Арцибашев Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Арцибашев Михаил [Справочник-дайджест] 24 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АРЦИБАШЕВ Михайло Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург. Фундатор сексуальної революції на теренах Російській імперії (роман

«Санін»).

З дворянської родини. Батько, Арцибашев П., – охтирський справник.

Народився 24 жовтня (5 листопада) 1878 р. на хуторі Доброславівці Охтирського повіту Харківсь-

кої губернії Російської імперії (нині – Охтирський район Сумської області України).

Помер 3 березня 1927 р. в м. Варшаві (Польща). Похований на міському цвинтарі.

Закінчив п’ять класів Охтирської гімназії, вчився в харківській школі малювання та живопису

(1897-1898).

Працював писарем-помічником земського агента (1895-1897).

Друкувався в газетах «Південний край», «Петербурзька газета», «Біржові відомості», «Підсумки

тижня», «Свобода», «Петербурзький аркуш», «За свободу», журналах «Блазень», «Журнал для

всіх», «Світ божий», «Трудовий шлях», «Російське багатство», «Освіта».

Як літератор дебютував в газеті «Південний край» оповіданнями «Із оповідок офіцера» та «Неві-

домий ідеал» (обидва – 1895). Потім була ще низка оповідань харківського періоду: «Під місяч-

ним світлом» (1896), «Шахрай», «Бал», «Дві смерті» (усі –1898).

Для широкого загалу наш земляк став популярним, починаючи з публікації оповідань «Зустріч» та

«Паша Туманов» в петербурзькому «Журналі для всіх» (1901). Жваву цікавість у читачів

викликали «Купріян», «Підпрапорщик Гололобов» (обидва – 1902), «Божевільний», «В павутин-

ні» (обидва – 1903), повість «Смерть Ланде» (обидва – 1904), оповідання «Жах» (1905), «Кривава

пляма» (1906), «Безодня» (1907).

Відверто скандальну репутацію отримав роман «Санін» (1907).

Підсумковим же твором одностайно вважається роман «Біля останньої межі» (1910-1912).

До речі, чи не першим у світі саме А. підняв тему тероризму у повісті «Робітник Шевирьов»

(1909).

Його перу також належить низка п’єс. Це, насамперед, «Ревнощі» (1913), «Війна» (1914), «Закон

дикуна» (1915), «Вороги» (1916), «Диявол» (1925).

Ще за життя наш земляк мав змогу потримати в руках зібрання власних творів у 10 томах (1905-

1917).

А. на все мав власний нестандартний погляд, ні під кого ніколи не прилаштовувався і не вважав за

потрібне це приховувати. Так, він сприймав творчості «зрілого» Горького, вважав залишення Л.

Толстим Ясної Поляни «втечею», котра стала провалом усієї просвітницької місії російської літе-

ратури. Між іншим, в негативних персонажах повісті «Мільйони» (1914) легко М. Горький і О.

Купрін.

У свою чергу, Л. Толстой говорив про А. «У нього – талант. Не менший, мабуть, якщо не

більший, ніж в Андрєєва».

Сам А. називав себе єдиним серед письменників-сучасників, хто «не служив іншому богу, крім

правди», а також «єдиним представником екклезіастизму».

Мабуть, саме цьому А. неодноразово наражався на неприємності. Так, його висилали з Петербурга

за участь в демонстрації біля Казанського собору (1901). Оповідання «Паша Туманов» майже два

роки пролежало в редакційному портфелі, тому що було заборонено до друку цензурою. Ще

гострішою виявилася реакція на роман «Санін»: деякі з критиків оцінили твір ледь не як порногра-

фічний. Автора вислали спочатку з Ялти, де він, дуже хворий, лікувався, а потім – і з Севастопо-

ля, куди він переїхав (1908).

У свою чергу єпископ Гермоген погрожував А. анафемою (1910), а Синод ініціював кримінальну

справу по звинуваченню нашого земляка у блюзнірстві. Шквал суспільних емоцій викликала де-

монстративна відмова адвоката О. Грузенберга, до якого звернувся за допомогою А., захищати йо-

го у суді.

Однак такі кроки мали зворотну реакцію: з’явилася не лише ціла течія літераторів-послідовників

опального А., а й підпільні «Секції сатанинців», «Ліги вільного кохання».

Зважаючи на те, що свого часу в результаті хвороби на туберкульоз наш земляк оглух, а дещо

пізніше здійснив спробу самогубства, подібна «популярність» настрою йому не додавала.

Більшовицької жовтневої революції А. не сприйняв й 1923 р. емігрував до Польщі, прийнявши

незабаром її громадянство. До самої смерті він регулярно друкував «Нотатки письменника» в газе-

ті «За свободу!», в яких піддавав нищівній критиці радянську владу.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Купрін, Є. Агафонов, В. Муйжель, П. Пільський, С.

Сергєєв-Ценський, Д. Філософов, З. Гіппіус, М. Нєвєдомський та ін.


