Бурлюк Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

далекой

Негде отдохнуть

Ветер ветер злобно

Рвет мой старый плащ

Песенкой загробной

Из-за лысых чащ

Под неверным взглядом

Лунной вышины

Быстрых туч отрядом

Рвы затенены

Я старик бездомный

Всеми позабыт

Прошлых лет огромный

Груз на мне лежит

Я привык к тяготам

К затхлой темноте

К плещущим заботам

К путаной версте

Нет вокруг отрады

Все полно угроз

Туч ночных громады

Сиплый паровоз.

В ЖИВОТІ – СТРАШЕННИЙ ГОЛОД, вірш Д. Бурлюка «Будем жерти порожнечу»

Будем лопать пустоту,

Глубину и высоту.

Птиц, зверей, чудовищ, рыб,

Ветер, глину, соль и зыбь!

Каждый молод, молод, молод,

В животе чертовский голод;

Все, что встретим на пути,

Может в пищу нам идти!

ІДІТЬ ДО БІСА, маніфест футуристів

Поява нових поетів вплинула на ще плазуючих дідків російської літературки, мов біломармуровий

Пушкін, який танцює танго.

Комерційні старці вгадали раніше публіки, котру вони водять за ніс, цінність нового і «за

звичкою» подивилися на нас кишенею.

К. Чуковський (теж не дурень!) розвозив всіма ярмарковими містами дефіцитний товар: імена

Кручених, Бурлюків, Хлєбнікова...

Ф. Сологуб схопив шапку І. Сєвєряніна, аби прикрити свій облисілий талантик.

Василь Брюсов звично жував сторінками «Російської думки» поезію Маяковського і Лівшиця.

Облиш, Вася, це тобі не пробка!

Чи не тому дідки гладили нас по голівці, щоб з іскор нашої зухвалої поезії нашвидку зшити собі

електропасок для спілкування з музами?

Ці суб’єкти дали привід табуну молодих людей, раніше без визначених занять, накинутися на

літературу і показати своє лице, яке перекривила гримаса: освистаний вітрами «Мезонін Поезії»,

«Петербурзький Глашатай» і ін.

А поруч виповзла зграя Адамов з проділом – Гумільов, С. Маковський, С. Городецький, Пяст, які

спробували причепити вивіску акмеїзму й аполлонізму на потьмянілі пісні про тульські самовари

й іграшкових левів, а потім почали кружляти строкатим хороводом навколо… футуристів...

Сьогодні ми випльовує минуле, яке застрягло в наших зубах, заявляючи:

1) Усі футуристи об’єднані тільки нашою групою.

2) Ми відкинули наші випадкові клички «его» і «кубо» й об’єдналися в єдину літературну компанію

футуристів:

Давид Бурлюк, Олексій Кручених, Бенедикт Лівшиць,

Володимир Маяковський, Ігор Сєвєрянін, Віктор Хлєбніков.

МІЙ ВЧИТЕЛЬ, з книги В. Маяковського «Я сам»

Завше з любов‘ю думаю про Бурлюка. Прекрасний товариш. Мій справжній вчитель. Бурлюк зро-

бив з мене поета.

ОКО ВІД’ЇХАЛО ВБІК НА ЦІЛИЙ ВЕРШОК, зі спогадів Б. Лівшиця

Родина Бурлюків складалася з восьми чоловік: батька, трьох синів і трьох доньок.

…Зв’язки надзвичайної любові об’єднували всіх членів родини. …Загнані планетарними вітрами в

цей куточок землі, в одноповерховий, занесений степовими снігами будинок, Бурлюки гарячково

тиснулися один до іншого, ніби намагаючись зберегти останнє в світі людське тепло.

Ноєвим ковчегом неслася в бурхливому ворожому просторі чорнодолинська садиба, і в ній

сплетеними тілами, багатоголовим клубком, пацючим королем роїлося бурлюче місиво.

Між Бурлюками і всім іншим людством стояла нескорима перешкода: зоологічне відчуття родини.

Під послідовно нашарованими оболонками гостинності, добродушності, товариської солідарності

таїлося ядро, яке не можна було прогризти, – родове табу.

…Величезні мольберти з натягнутими на підрамники і заґрунтованими полотнами, немов за

щучим велінням, з’явилися за одну ніч у різних куточках майстерні.

…Весь дикий табір чекав лише сигналу, аби з гиканням і виттям накинутися розбійної ордою на

строго біліючі полотна.

Та брати ще радяться, обмірковують останні деталі атаки. Захватаний на полях знімок переходить

з рук до рук. Можна починати...

– Ну, розфарбуй його, як те треба! – напучує брата Давид.

Володимир пише мій поясний портрет. Про це ми домовилися напередодні. Мене зараз розкладуть

на основні площини, почикрижать на дрібні частини і, усунувши в такий спосіб смертельну

небезпеку зовнішньої подібності, знайдуть досконалий «характер» мого обличчя.

Але я не