Безбородько Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Безбородько Илья [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БЕЗБОРОДЬКО Ілля Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, меценат.

З козацької родини. Батько, Безбородько А., – генеральний писар Малоросійського козачого

війська; брат, Безбородько О., – канцлер Російської імперії.

Народився 16 лютого 1756 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер 3 червня 1815 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в церкві святого Духа Олександро-Невської лаври. На зовнішній стіні вівтаря зроблено

наступний напис: «Графові І. А. Безбородьку, похованому в цьому храмі, за лівим кліросом, ще до

його побудови, навпроти труни брата, канцлера, світлішого князя О. А. Безбородька, прах якого

спочиває там же за стіною».

Учасник двох російсько-турецьких війн (1773; 1774), штурму Ізмаїла (1790).

Служив на різних невисоких військових посадах, був бригадиром, членом Головної провіантської

канцелярії (1772), приставом польського короля Станіслава-Августа (1795-1797), сенатором (1798-1800).

Член Воєнної Колегії.

Проводир дворянства Петербурзької губернії.

Кавалер орденів Святого Володимира 1-го (1805) і 3-го ступенів, Святого Георгія 3-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня (обидва – 1790), Святого Олександра Невського (1797).

Відзначений золотою шпагою, прикрашеною діамантами, з надписом «За хоробрість» (1793) та

Анненською стрічкою.

Б. пожертвував власні будинок і сад під Ніжинську гімназію (1810), а також зобов’язався вносити

по 150000 руб. щорічно. Головною метою було поширення ґрунтовних знань з вітчизняного

законодавства. Послідовно навчальний заклад називався: фізико-математичний ліцей (1832), юридичний (1840), історико-філологічний інститут князя Безбородько (1875), інститут народної

освіти (1920), педагогічний інститут (1934), державний педагогічний університет (нині).

Нині біля будівлі Вузу височіє пам’ятник Б.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Суворов, П. Румянцев, Павло I, Г. Кушелєв, О.

Куракін, О. Козодавлєв, О. Голіцин, С. Воронцов, О. Лобанов-Ростовський та ін.


***

ПРАЦЕЮ І СТАРАННІСТЮ

, з життєвого кредо І. Безбородька

Працею і старанністю.

ЦУРАВСЯ ПРИДВОРНИХ ІНТРИГ, з довідника «Георгіївські сторінки: обличчя»

З юних років присвятив себе військовій службі й в якості ординарця графа Румянцева брав участь

в першій Турецькій війні. В 1784 р., уже в чині полковника, …отримав титул графа Священної

Римської імперії.

З початком другої Турецької війни знову побажав взяти участь в бойових діях. Призначений під

керівництво Суворова, Безбородько командував двома колонами під час штурму Ізмаїлу, продемонструвавши блискучу хоробрість і був тяжко поранений в руку.

Граф брав участь і в польському поході Суворова й за відмінність в боях отримав звання генерал-

поручика.

…Хоробрий солдат, прекрасний сім’янин, доброзичливий до всіх, хто його оточував, Безбородько

не мав державних якостей, проте користувався загальною пошаною за свою чесність і

відчуженість від усіх придворних інтриг.

СВОЇМ КРІПАКАМ ДАВАВ «ВІЛЬНІ», з дослідження М. Ткача «Tак де ж народився

правознавець О. Ф. Кістяківський?»

Дідусь О. Ф. Кістяківського Омелян Васильович був кріпаком Іллі Андрійовича Безбородька і

керував його маєтком у містечку Стольному (тепер – село Стольне Менського району), що в 6 км

від Городища. 1808 року він одержав «вільну» від графа й залишився управляючим.

…Неподалік від містечка Березного (тепер – Менського району) в 1800-1806 pp. на замовлення

того ж таки графа І. А. Безбородька зведено собор Різдва Богородиці.