***

МИЛЬНІ БУЛЬКИ ІДЕАЛІВ

, з життєвого кредо М. Арцибашева

Ідеали дуже хороші, але й мильні бульки дуже файні.

ЧИ НЕ ДАРМА ВБИВ, з оповідання М. Арцибашева «Про ревнощі»

– ...Дивна річ: обдурена дружина – завжди об’єкт співчуття; зрада чоловіка не ганьба для неї, а

нещастя; ми шкодуємо її, втішаємо, усі друзі докладають зусиль, аби повернути заблудлого до

подружнього лона. Обдурений же чоловік – рогоносець, смішна і дурна істота, об’єкт для гострот

і карикатур, ледве не ідіот... До нього немає співчуття, немає жалю......

– ...Так ось, – продовжував він, – щодо цієї жіночої неправди пригадався мені випадок,

розказаний однією людиною, грузинським князем з інтелігентних...

Він вбив свою дружину з ревнощів, заставши її майже на місці злочину...

Чи бачите, цього князя, судом, між іншим, виправданого, тому що вбив з ревнощів обґрунтованих,

зводило з розуму вже не те, що дружина зрадила, і не те, що вбив... Час усе стирає. …Але

залишилася страшна, нерозв’язна загадка: чи зрадила?.. Чи не дарма вбив?.. Чи не вбив, замість

зрадниці, чисту, люблячу, ні в чому невинну?.. Чи не вбив замість своєї ганьби своє щастя? Ось

що його мучило і змусило зістаритися в тридцять шість років...

Сталося це так. За його дружиною, яку він страшенно любив, заглядався якийсь офіцер.

Вона кокетувала... Це теж підла жіноча риса: якщо чоловік задивляється, …жінка кокетує,

дражнить уяву, розпалює чуттєвість того навіть тоді, коли це зовсім не потрібно. Їй просто

подобається, що її «хочуть».

…Потім вони переїхали в рідне місто. І ось тут чоловік випадково знайшов у неї лист від того

офіцера, з найпалкішим освідченням в коханні і на «ти». Його ніби громом вразило. Але з

невинним обличчям вона відповіла, що зовсім не винна в тому, що цей дурень в неї закохався, що

він їй зовсім не потрібен, а лист на «ти» просто для більшої переконливості, заради, начебто,

поетичного пафосу...

І князь повірив...

Потім, через певний час, прийшла телеграма від офіцера. Знову на «ти» і з підписом «Твій»...

І знову обійми, поцілунки, жагучі запевнення в кохані. «Невже ти думаєш, що я можу тобі зрадити

з таким ідіотом?

…Жили вони в готелі. Повернувши якось він додому і відчинивши двері (швидко, нечутно

відчинивши, тому що вже був ревнивцем, стежив, користався кожним, навіть безглуздим

випадком, аби перевірити), князь побачив дружину в спідниці і сорочці, що сповзла з плечей, в

обіймах офіцера, який покривав поцілунками її обличчя, голі плечі, груди...

Коли офіцер вилетів з кімнати, князь вперше у житті побив дружину.

І, як потопаючий чіпляючись за соломину, став молити її сказати правду. …Вона спочатку

заперечувала, а потім сказала: «Якщо тобі цього хочеться, то – так...».

– Ну, так, так... зрадила, глузувала з тебе, і не з ним одним... У мене було багато коханців, і всі це

знали... Один ти, ідіот, нічого не бачив... Я тебе зневажаю, ненавиджу, ти мені набрид... Залиш

мене....

Це було вже занадто для змученого серця. І вірячи, і не вірячи, заплутавшись в хаотичному

кошмарі, в гніві, в несамовитості, він її задушив, сам не пам’ятаючи коли і як... Опам’ятався лише

тоді, коли …лежав перед ним знівечений, оголений, страшний і жалюгідний труп. Проте правди

так і не довідався.

І ось сидів переді мною нещасний , несамовитий, з нелюдською мукою в очах, і запитує: «Ви

письменник, психолог, скажіть: чи зрадила вона? Скажіть!».

Я нічого не можу йому сказати...

Не знаю...


ПИСЬМЕННИК-ХУЛІГАН, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»

Йому (Арцибашеву – авт.) часто пропонували написати п’єсу, але він, за його ж словами, ніяк не

міг примусити своїх дійових осіб вийти з-за столу, за яким вони сиділи, пили й говорили.

«Говорять, чорт їх знає що, а з місця ні за що не можуть зійти». Нарешті, за допомогою актриси

Княжевич він написав п’єсу «Ревнощі», яка мали великий успіх. Ця п’єса дала йому в один сезон

декілька десятків тисяч. Він кинув свою співмешканку ...і разом з Княжевич покотив за кордон.

Пізніше я чув, що всі свої десятки тисяч він програв в один тиждень у рулетку, в Монако,

виправдавши цим прислів’я: що легко наживається, то ще легше проживається.

