Джунковский Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Джунковский Степан [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ДЖУНКОВСЬКИЙ Степан Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З дворянської родини. Син, Джунковський С., – папський апостольський намісник арктичних

країн; син, Джунковський В., – генерал-лейтенант; онук, Джунковський В., – московський

губернатор.

Народився 25 грудня 1762 р. (5 січня 1763) в м. Лебедині Харківської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Сумської області України).

Помер 3 (15) квітня 1839 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Харківському колегіумі (з 1772), удосконалював знання в Англії, Голландії, Франції.

Був наставником молодшого сина протоієрея А. Самборського (1784-1792), учителем англійської

мови у великих княжен (1792-1800), чиновником Експедиції державного господарства, опікунства

іноземних колоністів та сільського господарювання (1800-1806) та по систематизації й уніфікації

російських мір та ваги (1806-1811), директором Департаменту державного господарства та

публічних приміщень Міністерства внутрішніх справ(1811-1828), управляючим Особливою

канцелярією з осушування околиць м. Петербург (1829).

Дійсний статський радник (1811).

Таємний радник (1826).

Член Московського товариства дослідників природи.

Секретар Імператорського Вільного економічного товариства.

Один з директорів Російського біблейського товариства.

Член Фінського Абівського агрономічного товариства.

Член Геттінгенського наукового товариства.

Кавалер орденів св. Ганни 2 ступеня з діамантами і св. Володимира 2-го ступеня.

Нагороджений діамантовою каблучкою (1831).

Друкувався в журналі «Праці Вільного економічного товариства».

Як літератор дебютував поемою «Олександрова, звеселяючий сад великого князя Олександра

Павловича» (1794).

Потім настала черга оди на честь коронації Катерини II (1794), «Промови про необхідність

вправляння в землеробстві й будинкобудуванні всіх володарів власних маєтків» (1809), 15-томної

«Нової і повної системи практичного сільського господарювання» (1807-1811).

Наш земляк – один з видавців і авторів 12-томного «Кола господарських знань» (1805-1807).

Переклав «Плач, або Нічні думки» Е. Юнга (1799), книгу «Про хвороби морських служителів».

Після смерті Д. залишилася бібліотека в декілька тисяч томів.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Карамзін, В. Малиновський, Д. Приклонський, О.

Самборський та ін.


***

БОГОВІ І БЛИЖНЬОМУ

, з життєвого кредо С. Джунковського

Богові і ближньому.

БЕЗ СВАВІЛЛЯ, з статті С. Джунковського в журналі «Праці Вільного економічного товариства»

Землероби там тільки з належною дбайливістю обробляють свої наділи, де ніхто у них свавільно

не відбере плодів їх.


ЗАХИЩАВ СВОБОДУ ПІДПРИЄМНИЦТВА, з розвідки Б. Равдіна і А. Рогінського

«Джунковський Степан Семенович»

У житті С. Джунковського значну роль зіграв друг його батька протоієрей Самборський, духівник

Павла I і законовчитель Великих князів, призначений священиком при посольстві в Лондоні. У

травні 1784 Д. виїхав до Англії як наставник молодшого з синів Самборського.

Перші роки він провів в Хартфорді; пізніше вивчав агрономію в Лондоні, одночасно допомагаючи

своєму покровителеві у справах посольської церкви. Літом 1788 р. для вдосконалення в агрономії

відвідав Францію, потім побував в Голландії, повернувшись до Лондона навесні наступного року.

…У виданнях Вільного економічного товариства Д. належить велика кількість статей з питань

розвитку сільського господарства (підписаних і анонімних).

Один з ранніх росіян смітіанців, він захищав тезу про свободу підприємництва як один з основних

чинників зростання багатства нації. Проблема кріпосного права цікавила його, в першу чергу, з

економічної (а не політико-юридичної чи моральної) точки зору, як перешкода на шляху

інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому Д. пропонував перевести селян з

панщини на чинш і пропагував раціональні методи господарювання, в першу чергу звертаючись

до дворян-землевласників.

