Ворцель Станислав Габриэль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Ворцель Станислав Габриэль [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

журналах, він працював і сподівався, переконував і просив – а оскільки при

всьому іншому треба було їсти, то Ворцель почав давати уроки математики, креслення і навіть

французької мови; кашляючи і задихаючись від астма, ходив він з кінця Лондона на іншій, аби

заробити два шилінги, багато – півкрони. І тут він ще частку заробленого віддавав товаришам.

Дух його не сумував, але тіло відстало. Лондонське повітря – сире, копчене, не зігріте сонцем –

було не для слабких грудей. Ворцель танув, проте тримався.

Невелика купка людей, які його близько оточували, далеко не мала одного рівня з ним. Ворцель

розумів це, але, звикнувши до свого хору, був під його впливом. Він уявляв, що він веде, тоді як

хор, стоячи позаду, направляв його, куди хотів. Щойно Ворцель підіймався на ту височінь, в якій

йому було вільно дихати, в якій йому було природно, – хор, виконуючи роль міщанської рідні, стягував його в низовинну сферу еміграційних чвар і дріб’язкових розрахунків. Передчасний

старий задихався в цьому середовищі від духовної астми стільки ж, як і від фізичної.

Ворцель підтримував мене. Але як тільки він починав говорити, його товариші починали кричати.

Для мене було очевидне, що рано чи пізно питання стане для Ворцеля так – розірватися з

тодішніми членами Централізації і залишитися в близьких стосунках зі мною чи розірватися зі

мною і залишитися, як і раніше, з своїми революційними недоростками. Ворцель вибрав останнє –

я був засмучений цим, але ніколи не нарікав на нього і не сердився.


ОСТАННІЙ ВОЖДЬ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ, з книги Н. Тучкової-Огарьової «Спогади»

Я мало розповідала ще про чудових осіб різних еміграцій, з якими познайомилася в Лондоні. Між

іншими згадую всіма глибоко поважаного і улюбленого польського емігранта Ворцеля.

...Невеликого зросту, худорлявий, з розумним, виразним лицем, він здавався весь поглинений

турботами про свою вітчизну, про потреби співвітчизників-емігрантів. Він був очільником

польської демократичної партії в Лондоні. Рідкісне освічений, начитаний, дуже симпатичний, з

витонченими, привабливими манерами, Ворцель здавався старішим, ніж був; так життя, повне

всіляких позбавлень і жертв, кладе свій відбиток на емігрантів.

Ворцель нічого не вимагав і не одержував від своїх дітей: він жив уроками математики, яку знав

досконало. Років через півтора після нашого приїзду до Лондона через слабке здоров’я, занепад

сил був вимушений припинити свої заняття.

...Помістили Ворцеля на квартиру до пана Тейлера, який вельми симпатизував вже сильно

хворому вождеві польської демократії. Тейлер оточив Ворцеля можливим комфортом і

забезпечував йому медичну допомогу.

Втім, полум’яний польський патріот і страждальник недовго пролежав. Його хвороба полягала

переважно в глибокому відчаї щодо батьківщини. Еміграція теж не могла його радувати: він бачив

в ній (як і у всіх еміграціях) бездіяльність, заздрість, наклепи; утішливого нічого не було.

...Коли ми дізналися, що Ворцель помер, Герцен, Огарьов і я пішли з ним попрощатися. Він лежав

в труні на високій лаві в своїй крихітній кімнаті, з якої меблі були винесені. Вид цієї порожньої

кімнати, сумна, покірлива зовнішність небіжчика – все справляло гнітюче враження; мимоволі

думалось: «Ось де цей палкий розум заспокоївся, відмовився від мимовільних надій, якими жив і

які в ньому боролися з глибоким відчаєм!»

...Герцен і Огарьов провели у рядах польській демократії останнього її вождя. З тих пір вона не

мала ні очільника, ні єдності, принаймні в Лондоні.


МАЛИ МАЄТОК НА ВСЮ ВОЛОСТЬ, з сайту Степанської публічно-шкільної бібліотеки

Маєток Ворцелів обіймав усі села Степанської волості, починаючи з сіл Ставок-Злазне і кінчаючи

селами Бутейки, Вербча, Кричильськ, Корост... Двоповерховий палац їх стояв у саду навпроти

Троїцької церкви, біля якого впоперек до Теперішньої Садової вулиці була прибудована

одноповерхова довга будівля для челяді. Над самою Садовою вулицею, яка сходиться з вулицею

Калова, була побудована мурована стайня для утримання худоби, а в особливості виїзних коней.

Разом з палацом метрів за 40, була побудована в саду над вулицею кругла вежа, яку називали

каплицею. На ній зверху був установлений великий годинник.

Каплиця і будинок Ворцелів стояли ще в 20-х роках 20 століття, а пізніше – розібрані.

На останньому римо-католицькому кладовищі Ворцелі збудували усипальню, тобто маленьку

піраміду, в якій ховали своїх рідних.