Гирс Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Гирс Николай [Справочник-дайджест] 26 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГІРС Микола Карлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, мемуарист.

З родини службовця. Батько, Гірс К.-Ф., – поштмейстер м. Радзивилів.

Народився 9 (21) травня 1820 р. в м. Радзивилові Кременецького повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Рівненської області України).

Помер 14(26) січня 1895 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Царськосільський ліцей (1830-1838).

Був молодшим помічником керівника Азіатського департаменту (1838-1841), молодшим

помічником столоначальника (1841) міністерства закордонних справ Росії, молодшим драгоманом

при консульстві в Яссах (1841-1848), дипломатичним чиновником при командуванні військ в

Трансільванії (1848-1850), секретарем місії в Константинополі (1850-1851), директором канцелярії

повноважного комісара в князівствах Молдавії й Валахії (1851-1856), генеральним консулом у

Єгипті (1856-1858) і Молдавії та Валахії (1858-1863), надзвичайним посланником у ранзі

повноважного міністра в Тегерані (1863-1869) і Швейцарії (1869-1872), при дворі короля

Шведського й Норвезького (1872-1875), керуючим Азіатським департаментом (1875-1882),

міністром закордонних справ Росії (1882-1895).

Кавалер російських орденів св. Володимира I ступеня і Олександра Невського, китайського ордена

Дракона 1-го ступеня, датського ордена Слона, прусського ордена Чорного Орла.

Переконаний монархіст.

Вважався помірним і обережним політиком, прихильником пронімецької орієнтації. Проте він

розумів небезпеку надмірного посилення блоку центральноєвропейських держав і писав послові в

Берліні, що союз з Австрією робить Німеччину «в деякому роді солідарною з непримиренним

антагонізмом між нами й Австрією на Сході» і «створює в центрі Європи колосальну силу, яка

важко тисне на сусідні держави».

Завданням зовнішньої політики Російської імперії вважав забезпечення країні мирного

переведення подиху для відновлення фінансової рівноваги, завершення реорганізації армії й

гарантії безпеки західних кордонів імперії.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, О. Горчаков, А. Чарторийський, Олександр ІІІ,

М. Стурдза, С. Сазонов, Д. Мілютін, М. Муравйов та ін.


***

ХТО ВИГРАЄ ВІЙНИ

, з дипломатичного кредо М. Гірса

Франція була наперед засуджена Верховним міжнародним масонством, і ніяка військова

організація, ніяка стратегія, ніяка хоробрість її військ не могли врятувати її від поразки. Це була

війна сліпих проти зрячих.

РАДИЙ ЗАЛИШИТИ ПЕТЕРБУРГ, з мемуарів М. Гірса

Хоча я набув певних знань і досвіду в справах і спілкуванні з людьми, служба проте не принесла

ніякої користі моїй кар’єрі, бо я не одержав ані найменшої винагороди, а, врешті-решт, був

призначений на пост за кордоном, якого міг добитися будь-який чиновник-початківець.

Проте я був радий залишити Петербург, де мені так не везло, і побачити світ.


ДОБРОЗИЧЛИВИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ, з нарису В. Ящука «Виріс до міністра закордонних справ»

Важливою віхою став Берлінський конгрес 1878 р., скликаний з ініціативи Великобританії і

Австро-Угорщини, які виступали проти посилення позицій Росії на Балканах. Опинившись у

дипломатичній ізоляції, російський уряд змушений був піти на поступки. То був, за суттю,

програш дипломатії. І хоча канцлеру Олександру Горчакову ніхто не дорікав, навпаки, вважалося,

що він навіть запобіг повторенню Кримської війни й створенню нової антиросійської коаліції,

суспільна еліта розуміла, що й до чого.

З наступного року Горчаков, захворівши, фактично відійшов від обов’язків міністра закордонних

справ, їх перебрав на себе Микола Гірс, на ту пору вже дійсний таємний радник. Він терпляче й

обережно відстоював свою точку зору, виконував царські вказівки, змушений був проводити не

завжди далекоглядну політичну лінію Олександра ІІІ.

Добре орієнтуючись у настроях правителів найвпливовіших країн, він прагнув зближення з

Німеччиною й Австро-Угорщиною, намагався уникнути зіткнення з Англією. Але не обходилося

без жорсткої критики на його адресу, зокрема, ті правлячі кола, які виношували антинімецькі

настрої, не могли пробачити міністрові зусиль, спрямованих на збереження «Союзу трьох

імператорів» – сукупності угод між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною, які передбачали

спершу військову допомогу в разі нападу четвертої країни, пізніше – доброзичливий нейтралітет.

Його звинувачували навіть у неросійському походженні і лютеранському віровизнанні, хоча, між

іншим, одружений він був на племінниці Горчакова – на десять літ молодшій княжні Ользі

Єгорівні (Георгіївні) Кантакузен, і його діти були похрещені як православні.

