-х рр. і яке, із зовнішніх причин, не могло

одержати ясного літературного виразу, привів до того, що всі твори О. є рядом алегорій і натяків.

Безперечний дар розповіді й тонкий гумор виявилися безсилими в цій боротьбі з неможливістю

утілити в певних образах симпатичні авторові типи й настрої. Прагнення й особи, йому

несимпатичні, О. малює перебільшено різко. Загалом виходить малохудожня непропорційність і

враження шаржу.


НИНІ МЛІЮТЬ ПЕРЕД КРІПОСНИМ ПРАВОМ, з кореспонденції В. Лук’яніна «Розуміти

було можна і потрібно!»

Невичерпна історична ерудиція дослідника творчості Салтикова-Щедріна, Блока, Левітана,

Кустодієва, Твардовського, Заболоцького, Луговського (мова йде про О. М. Туркова – авт.)

дозволяє йому влучно помічати всі спотворення і підтасовування, до яких вдаються ентузіасти тієї

чи іншої політичної ідеї. «Колись академік І. П. Павлов, – пише О. Турков, – спересердя

відзначив, що «перед революцією російська людина мліла». Нині маятник різко гойднувся в інший

бік. «Мліють» вже перед монархією, самодержавством, мало не перед кріпосним правом, жадібно

шукаючи в цих устремліннях опори усюди, де тільки можна, і старанно не помічаючи того, що

суперечить подібним поглядам».

Повертаючи читача до реальності, автор спирається на свідоцтва тих, кого в співчутті

більшовизму ніяк не запідозриш: філософів Степуна, Франка, Бердяєва, письменників Зайцева,

Розанова, Авілову, Олега Волкова, навіть всіма забутого нині А. Осиповича (псевдонім Андрія

Осиповича Новодворського – не виключено, припускає Турков, він предок нинішньої радикальної

демократії), істориків Соловйова і Ключевського...

Зусиллями «політтехнологів» та інших політичних ділків картина вітчизняної історії нині

…настільки роз’їдена корозією, деформована й руйнує, що вже деколи і не знаєш, на що можна

спертися, а яка брила за легкого дотику розсиплеться в порох.





Загрузка...