Для характеристики політичних поглядів Д. представляє інтерес ода на день коронації Катерини II, в якій що відбилася антифранцузькі настрої російського дворянства. Проте практика французької

революції не ототожнюється Д. з діяльністю просвітителів ХVIII ст., чиї ідеї присутні в його

творах. У боротьбі з ідеями французької революції він покладає надії не на військову коаліцію, а

на внутрішні політичні реформи. Одночасно Д. звертається до дворянства, яке повинне

пожертвувати частиною своїх привілеїв з метою запобігання селянській революції.


ВИКОНУВАВ УРЯДОВІ ДОРУЧЕННЯ, з статті Л. Тимошенка «На службі у самодержавства»

Уряд нерідко покладав на С. Джунковського різні відповідальні доручення: з приведенню всіх мір

і терезів в Імперії в одноманітність, з поселення колоністів, зі справ Ліфляндії. Він був членом

Експедиції заготівлі цінних паперів.

У 1811 р. його призначили директором департаменту державного господарства і публічних

будівель, потім йому доручили осушення околиць Санкт-Петербурга.


ПІДКРЕСЛИВ СПАДКОЄМНІСТЬ ІДЕЙ, з рецензії В. Глущенко «Документ епохи»

Одночасно поема «Олександрова, звеселяючий сад великого князя Олександра Павловича»

з’явилася у французькому перекладі Ш.-Ф.-Ф. Массона (автора «Memoires secretes»), у той час

секретаря Великого князя Олександра Павловича. Описана в ній Олександрова дача була

збудована в 1780-х рр. Катериною II під Павловським; сад її представляв декорацію до складеної

імператрицею для внука притчі «Казка про царевича Хлора». Автором проекту планування

ландшафту був Самборський; він же, мабуть, подав ідею поеми.

Цей твір залишається єдиним докладним описом оригінального садово-паркового ансамблю, що

не зберігся.

У ремарках, котрі супроводжують описову частину, підкреслена спадкоємність ідей Петра I в

царювання Катерини II, яка є зразком освіченого монарха.

Поема написана п’ятистопним ямбом – вельми рідкісним для поезії ХVIII ст. розміром.


РУКОПИСНИЙ «ХРОНОГРАФ», з кореспонденції «Важлива подія» на інтернет-сайті

аuniver.kharkov.ua

З 25 по 27 жовтня 2002 року в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна

проходила Міжнародна конференція «Проблеми історії та археології України», присвячена 100-

річчю проведення в Харкові 12-го Археологічного З’їзду.

Поряд з пам’ятниками старовини виставка містила у собі відділи рукописів і стародруків.

Рукописів на виставку надійшло близько 400. Серед них рукописи церковного змісту, служебники,

збірники документів, лікарські порадники та ін. Значну їхню частину представляли екземпляри,

що належали бібліотеці Імператорського Харківського університету.

Найраннішим із представлених рукописів був «Ірмологій» XV століття – збірник церковних співів

із крюковими нотами (система нотних записів середньовіччя), писаний червоним і чорним

чорнилом і укладений у дерев’яну оправу, обтягнутий шкірою. Інший рукопис 18 століття –

«Повний домашній лікарський порадник», приписуваний Г. С. Сковороді, зберіг наступний запис:

« Книга ця писана малоросійським філософом Сковородою. Книгу цю у випадку смерті моєї

відіслати до Харківського університету. І. Кучинський. 24 травня 1872 р.»

Викликає інтерес «Хронограф» чи «Книга загальної історії від початку світу до 1634 року», як

озаглавив її останній власник. Рукопис, знайдений у розкольницькому монастирі Архангельської

губернії, належав колезькому реєстратору Валеріанові Никонову, від якого в 1823 р. перейшов до

Степана Семеновича Джунковського. На сторінках збереглися його численні записи, позначки. С.

С. Джунковський народився в 1762 р. у м. Лебедин Харківської губернії. 25 років був секретарем

Імператорського Вільного Економічного Товариства і директором департаменту державного

господарства і публічних будинків. Він зібрав велику бібліотеку, що перейшла після його смерті в

1839 р. до родичів.

