загрузка...
Перескочить к меню

Аксенов Иван (fb2)

файл не оценён - Аксенов Иван [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



АКСЬОНОВ Іван Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, перекладач, літературний критик. Автор першої в світові книги про творчість Пікассо –

«Пікассо і околиці».

З дворянської родини.

Народився 18 (30) листопада 1884 р. в м. Путивлі Російської імперії (нині – районний центр

Сумської області України).

Помер 3 вересня 1935 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Київський кадетський корпус, московське Миколаївське військово-інженерне училище

(1905).

Служив у Києві (1906-1908), Тобольській губернії (1908-1909), знову у Києві (1909-1914). Брав

участь у бойових діях на Румунському фронті під час першої світової війни (1914-1917). Після

жовтневих подій 1917 р. – в Червоній армії: найвища посада – голова Комісії з боротьби з

дезертирством, був ректором Державних вищих театральних майстерень при театрі ім. В.

Мейєрхольда (20-і рр.).

Друкувався в газеті «Київський тиждень».

Як літератор дебютував переповненим парадоксів літературознавчим доробком «Пікассо та око-

лиці» (1917). Цього ж року профінансував випуск книги Б. Пастернака «Поверх бар‘єрів».

Першу збірку віршів «Кенотаф», як колись М. Гоголь – третю частину «Мертвих душ», знищив. Із

літературної спадщини найбільш розголос отримали наскрізь епатажна книга поезій «Неповажні

підстави» (1916), драма «Коринці» (1918), збірник віршів «Серенада» (1920).

Перекладав з англійської – книга «Єлизаветинці» з п’єсами Форда, Вебстера, Тернера (1918).

Професійно займався шекспірознавством.

А. був дружком на весіллі М. Гумільова й Г. Ахматової.

Зазнав за життя і негараздів. Після бунту саперів у Києві, який він підтримав, місяць просидів у

в’язниці, був засуджений і відправлений до Сибіру (1908). Під час першої світової війни потрапив

у полон до румунів (1917), сидів у буцегарні, потерпав від тортур. Врешті його обміняли на декі-

лькох румунських генералів.

Перекладав Д. Форда, Д. Уебстера, Б. Джонсона, Т. Хейвуда, Д. Флетчера, Т. Деккера, С.

Тьорнера.

С. Екзенштейн присвятив А. статтю під заголовком «Есме про есеїста».

Серед друзів та близьких знайомих А. – С. Бобров, С. Єсенін, П. Пікассо, В. Брюсов, В.

Маяковський, В. Мейєрхольд, С. Екзенштейн, Д. Бурлюк, М. Асєєв, О. Мандельштам, О. Екстер, Д. Кузьмін-Караваєв, В. Камінський, С. Бобров, Б. Пастернак, Божидар, В. Шершневич та ін.


***

ГІРКО

, з творчого кредо І. Аксьонова

Не буде ніякого цукру, доки не приберуть розтоптану війною озимину.

ШЛЯХ ДО ЖЕНЕВИ, вірш І. Аксьонова «Меркаба»

В Женеву малоезжий путь

Светлей пути в Дамаск

Его огней не отпугнут

Многолеорду каск.

Мне, будто, восемнадцать лет,

Меня не проведут:

Я вижу полосатый плед

и надоконный прут,

Через пятьдесят пять минут,

Не изменяя курс,

Пересекать не преминут

Нагорный город Курск.

Но (не определю) разъезд

Или, размыв пути,

На выключанье ранних звезд

Настаивал идти.

...Припомню паровик,

Пожалуй потому,

Что с этого в любви привык

Не верить ничему.

Всеосиянный луч косой

Застраховал меня,

Неслышней поступи босой

Прозрачнее огня.

12 августа 1915 года

на Буге, ночью, когда

было страшно


НЕ ЗАБУТИ ЦІЄЇ ВИСОТИ, вірш І. Аксьонова «La tour eifel»

Я не забуду этой высоты

Жестокого железа треугольник,

Покрывший труб ея поклонник.

И как же мне не прославлять ее

Над корешком разбитого романа,

Когда находит на копье копье,

А циферблата чуть белеет рана

И время в непрощающих путях

Неуклоняемым дыханьем дует

На пряжу трех присноблаженных прях

И неопровержимо повествует

Вся эта даль еще святей о злом,

Какое мог когда-нибудь представить.

Еще немей, чем ни одним веслом

Не взмыленная мельничная заводь,

Где тайно тают белые цветы

Над пурпурной изнанкой ровных листьев,

Где распускаются души бинты

И ни один не раздается выстрел.