БЮСТ ЗНАЙШЛИ НА ЗАДВІРКАХ СТОЛИЧНОГО МУЗЕЮ, з кореспонденції В. Костенка

«Історія однієї знахідки»

Понад десять тому у пресі з’явилася замітка про те, що ми ходимо, нічого не підозрюючи, по

скарбах... Ось, наприклад, на задвірках Музею російського мистецтва в Києві валяється мармурове

погруддя Іллі Безбородька, людини, чиї заслуги й діяння залишили в історії України й Росії

помітний слід. Прочитавши це, два ніжинських краєзнавці негайно відправилися до столиці.

Пошуки увінчалися успіхом! У зазначеному місці лежало погруддя засновника славного

Ніжинського ліцею, – ушкоджене, але цілком збережене. Краєзнавці покинули Київ, відвозячи до

Ніжина дорогоцінну знахідку.


ЗЕМНИЙ РАЙ В УКРАЇНІ, з книги Л. Ярцевої «Прогулянки з дітьми Києвом»

Сад Іллі Безбородька (оточував столичну садибу графа в районі нинішньої вулиці Банкової – авт.) досить великий і дуже мальовничий. У ньому безупинно зустрічаються все нові чудесні картини...

Зробивши кілька кроків ви раптом бачите відкриту долину й гори, на яких блищать золоті бані

церков і безліч міських будов....

Але головна прикраса саду, звичайно, солов’ї. Як приємно, як чудово співають вони вечорами і

ранками у тіні квітучих, запашних акацій...

Ми, щасливі жителі Києва, повинні дякувати долі за цей земний рай.

ПАМ’ЯТНИК АРХІТЕКТУРИ, ЩО ОХОРОНЯЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ, з розвідки М. Лосича

«Палац канцлера Безбородька»

Будинок, який сьогодні займає Центральний музей зв’язку ім. О. С. Попова (м. Санкт-Петербург, РФ – авт.), є пам’ятником архітектури останньої чверті XVIII століття. Він був побудований за

проектом відомого архітектора Джакомо Кваренгі для видатного державного діяча часів Катерини

II Олександра Андрійовича Безбородька.

В 1799 р. у будинку з’являється новий хазяїн – Ілля Андрійович Безбородько. Після смерті Іллі

Андрійовича особняк перейшов до його вдови Ганни Іванівні, а пізніше його «полюбовно

розділили» молодша донька графа і сини старшої доньки.

В 1825 р. спадкоємці побажали продати палац Поштовому департаменту за 400 тисяч рублів. Коли

куратор поштового відомства Олександр Миколайович Голіцин доповів про це імператорові

Олександрові I, той звелів «торгувати» будинок, але «сторгувалися» лише 1829 р. за 350 тисяч

рублів.

З 1935 р. будинок як пам’ятник архітектури перебуває під охороною держави.

В 1938 р. піднімалося питання про його капітальний ремонт, але перешкодила Велика вітчизняна

війна. Під час бойових дій палац сильно постраждав від артобстрілів, проте був досить швидко

відремонтований і вже 1950 року частина експозиції відкрили для відвідувачів.


МАЄ ДВІ ВЛАСНІ ДАЧІ, з записки сенатора Енгеля про землі І. Безбородька в Астраханській

губернії

Дача графу Безбородько дісталася в спадщину від покійного брата канцлера, князя Безбородька, а

йому за найвищим рескриптом була відведена для господарських цілей і потім іменним найвищим

указом, даним сенату в 1-й день березня 1798 р., всемилостивійше подарована у вічне й

потомствене володіння.

В 1794 р. за графом Безбородько обмежована нижченаведена кількість землі:

Сінної косовиці


9870 дес. 120 саж.

Дров’яного лісу


979 дес. 1500 саж.

Під ватажними й байгушинськими будовами


0 дес. 230 саж.

Під буграми й незручним степом


29886 дес. 120 саж.

Під cолоним озером


5 дес. 2000 саж.

