Гирс Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

разі нападу четвертої країни, пізніше – доброзичливий нейтралітет.

Його звинувачували навіть у неросійському походженні і лютеранському віровизнанні, хоча, між

іншим, одружений він був на племінниці Горчакова – на десять літ молодшій княжні Ользі

Єгорівні (Георгіївні) Кантакузен, і його діти були похрещені як православні.

…Посилення австро-німецької експансії на Близький Схід і загострення протиріч між Росією і

Німеччиною змусили царат піти на зближення з Францією. Гірс брав участь у виробленні й

укладенні в 1892 році франко-російської військової конвенції, яка поклала початок франко-

російському союзові. Він протистояв Троїстому союзові на чолі з Німеччиною. Сторони

зобов’язувалися надавати взаємну допомогу в разі нападу Німеччини або Австро-Угорщини на

Росію чи Італію або Німеччини на Францію. Союз фактично діяв до 1917 року.

ПРЕКРАСНА ЛЮДИНА, зі спогадів С. Вітте

Гірс був прекрасною людиною, він був дуже врівноважений, спокійний, смирний. У тих випадках,

коли мені доводилося з ним стикатися, мої відносини завжди з ним були найкращі; взагалі я від

нього нічого, крім розумних речей, не чув.

ПРИХИЛЬНИК НІМЕЧЧИНИ І АВСТРО-УГОРЩИНИ, з статті І. Бестужева-Лади «Франко-

руська військова конвенція»

Як керівник зовнішньої політики М. Гірс був слухняним виконавцем волі Олександра III. За

особистими переконаннями – прихильник зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Прагнув уникнути зіткнення і з Англією. Докладав зусилля, аби зберегти «Союз трьох

імператорів», за що піддався нападам з боку частини правлячих кругів, настроєної антинімецьки.

Посилення австро-німецької експансії на Близькому Сході і загострення суперечностей між

Росією і Німеччиною змусили царизм піти на зближення з Францією. Гірс брав участь у розробці і

укладенні в 1893 р. франко-руської військової конвенції.

…Гірс був присутній на чотирьох зустрічах імператорів: у Олександрові 22 серпня 1879 р., в

Данцигу – 28 серпня 1881 р., в Скерневіцах – 4 вересня 1884 р. і в Крезмірі – 13 серпня 1885 р.

КУРИВ ФІМІАМ ІМПЕРАТОРОВІ, з щоденника О. Половцова

17 листопада 1887 р.

Якось в Гатчині за сніданком у присутності государя Гірс сказав графові генерал-ад’ютанту

Ігнатієву:

– У його величності такі ясні і визначальні думки з питань іноземної політики, що мені як

міністру закордонних справ нічого іншого не доводиться робити, як тримати олівець і писати під

диктування.

У канцелярії міністерства був спеціальний чиновник, який складав для Олександра III виписки з

іноземних газет. Гірс розпорядився не поміщати нічого неприємного для государя для того, щоб

він не був у поганому настрої в ті дні, коли Гірс робить для государя «всепідданнійшу доповідь».

ЦАР ДИПЛОМАТІЮ ЦІЛЕСПРЯМОВАНО ПАПЛЮЖИВ, з статті Г. Кислого «Гірс Микола

Карлович»

Олександр III – безглуздий, часом не передбачуваний самодержець, котрий ухвалював

несподівано неординарні рішення, – оточив себе украй реакційними елементами. Біля трону

опинилися такі одіозні постаті, як видавець «Московських відомостей» Катков і обер-прокурор

Синоду Побєдоносцев.

Ці «радники» ненавиділи Гірса. Та й сам імператор демонстративно часто не зважав на його

думку, причому любив підкреслювати, що він «сам собі міністр закордонних справ». Йому нічого

не варто було несподівано міняти свої рішення з найважливіших питань зовнішньої політики.

Згодом звик міністр і до дрібних причіпок його величності.

Старший радник міністра Ламздорф в січні 1887 р. записав в своєму щоденнику: «Колись в Росії

міністр користувався підтримкою монарха, тепер вважають, що догоджають його величності,

нападаючи на Гірса і на дипломатію, а государ з свого боку робить все, аби Гірса

дискредитувати».

Директор Азіатського департаменту Зинов’єв вважав, що «його величність тримає нашого

міністра «в чорному тілі». Проте незабаром Зинов’єв опиниться під впливом Каткова і

Побєдоносцева і, ставши посланником в Швеції, в один з своїх приїздів до Петербургу не

посоромиться відгукнутися тоді вже про тяжко хворого Гірса як про надмірно егоїстичну, нещиру

і ненадійну в дружбі людину.

Олександр III часто викреслював Миколу Карловича із списків сановників, представлених до

чергових нагород. «Багато посадовців, – відзначить пізніше Ламздорф, – удостоєні царської

милості; тільки міністр закордонних справ забутий і є жертвою