…Він був єдиний серед іноземців, хто виставляв свої твори без журі.
Потім прийшло захоплення колоризмом – і французи сприйняли Грищенка, який згодом
сформував на півдні Франції, де проживав, інший, французький, колористично експресіоністичний
стиль, й в цій манері він малював протягом усього свого подальшого життя.
СЛЬОЗИ ЕКСТАЗИ, з розвідки О. Сидор-Гібелінди «Захоплена людина»
Ім’я майстра, на жаль, не належить до надто відомих у нашому культурному довкіллі. Не
порівняти ж, наприклад, з Малевичем чи Архипенком. Про них принаймні чули, як не бачили. А,
проте, є сумне між ними усіма: і на Заході, і на Сході вони до цих пір фігурують як «Russians». Ну, доколє…?
В історії авангарду (російського, якого ж і ще!) Грищенко залишився поряд з харків’янином
Олександром Шевченком як виразник авангардних експериментів 1910-х рр. Про останнього
дізнаємося трохи більше завдяки тому, що художник лишився у Країні Рад, та й зумів не пропасти
тут. А за його соратника беремося лише зараз. І дивуємося граням його творчості, що
відкриваються перед нами.
Почнемо з того, що приємно за митця, який «опинився у добрій компанії». Наш герой фігурує
поряд із (затамували подих?) Моділ’яні, Матіссом, Сутіним, Мане, Ван-Гогом, Утрілло, Редоном,
Де Кіріко, Лівшицем, Дереном… Одним словом, класиками.
1920-30-ті рр. вимагали від художника невгамовної самопромоції, хортячого вміння тримати носа
за вітром. А в Парижі взагалі публіку треба дивувати кожні півроку. Грищенку це вдалося.
Потім…
Йому більше смакувало захоплюватися самому, аніж захоплювати інших. Природно, його
майстерність від цього лише зростала, а коло вірних шанувальників – лишалося, попри феєрверки
«ізмів», які спалахують поряд, а потім – усе далі, далі. Автор стає трохи відлюдником – як і
кожен справжній автор. Португальська глушина йому миліша за Бульвари.
«Сльози екстази найшли мені на очі: ніколи ще до того я не сприймав так глибоко чарів моря! Під
фантастичними дикими стінами Діви у живому сріблі води переливалися відтінки смарагдів,
малахітів, топазів». Про яке море йдеться? Середземне? Адріатичне? Атлантику? Насправді –
Чорне море, юнацька подорож до Криму. Але настрій раз вже відчутої «екстази» і надалі
визначатиме стиль його письма.
Грищенко ніби тягне на екзотику, в краї химерні, красиві, і йому вдається одразу заприятелювати з
ними, стати тут «своїм». Але при стані перманентного захоплення митець уникає буденщини… в
найбуденніших сюжетах. Там, де жанр зазвичай іменується «мертвою натурою», Грищенко
віднаходить шаленство стихій – а як же бути зі стихіями справдешніми, за своєю натурою
вибуховими?
Олекса Грищенко – як мало хто в нервовому ХХ столітті – вірив у життя і любив його у всіх
простих проявах. Воно ж відповідало йому навзаєм, і це також рідкість.
ЩАСТЯ ШУКАВ НА ЧУЖИНІ, з кореспонденції Т. Опанасенко «Їхні стежки перетнулись у
Парижі»
Вони мандрували світами, шукаючи щастя на чужині з вимушеної, хоча й власної волі. Десь там, в
іншому, чужому світі, ставали відомими, майже своїми, знаменитими і геніальними.
Тепер, завдячуючи родині Цвенгрошів та Львівській галереї мистецтв Національний художній
музей України представляє твори чотирьох митців, чиї стежки перетнулись у Парижі, – Миколи
Вакера, Олекси Грищенка, Бориса Пастухова та Василя Хмелюка.
У 50-х роках із колекції Львівського музею українського мистецтва «яничари від мистецтва»
вилучили до спецфонду 2155 творів. Повернули лише 99 з них, а всі інші оскаженіло
розшматували і спалили за «буржуазний формалізм». Серед них і твори Олекси Грищенка. Аби
врятувати своє життя, він подався до Парижа, де й здобув світове визнання.
СЛАВУ ЗДОБУВ В МОСКВІ ПАРИЖІ, з кореспонденції в «Хто сказав, що ми бідні?» в
«Робітничій газеті» від 11 лютого 2008 р.
Дуже успішно продані дві акварелі відомого українського художника Олекси Грищенка. Вони
виставлялися в парі – акварель під назвою «Іван Сєра», і «Мінарет Аскудар Валід». За них, не
коливаючись, заплатили $9000.
Каталог консервативного «Крісті» детально описував українське походження Грищенка, його
подорож і перебування в Росії, Туреччині, Греції, Франції і США. Фонд Грищенка в Нью-Йорку,
згідно заповіту художника, неодноразово передавав картини в українські музеї ще в 2004 році.
– Слід зазначити, що Грищенко – стовп українського модернізму, – коментує
Последние комментарии
6 часов 3 минут назад
6 часов 7 минут назад
6 часов 17 минут назад
6 часов 23 минут назад
6 часов 25 минут назад
6 часов 28 минут назад