Під затоками Каспійського моря, ріками, єриками й ільменями

40256 дес. 125 саж.

Під болотами й трясовинами


103942 дес. 1483 саж.

Усього:


185960 дес. 778 саж.

Понад те граф Безбородько має дві власні дачі, які дісталися він купив; в них землі: 199579 дес.

778 саж.

Дачі ці простираються берегом Каспійського моря на 97 верст, усередину берега від 12,5 до 35

верст.


ЦИМ ЛАНДШАФТОМ МИЛУВАВСЯ ГРАФ, з туристичного огляду Г. Петрова «Садиба

Безбородько. Село Гриньово»

Садиба Безбородька розташована на березі озера на краю села. Це – найцікавіший пам’ятник

російської садибної архітектури в стилі зрілого класицизму, один з найбільших комплексів

подібного типу в Брянській області.

Як і його брат, канцлер Росії й царедворець, Ілля Андрійович був удостоєний графського титулу.

Він і створив нинішню садибу, як припускають, за проектом відомого архітектора Дж. Кваренгі. В

1802 р. зведена церква Трійці замість колишньої, дерев’яної. На початку 19 століття споруджено

великий будинок, до якого трохи пізніше прибудовані галереї з флігелями.

Під час Великої Вітчизняної війни будинок сильно постраждав від пожежі й у кінці 1960 – на

початку 70-х рр. перебудований. При цьому значно змінений його зовнішній і особливо

внутрішній вигляд. Значно змінився й парк, вирубаний і зарослий.

…На напівприховані зеленими лаштунками парку панорами озера й заозерних далечіней цікаво

дивитися з будинку. З вікон багатьох кімнат можна нескінченно милуватися чудовими

ландшафтами, які продовжують парк. На жаль, багато чого до нас не дійшло: спеціально підібрані

й висаджені групи дерев зникли, з’явилася випадковий поріст одноманітної породи, місцевість

перетворилася в пересічний, «хазяйновито не використовувану», мало цікаву в естетичному

відношенні ділянку землі.


КИЇВСЬКА НЕРУХОМІСТЬ БЕЗБОРОДЬКА ВІДІЙШЛА ДО МІСЬКОЇ СКАРБНИЦІ, з

статті Д. Лаврова «Місцевість під Майданом Незалежності називали земним раєм»

«Місцевість під Майданом Незалежності називали земним раєм»Історики, оповідаючи про минуле

головної площі столиці України, акцентують увагу на еволюційних перетвореннях Козячого

болота, найчастіше не згадуючи подробиць, пов’язаних із забудовою протилежного боку вулиці, без якої немислимий єдиний ансамбль центральної частини Києва. Сучасному киянинові, напевно, буде цікаво знати, як сторіччя назад виглядала місцевість, де сьогодні піднімається величний

монумент Незалежності або ж розміщається багатофігурна скульптурна композиція, присвячена

засновникам древнього граду.

…На протилежній стороні нинішньої Інститутської знаходився величезний парк, котрий належав

міщанинові Бенцову. …Користуючись фінансовими труднощами останнього, парк придбав доктор

медицини, професор Київського університету Мьорінг Фрідріх Фрідріхович. Новий господар не

був схильний до розваг, проте мав пристрасть «колекціонувати» все нові й нові землі.

За короткий строк він скупив майже всі будинки на Хрещатику, що прилучалися до його садиби й

розширив свої володіння аж до вул. Лютеранської. Для повного «комплекту» залишалося лише

придбати садибу графа Безбородька, яка займала територію нинішньої вулиці Банкової. Свій

пишний особняк з оранжереями сановник почав будувати напередодні візиту імператриці до

Києва в 1787 році. З вікна його будинку, як згадував князь Іван Долгорукий, «відкривався пагорб

із Михайлівським монастирем, ліворуч – Софійський собор».

…В 1815 році садиба графа відійшла до міської скарбниці, а ще через піввіку її викупив

невтомний професор Мьорінг.