ФІГУРА ВИНЯТКОВА, з оцінки творчості І. Аксьонова І. Сельвінським

Аксьонов – фігура по-своєму виняткова. У мистецтві він був усім!


ЗУХВАЛА ПРОВОКАЦІЯ, з книги Є. Раппа «Мої спогади»

Якось увечері – не пам’ятаю точно року – М. О. (Бердяєв. – авт.) повернувся після засідання в

«Товаристві письменників», де був помічником голови... Обурюючись і хвилюючись, він розповів

сцену, яка тільки що відбулася... Полковник А.,* людина витонченої культури, котра багато

подорожувала за кордоном, перекладала Кальдерона, дуже цінувала Леона Блуа (що не заважало

йому із задоволенням бути присутнім при страті революціонерів), мав до М. О. велику симпатію і, проїжджаючи Москвою, заходив до нас. М. О. не любив його.

У розпал більшовицької революції він несподівано з’явився у нас. Був одягнений простим

матросом, розповідав про Севастополь, перемішуючи розповідь революційними фразами, захоплюючись революційним пролетаріатом... Став членом «Товариства письменників».

На зборах, про які розповідав цього вечора М. О., він звернувся до присутніх і запропонував

вшанувати пам’ять розтерзаних натовпом Клари Цеткін і Карла Лібкнехта. Ця була зухвала

провокація. Всі встали.

М. О. сидів в першому ряду – він не встав. «Звичайно, – сказав нам М. О., – я не можу співчувати

вбивству, проте я знав, що це зроблено для знущання з нас, з провокаційною метою».

– Завтра ж тебе заарештують, – сказала, хвилюючись, сестра.

Однак М. О. не заарештували. Полковник не доніс, але, зустрівши на вулиці одну нашу загальну

знайому, сказав їй, сміючись:

– Я це зробив навмисне, хотів подивитися, чи здрейфить М. О. Молодець!

Ходили чутки, що полковник А. служив в ЧеКа.

* Аксьонов І. О.


МОВА НЕ МОЖЕ ЙТИ ПРО БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ, з книги М. Єлисєєва «Дозвілля

бібліографа»

Присутність при страті революціонерів припускає наявність не просто правих, але крайніх правих

політичних переконань.

Активна участь у Жовтневій революції з тією же безсумнівністю припускає наявність вкрай лівих

політичних переконань.

Перетікання одного екстремізму в іншій – надзвичайно цікаве і повчальне, можна навіть сказати,

– типово явище.

В усякому разі, друг І. О. Аксьонова по московському футуристичному об’єднанню «Центрифуга»

Сергій Бобров зумів поєднати співробітництво у вкрай правій газеті «Земщина» в 1913 році з

активним співробітництвом з радянською владою в 1919-у. Іван Аксьонов, як видно, являв собою

той же людський тип.

Мова не може йти про безпринципність. Навпаки, тут в наявності принциповість особливого роду, вірність собі, незважаючи на зраду власних переконань, – саме такий парадокс підійде для

характеристики цього людського типу.

Ренесансний іммораліст, людина з трагедій елизаветинських драматургів, – недарма Іван

Аксьонов їх перекладав.

…Одне місце в роботі М. Бердяєва «Парфуми російської революції» дозволяє припустити, що

філософ швидше гумористично, ніж серйозно, відносився до «людини витонченої культури» –

«полковника А.»: «Революційні Хлестакови з великою правдоподібністю можуть говорити: «Кому

зайняти місце? Багато хто з генералів бажав і брався, але почнуть, бувало, – ні, велика мудрість...

Діяти нічого – до мене... І в ту ж хвилину по вулицях кур’єри, кур’єри, кур’єри... можете собі

уявити, 35000 тільки кур’єрів!».

…Революційний Іван Олександрович береться керувати департаментом. І коли він проходить,

«просто землетрус, усе тремтить і трясеться, як лист». Революційний Іван Олександрович гарячкує

і волає: «Я жартувати не люблю, я їм усім задам жару».

М. Бердяєв двічі повторює ім’я і по батькові Хлестакова – Іван Олександрович , оскільки йому, можливо, пригадується інший, «революційний» Іван Олександрович – «начальник департаменту», голова Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з дезертирством – Іван Олександрович

Аксьонов.