...Арцибашев ...жив тоді в Ялті, як туберкульозний хворий (у нього був туберкульоз нирок), а я

приїжджав до Ялти, аби купити деякі книги в тамтешньому книжковому магазині... Заглянув і до

Арцибашева.

– Що пишете? – питаю.

– Навіщо ж мені писати тепер? – відповідає він. – Тепер я довго можу відпочивати: за мене люди

пишуть.

І він витяг з теки декілька газет і подав мені, посміхаючись.

– Ось подивіться, як здорово пишуть! Мені так ні за що не написати.

Я розкрив першу газету і прочитав заголовок: «Хуліганство письменника Арцибашева». Розгорнув

іншу, читаю: «Хуліганський вчинок Арцибашева», дивлюся в третю: «Письменник-хуліган».

– Що ж ви таке зробили, нещасний? – питаю.

– Прочитайте – дізнаєтеся, – і дуже весело на мене дивиться.

Прочитав одну статтю. Справді, дуже детально і з великим жаром було повідомлено читачеві, що

Арцибашев, перебуваючи з дружиною в Балаклаві, замовив в тамтешньому маленькому театрі...

два квитки в першому ряду, – в першому тому, що він погано чує, – але коли прийшов до початку

спектаклю, то касирка сказала, що всі квитки першого ряду, як і другого, і третього, і четвертого, вже продані нею, а є місця лише в п’ятому ряду.

Касирка ця сиділа за своїм столиком з квитками якраз над бухтою (морською – авт.). «І ось, –

писав хтось обурено, – письменник-хуліган хапає столик за ніжку і кидає його в бухту з усію

виручкою і з непроданими квитками. Потім, зовсім як саврас з купців, він питає: «Яка ціна?» А

коли приголомшена його вчинком касирка, плачучи, пролепотіла: «Півтораста рублів ...повний

збір», він сплачує півтораста рублів і йде».

– Ну що, скажіть? Яка реклама? – запитав мене Арцибашев.

– Чортзна-що! – не міг не сказати я.

– Розумієте, Сергію Миколайовичу, всього лише півтораста рублів, а скільки написали і в

скількох газетах! – абсолютно невдавано тріумфував Арцибашев. – Про жоден мій роман, навіть

про «Саніна» так дружно не писали!


НАМАГАВСЯ ЗВЕСТИ РАХУНКИ З ЖИТТЯМ, з статті Є. Агафонова «Спогади про М. П.

Арцибашева»

Було це приблизно в 1897-98 роках, коли я вперше почув про Михайла Петровича. Учнем Школи

малювання я гостював в Охтирці, у свого брата, який тільки що оженився на тутешній поміщиці;

був галасливий веселий обід, на якому був і тутешній справник; під час обіду його викликав

городовий; справник вибачився, пославшись на якусь важливу подію в місті, і обіцяв приїхати, як

тільки звільниться.

Що могло трапитися в такому тихому, спокійному місті? Ми з нетерпінням чекали на повернення

справника; нарешті, години через дві-три він повернувся. Виявилось, замах на самогубство;

стрілялася молода людина Арцибашев; за тими небагатьма словами справника, що залишилися у

мене в пам’яті, замах стався на ґрунті важкої сімейної драми, становище того, хто стрілявся,

тяжке, майже безнадійне, в рану увійшла і білизна, побоюються зараження крові.

Проте він вижив...

Тією ж осені почалися заняття в Школі малювання; приблизно в жовтні-листопаді у нас з’явився

новий учень, зовнішності оригінальної – довге чорне волосся, чорна борода, мертвотно-зелений

колір обличчя, худий і сутулий, в чорній російській косоворотці; ходячий мертвяк – Арцибашева

врятували насилу. З тих пір він все життя хворів, часто його посилали на південь, а його завжди

тягнуло в Доброславівку – милу, але сиру і малярійну.


ЖАХЛИВА РОЗУМОВА ОТРУТА, з «Щоденників» Л. Толстого

4 лютого 1909 р. Ясна Поляна.

Читав Арцибашева. Талановитий, але та ж неґречна літературна неохайність, особливо при опису

природи.

29 вересня 1910 р. Ясна Поляна.

Яка жахлива розумова отрута сучасна література, особливо для молодих людей з народу.

…Головна особливість і шкода цього базікання в тому, що все воно складається з натяків,

найрізноманітніших цитат, найновіших і найдревніших письменників. Цитують слова з Платона,

Гегеля, Дарвіна, про які ті, що пишуть, не мають щонайменшого розуміння, і поруч слівця якогось

Андрєєва, Арцибашева та інших, про яких не варто мати ніякого уявлення.


ПАНУВАВ НИЗЬКОПРОБНИЙ АРЦИБАШЕВ, зі спогадів В. Катаєва «Трава забуття»

Критика… писала про Буніна рідко, мало, оскільки його твори не давали матеріалу для

«проблемних» статей чи приводу для літературного скандальчика. З цієї ж причини ім’я його не

згадувалося на афішах публічних лекцій і диспутів, де панував низькопробний Арцибашев зі

своїми статевими проблемами.