…Посилення австро-німецької експансії на Близький Схід і загострення протиріч між Росією і

Німеччиною змусили царат піти на зближення з Францією. Гірс брав участь у виробленні й

укладенні в 1892 році франко-російської військової конвенції, яка поклала початок франко-

російському союзові. Він протистояв Троїстому союзові на чолі з Німеччиною. Сторони

зобов’язувалися надавати взаємну допомогу в разі нападу Німеччини або Австро-Угорщини на

Росію чи Італію або Німеччини на Францію. Союз фактично діяв до 1917 року.

ПРЕКРАСНА ЛЮДИНА, зі спогадів С. Вітте

Гірс був прекрасною людиною, він був дуже врівноважений, спокійний, смирний. У тих випадках,

коли мені доводилося з ним стикатися, мої відносини завжди з ним були найкращі; взагалі я від

нього нічого, крім розумних речей, не чув.


ПРИХИЛЬНИК НІМЕЧЧИНИ І АВСТРО-УГОРЩИНИ, з статті І. Бестужева-Лади «Франко-

руська військова конвенція»

Як керівник зовнішньої політики М. Гірс був слухняним виконавцем волі Олександра III. За

особистими переконаннями – прихильник зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Прагнув уникнути зіткнення і з Англією. Докладав зусилля, аби зберегти «Союз трьох

імператорів», за що піддався нападам з боку частини правлячих кругів, настроєної антинімецьки.

Посилення австро-німецької експансії на Близькому Сході і загострення суперечностей між

Росією і Німеччиною змусили царизм піти на зближення з Францією. Гірс брав участь у розробці і

укладенні в 1893 р. франко-руської військової конвенції.

…Гірс був присутній на чотирьох зустрічах імператорів: у Олександрові 22 серпня 1879 р., в

Данцигу – 28 серпня 1881 р., в Скерневіцах – 4 вересня 1884 р. і в Крезмірі – 13 серпня 1885 р.


КУРИВ ФІМІАМ ІМПЕРАТОРОВІ, з щоденника О. Половцова

17 листопада 1887 р.

Якось в Гатчині за сніданком у присутності государя Гірс сказав графові генерал-ад’ютанту

Ігнатієву:

– У його величності такі ясні і визначальні думки з питань іноземної політики, що мені як

міністру закордонних справ нічого іншого не доводиться робити, як тримати олівець і писати під

диктування.

У канцелярії міністерства був спеціальний чиновник, який складав для Олександра III виписки з

іноземних газет. Гірс розпорядився не поміщати нічого неприємного для государя для того, щоб

він не був у поганому настрої в ті дні, коли Гірс робить для государя «всепідданнійшу доповідь».


ЦАР ДИПЛОМАТІЮ ЦІЛЕСПРЯМОВАНО ПАПЛЮЖИВ, з статті Г. Кислого «Гірс Микола

Карлович»

Олександр III – безглуздий, часом не передбачуваний самодержець, котрий ухвалював

несподівано неординарні рішення, – оточив себе украй реакційними елементами. Біля трону

опинилися такі одіозні постаті, як видавець «Московських відомостей» Катков і обер-прокурор

Синоду Побєдоносцев.

Ці «радники» ненавиділи Гірса. Та й сам імператор демонстративно часто не зважав на його

думку, причому любив підкреслювати, що він «сам собі міністр закордонних справ». Йому нічого

не варто було несподівано міняти свої рішення з найважливіших питань зовнішньої політики.

Згодом звик міністр і до дрібних причіпок його величності.

Старший радник міністра Ламздорф в січні 1887 р. записав в своєму щоденнику: «Колись в Росії

міністр користувався підтримкою монарха, тепер вважають, що догоджають його величності,

нападаючи на Гірса і на дипломатію, а государ з свого боку робить все, аби Гірса

дискредитувати».

Директор Азіатського департаменту Зинов’єв вважав, що «його величність тримає нашого

міністра «в чорному тілі». Проте незабаром Зинов’єв опиниться під впливом Каткова і

Побєдоносцева і, ставши посланником в Швеції, в один з своїх приїздів до Петербургу не

посоромиться відгукнутися тоді вже про тяжко хворого Гірса як про надмірно егоїстичну, нещиру

і ненадійну в дружбі людину.

Олександр III часто викреслював Миколу Карловича із списків сановників, представлених до

чергових нагород. «Багато посадовців, – відзначить пізніше Ламздорф, – удостоєні царської

милості; тільки міністр закордонних справ забутий і є жертвою невдячності, оскільки російський

самодержець не наважується викликати незадоволення Каткова і його прибічників».

Якось Гірс сумне зазначить: «Паплюження дипломатії здійснюється за смаком його величності».

…Микола Карлович Гірс помер 14 січня 1895 р., переживши Олександра III всього на три місяці.