ЛЮДИНА ШИРОКОГО ПРОФІЛЮ, з рецензії В. Распопіна «Навіть фізика стала музою»

Іван Олександрович Аксьонов був особистістю яскравою. Дворянин, офіцер, він прийняв бік

солдат, які збунтувалися, ще в Першу світову. На «цивілці» ж займався мистецтвознавчим й

наукознавством, вивчав старовинну і нову музику, суміщаючи ці дослідження з серйозними

заняттями фізикою (зокрема, далеко не всіма визнаною тоді теорією Альберта Ейнштейна), теорією і практикою мистецтв – театрального і кінематографічного.

Активіст «лівого фронту мистецтв», теоретик і співучасник новацій Мейєрхольда і Любові

Попової (саме він переклав і обробив фарс бельгійця Кроммелінка «Великодушний рогоносець»

для сценічного маніфесту «театрального Жовтня»), голова Московської спілки поетів – Аксьонов

у той же час поглиблено займався театром епохи Єлизавети Англійської: перекладав, коментував і

публікував у видавництві «Academia» драматургію Шекспіра, Бена Джонсона, Марло, Вебстера.

Останнє есе, завершене в кінці 1933 року, виділилося й розрослося в невелику самостійну

монографію, над якою він працював в останні місяці свого життя.


ЗБРИВ БОРОДУ, з книги М. Ройзмана «Все, що пам’ятаю про Єсеніна»

У листопада 1920 року у Великому залі консерваторії відбувся суд над імажиністами. Квитки

розпродали задовго до вечора, у вбиральню було стовпотворіння вавілонське, хоча більшість

відвідувачів через холод не ризикували зняти шубу.

Імажиністи прийшли повному складі.

На естраді стояв довгий, покритий зеленим сукном стіл, а за ним сиділи дванадцять суддів, які

були вибрані з числа слухачів, а вони, у свою чергу, з свого середовища вибрали голову. Недалеко

від суддів сидів літературний обвинувач – Валерій Брюсов, поряд з ним – цивільний позивач Іван

Аксьонов; далі розмістилися свідки звинувачення і захисту.

Цитуючи напам’ять класиків поезії і вірші імажиністів, Брюсов виголосив звинувачувальну

промову, офарбивши її неабиякою часткою іронії. Суть зводилася до того, що ось імажиністи

пробилися на передові позиції радянської поезії, однак це явище тимчасове: або їх звідти витіснять

інші, або вони... самі підуть.

Висуваючи позов імажиністам, І. О. Аксьонов теж іронізував над віршами, причому особливо

дісталося Шершеневичу і Кусикову. Проте іноді іронія не вдавалася Івану Олександровичеві і, як

бумеранг, поверталася назад... на його голову, що, природно, викликало сміх над цивільним

позивачем.

Добре виступив Єсенін.

– А судді хто? – вигукнув він, пригадавши «Лихо з розуму».

І, показавши пальцем на Аксьонова, у якого була велика руда борода, продовжував:

– Хто цей цивільний позивач? Чи є у нього хороші вірші?

І голосно додав:

– Нічого не зробив в поезії цей тип, що потонув в своїй рудій бороді!

Це був разючий єсенінський образ. Мало того, що всі, хто сидів за суддівським столом, і ті, хто

знаходяться в залі консерваторії, голосно реготали.

Мало того! У наступні дні в клуб Спілки почали з’являтися відвідувачі і просили показати їм

цивільного позивача, котрий потонув в своїй рудій бороді. Число цікавих збільшувалося з кожним

днем. Аксьонов, замголови Спілки поетів, який щовечора бував у клубі, дізнався про це і збрив

бороду!

ЗАТЕСАВСЯ ОДИН БІЛЬШОВИК, з книги Б. Зайцева «Літературні портрети: М. Бердяєв»

…Набагато пізніше, уже на початку революції, запам’яталася мені сценка в його (Бердяєва М. –

авт.) квартирі...

Зібралося досить багато народу, до того ж, вельми строкатого. Затесався і один більшовик, Аксьонов.

Про щось говорили, сперечалися, Д. Кузьмін-Короваєв і моя дружина мов шуліки налітали на

цього Аксьонова. Він став відступати до виходу, та суперечка продовжувалася й в передпокої.

Лаяли вони його не на жарт.

Микола Олександрович стояв біля дверей і весело сміявся. Коли Аксьонов схопив свій кашкет і

почав утікати, Бердяєв зареготав зовсім радісно.

– Ти з глузду з’їхала, – шепотів я дружині. – Адже він може донести. Підводиш Миколу

Олександровича.

Але тоді ще можна було викидати такі штуки.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...