Ворцель Станислав Габриэль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">Рід Ворцелів звівся у кінці 19 століття.

ЗА ВАШУ І НАШУ СВОБОДУ, з роману О. Іваненко «Марія»

– Аристократи, ясновельможні панове, не раз втрачали Польщу, – сумно мовив Лелевель, –

втрачали успіх наших повстань, в яких молодь горіла полум’ям, а замість революційного прапора, демократичних установок, – панство захоплювалося своїми вузькопатріотичними закликами і

дурманило палкі юні голови. Я радію, що живу не в Парижі, де панове Черторижські, Мерославські гризуться між собою. Ці нескінченні емігрантські чвари! Невже вони і тепер

втратять справу?

Це йому боліло. Все життя було віддано звільненню рідного народу, польського народу, – саме

народу, а не оспіваної старими романтиками Жечі Посполитої. А він, Лелевель, народ бачив в

зубожілому украй селянстві, убогому міському населенні робочих, ремісників, ще тоді, в тридцяті

роки, коли він був на чолі визвольного руху, такого розпливчатого, такого неузгодженого. Один з

небагатьох радикально, революційне настроєних, він був членом тимчасового польського уряду і

висловився за наділи селян землею. Він вважав, що історія Польщі починалася з сільської

громади, він стверджував, що так було у всіх слов’янських народів.

– Вони можуть зовсім втратити справу, – старий безнадійно опускав голову, і Герцену захотілося

підбадьорити його.

– Це ви, ваше покоління, мій друг Ворцель, – сказав Олександр Іванович, – зробили те, що для

всієї Європи слова «поляк» і «революціонер» стали синонімами. Вийшовши в еміграцію, ви не

залишили батьківщину, ви узяли її з собою – і хіба не виходили всі народи вклонитися полякам? А

хіба і зараз не йдуть ваші учні скрізь туди, де спалахує полум’я визвольної боротьби? Скільки

вашій молоді в загонах Джузеппе Гарібальдіа! І невже ви думаєте, що російська і польська молодь

не порозуміються? Вже дістаються і до нас відомості: є випадки, що російські офіцери

відмовляються «усмиряти» поляків і повстають на боротьбу з вашими словами, що ви колись

кинули, і які стали гаслом: «За нашу і вашу свободу!»

СПОВНА ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК, з п’єси Т. Стоппарда «Берег Утопії»

СІЧЕНЬ 1857

Вулиця. Герцен і Блан одягнені в траур, разом ховаються від дощу.

БЛАН: Ворцель не був невдахою... Щоправда, він помер до того, як досяг своєї мети, але він

виконав свій обов’язок.

ГЕРЦЕН: Який?

БЛАН: Він приніс себе в жертву своїй справі, як належить чоловікові.

ГЕРЦЕН: Чому так належить?

БЛАН: Тому що це наш людський обов’язок – приносити себе в жертву заради благополуччя

суспільства.

ГЕРЦЕН: Мені не ясно, яким чином суспільство досягне благополуччя, якщо всі тільки і роблять, що приносять себе в жертву і ніхто не одержує задоволення від життя. Ворцель прожив у вигнанні

двадцять шість років. Він відмовився від дружини, від дітей, від своїх маєтків, від своєї країни.

Хто від цього виграв?

БЛАН: Майбутнє.

ГЕРЦЕН: Ах, так, майбутнє.

Вони потискують руки.

БЛАН: Сподіваюся, ми побачимося до наступних похоронів. Особливо якщо ці похорони будуть

ваші.

Блан йде.