СПАЛАХНЕ РЕВОЛЮЦІЯ, з радіокалендаря О. Журавльової «Цей день»

Микола Карлович Гірс був не дуже талановитим кар’єристом, та, до того ж, ще й лютеранином,

що не дивно, за його шведського походження. Проте, здолавши всі східці дипломатичних сходів,

він зайняв пост міністра закордонних справ Російської імперії, і природно, зазнав звинувачень в

пронімецькій позиції.

А вважав Гірс, що альянс з Францією проти Німеччини для Росії самогубний, що війна з

Німеччиною знищить країну, а в Росії спалахне революція.

Переконатися у власній правоті Микола Карлович не встиг, напевно, на щастя.


НА ТОБІ, БОЖЕ, з кореспонденції В. Драголюка «Українцям від Олександра III і Миколи II»

Росіяни передали для Лівадійського палацу-музею царський архів. Звичайно ж, не весь, а лише ті

документи з архіву зовнішньої політики Російської імперії часів правління двох царів, що

історично пов’язані з їхньою літньою резиденцією в Лівадії. Зокрема, «…Доповідь міністра

закордонних справ М. К. Гірса імператору Олександру III (датована 10/22 квітня1886 р.)», «Книгу

телеграм на ім’я імператора Олександра III й імператриці Марії Федорівни з привітаннями з

нагоди 25-річчя одруження (28 жовтня/9 листопада 1891 р.)» та інші – всього 12 найменувань.

Але найцікавішим є те, що в самому музеї поки не відають про дружній акт російської сторони.

Заступник директора палацу-музею з науки Сергій Юрченко зізнався, що лише від кореспондента

«України молодої» уперше почув цю новину. Нібито з документами хочуть спершу розібратись

посадовці республіканського міністерства культури.


ВИ ЗНАЄТЕ ВБИВЦЮ, з роману К. Врублевської «Справа про старовинний портрет»

Карета зупинилася біля невеликого будиночку, що потопав в зелені і нічим не відрізнявся від

інших таких же будинків з черепичними дахами. Все навколо дихало тихою, сонною провінцією, і

неможливо було повірити, що в декількох льє звідси крутилися крила млина «Мулен Руж» і

танцювали канкан танцівниці з пір’ям на голові.

– Прошу вас, пані Авілова. – Мій супутник подав мені руку і допоміг вийти з карети. – Сюди,

будь ласка. Тут темно, не спіткніться.

Він відчинив хвіртку і провів мене всередину. Навколо не була ні душі.

– Входьте, Аполлінарія Лазарівна, сідайте, – почула я знайомий голос. На дивані у вітальні сидів

міністр закордонних справ Росії Микола Карлович Гірс і пильно дивився на мене сов’ячими

очима.

– Ах, ось воно що, – відповіла я замість вітання. – А я голову ламала всю дорогу, кому я могла

знадобитися?

– Невже не здогадалися?

– Ні! – відрізала я. – Де я знаходжуся? І головне, чому я тут?

– Не лукавте, люб’язна пані Авілова. Вам все чудово відомо. Знаходитеся ви в одному з

паризьких передмість, на квартирі, яку наше міністерство використовує для зустрічей з агентами.

– Але я не агент!

На обличчі міністра відбилася прикрість.

– Повторюся – ви чудово розумієте, чому знаходитеся в цьому місці. Проте, якщо вам так

завгодно, знайте: ви тут тому, що зобов’язані пояснити мені, звідки у вас малюнок з моїм

зображенням і чому ви підклали його мені на вранішній зустрічі. Адже малюнок не випадково

опинився у вашому ридикюлі, а ви самі – в моєму кабінеті.

– Зобов’язана? Не думала, що мене, дворянку, немов якусь іноземну шпигунку, привезуть

невідомо куди, попри волі, і ще зобов’яжуть відповідати на запитання, поставлені таким тоном! Я

не відчуваю себе ні в чому винною і вимагаю пошани до себе, ваша ясновельможність.

– Добре, добре, – злагіднів Гірс. – Шановна Аполлінарія Лазарівна, чи не будете ви такі люб’язні

пояснити, навіщо вам знадобилося влаштовувати цей маскарад і показувати мені малюнок? Адже

вам хотілося побачити мою реакцію вплутали мене у ваші авантюри.

– Миколо Карловичу, справа не в вас. Вас я глибоко поважаю і вважаю одним з найосвіченіших

діячів нашої імперії, що тримають руку на пульсі Росії. – Я перевела подих і подивувалася

власному красномовству. Напевно, від страху в людині прокидаються дрімаючі здібності. – Але

мені украй важливо дізнатися, хто зображений разом з вами на малюнку. Запевняю вас, до

політики Російської імперії моя цікавість не має ніякого стосунку.

– Для чого вам це знадобилося? – запитав Гірс і, як мені здалося, небагато розслабився. Він

відкинувся на спинку дивана і попросив дозволу запалити.

– Ваш співбесідник підозрюється у вбивстві трьох осіб: мого друга російського художника Андрія

Протасова, його подруги Сесіль Мерсо, сусідки по будинку на вулиці Турлак, а також в умисному

підпалі мансарди з картинами…