Безбородько Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БЕЗБОРОДЬКО Олександр Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, дипломат, державний і політичний діяч. Канцлер Російської імперії.

З козацької родини. Батько, Безбородько а., – генеральний писар Малоросійського козачого

вiйська; брат, Безбородько І., – державний діяч, меценат.

Народився 14 (25) березня 1747 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер 6 (17) квітня 1799 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Благовіщенській усипальниці Олександро-Невської лаври.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1765).

Був бунчуковим товаришем (1765-1772), секретарем з прийняття прохань Катерини II (1775-1792), канцлером російського уряду (1797-1799).

В якості командира українського полку брав участь у російсько-турецькій війні (1768-1773).

Член Російської академії наук (1784).

Почесний член Російської академії мистецтв (1794).

Член Ради Її Імператорської Величності (1786).

Член Колегії іноземних справ Російської імперії (1780).

Щоденний доповідач Катерини II з усіх без виключення найважливіших питань (1789).

Кавалер орденів Володимира I-го ступеня (1782), Олександра Невського (1784), Андрiя

Первозванного (1792).

Від Павла I наш земляк отримав великий хрест св. Іоанна Єрусалимського з діамантами.

Як дипломат виявив виняткові здібності, завдяки чому Росії вдалося домогтися приєднання

Криму до Росії (1783), укласти Верельський мир (1790), Ясську мирну угоду (1791), союзні угоди

з Австрією і Прусією (1792), Великобританією (1794), конвенцію про третій поділ Польщі (1795).

Маючи значний вплив на Павла I, домігся відновлення Генерального суду й деяких інших установ

Гетьманщини в Україні, скасованих Катериною II.

Б. допоміг В. Рубану видати «Короткий літопис Малої Росії»

Склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев’яти українських полків, які становили військо

гетьмана.

Наш земляк зібрана унікальну колекція живопису, бронзи й фарфору, значна частина якої нині

прикрашає зали московського Ермітажу і петербурзького Російського музею.

Ім’я Б. носить Ніжинський педагогічний інститут.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Грибовський, Є. Угарова, В. Рубан, П. Завадовський, Г.

Державін, Катерина II, Павло I, Є. Дашкова, П. Рум’янцев-Задунайський, М. Львов, О. Воронцов, Г. Потьомкін, О. Каратигіна, С. Воронцов, А. Остерман, О. Шувалов, М. Гарновський, П. Бакунін, О. В’яземський, М. Панін та ін.

***

НАША ЄВРОПА

, з державницького кредо О. Безбородька

За наших часів жодна гармата в Європі без дозволу нашого вистрілити не могла.

МАЮ ПІЗНАВАТИ ЗЕМЛЮ, НА ЯКІЙ НАРОДИВСЯ, з листа О. Безбородька батькові від 31

березня 1778 р.

Сей твір служить тепер керівництвом до знаміреного нами видання повної «Малоросійської

історії», в якій, звичайно, всі помилки літопису буде виправлено, як тільки встигнемо зібрати всі

потрібні нам звіщення. Вправляючись у вільний від інших справ час цією приємною для мене

працею, я благословляю дбання ваше милостиве батьківське в юності моїй щодо приведення мене

до точного і докладного пізнання стану землі, де я народився, і всіх подій, що в ній трапилися.

Велике й цілковите буде моє задоволення, коли я досягну успіхів у цій, яку беру на себе, праці, особливо, коли виконання цього буде супроводжуватися численними іншими випадками, які мав

би я, щоб виявити своє нелицемірне дбання про своїх співгромадян.

БЕЗГЛУЗДІ СВОБОДИ, з листа О. Безбородька О. Воронцову

Поновлення козацтва може збурити свій власний народ, який пам’ятає часи Хмельницького й

прихильний до козацтва. Тут створилась би військова нація і це ще тим небезпечніше, що й

Малоросія (Гетьманщина – авт.) заразиться відразу тим самим духом, а за нею й його (Григорія

Потьомкіна – авт.) губернія (Південна Україна – авт.); з цього вийшла б нового роду революція, в результаті якої, щонайменше, примушені будемо відроджувати гетьманство, дозволяти безглузді

свободи та, одним словом, втрачати те, чим смирно і тихо навічно володіли б.

СТАРІСТЬ ЗДОЛАЛА МЕНЕ ПЕРЕДЧАСНО, з листа О. Безбородька П. Лопухіну від 10

грудня 1798 р.

Ніколи я не приховував перед вами мого бажання, котре з’явилося ще за життя покійної

государині, залишок днів