Онук Павло Петрович Джунковський, що був вихованцем Харківського університету,

предводитель дворянства Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, у 1896 р.

пожертвував сімейне книжкове зібрання своє «alma mater». На кожній книзі з бібліотеки є печатка

П. П. Джунковського (і на цій у тому числі).


БОГОВІ І БЛИЖНЬОМУ, з розвідки О. Кропиви «Родовід: Джунковські»

Задокументований родовід Джунковських починається із Степана Кіндратовича Д., полкового

осавула, згодом Батуринського протопопа, який жив на початку 18 ст. І далі більшість

представників роду були священиками і володіли маєтками в Лебединському і Коропському

повітах (Новгород-Сіверського намісництва, Слобідсько-Української, а потім – Харківської

губерній).

З кінця 18 ст. багато членів роду йдуть на військову і цивільну службу. Комісія, що займалася

вивченням малоруського (читай: українського – авт.) дворянства, визнала рід в дворянській

гідності, і його представники були внесені до відповідних документів за чином полкового осавула.

Проте в 19 ст. Герольдія визнала докази дворянства Д. недостатніми, і згодом кожна з гілок роду

самостійно затверджувалася в дворянстві за власними заслугами. Частина з них внесені до

відповідних документів Харківської, Полтавської, Чернігівської, Санкт-Петербурзької і Калузької

губерній. Деякі гілки роду, що не довели дворянства, залишилися в священицькому стані.

Герб Д.: «В щиті, розітнутому блакитним і зеленим, скривавлене серце, пронизане перекинутим

мечем і двома оберненими управо стрілами в зірку і супроводжуване в першому полі півмісяцем,

двома зірками і під ними глобусом і в другому – розкритою книгою». Проте цей герб, що

зберігався в архіві Чернігівського дворянського стану, залишився без затвердження.

…Діти Степана Семеновича Д. 1843 року подали в Герольдію прохання про вручення їм диплома

на дворянство і герба, котрий і був затверджений в 1845 р. з наступним описом: «Щит розділений

від правого верхнього кута діагонально на дві частини срібного і золотого кольорів. У правій

частині – книга і шпага вістрям догори, в лівій – хлібний сніп. Щит увінчаний дворянським

шоломом і короною, прикрашеною трьома страусовим пір’їнами. Намет: блакитний, підкладений

сріблом».

У сімейній версії герб супроводжував девіз: «Deo et proximo» («Богові і ближньому»).


СИН НАКОЛОБРОДИВ, з нарису І. Петрова «Пристрасті за релігією»

Його син Джунковський Степан Степанович в Римі прийняв католицтво (з ім’ям Етьєн), вступив

до ордену єзуїтів. Високо затвердженою 25.2.1854 думкою Державної Ради за відступ від

Православ’я, схвалення католицтва зі вступом до чернечого єзуїтського ордена і за залишення

Вітчизни з порушенням вірнопідданського боргу й присяги – засуджений до позбавлення всіх прав

стану (дворянства) і до вічного вигнання. У разі ж самовільного повернення до Росії мав бути

засланим на поселення у віддалені місця Сибіру.

У 1853 р., вийшовши з ордена, відправився до Парижу, де діяв як член «східного суспільства

заради об’єднання церков», «братерства сліпих», «братерства сиріт», «братерства німців, що

живуть в Парижі», став засновником місії серед паризьких ганчірників. Згодом його призначають

начальником місії у ескімосів.

У 1861 р. він вирішив розірвати з католицькою церквою, а в жовтні 1866 р. заявив про бажання

повернутися в православ’я. Священик Іван Базаров, який перебував у Штутгарті, переконавшись в

щирості С. С. Джунковського, возз’єднував його з Православною Церквою як простого мирянина.

…Високим Указом С. С. Джунковському було дозволено повернутися до Росії з даруванням

колишніх прав стану (дворянства), проте без прав на колишнє майно. Тим же указом йому було

дозволено вступити на державну службу.