САМБОРСЬКИЙ Андрій Панасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Богослов, священик, агроном.
З родини священика.
Народився в 1733 р. в с. Сироватці Сумського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині
– с. Великі Сироватки Сумського району Сумської області України).
Помер 5 жовтня 1815 р. в Михайлівському замку поблизу м. Петербурга Російської імперії (нині –
м. Санкт-Петербург РФ). Похований на петербурзькому Великоохтинському цвинтарі.
Закінчив Київську духовну академію.
Був священиком при російському посольстві у Лондоні, при свиті Великого князя Павла
Петровича, наставником і духівником Великих князів Олександра Павловича і Костянтина
Павловича, а пізніше – Великих княгинь, протоієреєм Софійського собору поблизу Царського
Села, членом Експедиції Державного господарства, Іноземного опікування і сільського
домоведення, духівником Великої княгині, ерцгерцогині австрійської Олександри Павлівни.
Член Імператорського Вільного економічного товариства.
Кавалер ордена св. Ганни 1-го ступеня (1799).
Наш земляк – автор «Опису практичного англійського землеробства» (1781), а також промови на
повернення Катерини II з південної подорожі (1787).
Інші твори залишилися неопублікованими.
Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Сперанський, О. Пушкін, В. Малиновський, Є.
Енгельгардт, В. Вольховський та ін.
***
ЗАГАЛЬНА МОЛИТВА І НАДІЯ,
з релігійного кредо А. Самборського
Існує загальна молитва і надія.
ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО ВСЕРОСІЙСЬКОГО ПРЕСТОЛУ, з листа А. Самборського
Олександрові I «Слово за сербів» від 21 червня 1808 р.
Ваша Імператорська Величність
Всемилостивійший Государ!
Напрям моїх думок і діянь є В. І. В. абсолютно відомий. Як раніше, так і нині, я лише той час
вважав витраченим з користю, який присвячував служінню Богові і Божому Помазаникові. Не я
один, а й всі благочестиві люди вірують і стверджують, що незбагненні Божі долі Вам, Благочестивіший володар всіх нам єдиновірних, розсіяних всесвітом, зумовили позбавлення і
порятунок від жорстокого довготривалого поневолення і муки.
Дух і прихильність до Всеросійського престолу єдиновірних мені вельми відомі, про що я вже мав
щастя доносити з належним благоговінням В. І. В. Вселюб’язна Ваша Сестра, під час свого
перебування в Угорщині, безсмертна Олександра відродила в єдиновірних сербах доблесний дух
до позбавлення правовірності від тяжкого ярма магометанського.
За богоугодним її заповітом, і мені відомим, після переселення свого у вічність, залишила вона
виконання його ...Вам, Благочестивіший Самодержець...
Споглядаючи у такому вигляді і душевно відчуваючи всю можливість всіх зобов’язань, я б
сотворив гріх волаючий до небес, якби осмілився відхилитися від цього священного служіння.
Час, дарований мені вами, Всемилостивійший Государ, для поправки мого здоров’я, укріпив мої
тілесні сили так, що я вже готовий поспішити припасти до ніг В. І. В. і зі всілякою старанністю
виконати те, що вгодно Богові, правовірному Божому Помазаникові і рятівно єдиновірним сербам.
Нічого мені більш не залишилося бажати і просити у Вашої Імператорської Величності, як тільки
Щонайвищого Вашого дозволу, щоб я цьому служінню міг присвятити залишки мого життя.
Андрій Самборський.
Харків.
ШОКУВАВ СВОЄЮ ЄВРОПЕЙСКІСТЮ, з книги С. Цвєткова «Олександр Перший»
У вересні 1783 року померла Софія Іванівна Бенкендорф, вихователька Олександра. Імператриця
вирішила не підшукувати нову няню, а перейти до наступного етапу виховання великих князів:
«Час настав позбавити їх жіночого нагляду».
Вона сама підібрала штат наставників. Законовчителем і духівником Олександра і Костянтина
призначили протоієрея Андрія Панасовича Самборського.
Після повернення до Росії Самборський багатьох шокував своїм європеїзмом: він голив бороду і
носив світський костюм. Проте государиня з уваги до довгого перебування протоієрея за
кордоном пробачила йому це відхилення від православних канонів.
Самборський поставився до своїх нових обов’язків надзвичайно серйозно: говорив дружині, що
готується до свого педагогічного терену, як до духовного подвигу – адже його діяльність
відіб’ється на всьому людстві! Проте, будучи сам позбавлений духу Православ’я, він не зумів
прищепити його і своєму вихованцеві (Олександр пізніше згадував: «Я був, як і всі мої сучасники, не побожним»). Християнство він розумів у дусі освічених прелатів того часу – як ліберальний
гуманізм, і лише; учив великих князів «знаходити у всякому людському стані свого ближнього.
Тоді нікого не образите, і тоді виконається закон Божий».
Його повчання мали відтінок досить плоского моралізування і абсолютно не зачіпало глибинних
потреб духу.
ОДРУЖИВСЯ З БРИТАНКОЮ, з розвідки Н. Павлової «Мій склеп»
Особистістю він був видатною: православний священик, але людина надзвичайно освічена і
світська. Досконало володів англійською мовою, навіть одружувався на британці – Єлизаветі
Філдінг – що було неймовірним для більшості його духовних побратимів. Цей священик не носив
бороди, голив обличчя і пудрив волосся – згідно з придворною модою! Його дуже рідко бачили в
рясі. Із-за чого у нього навіть сталася сварка з митрополитом.
Але в духовному плані він був дійсний служитель православної церкви, що, у поєднанні з освітою, зробило його ідеальним вихователем для великих князів.
У Самборського були теплі стосунки зі всіма вихованцями і вихованками, однак особливо
подружився він із старшою з князівен – Олександрою Павлівною. Він захоплювався розумом і
добротою цієї ніжної дівчинки, а вона довіряла йому більше, ніж власним батькам. Ця дружба
продовжиться і пізніше, переродившись у відчуття ніжніше і дорогоцінніше.
ДО КІНЦЯ ЗБЕРІГАВ ВПЛИВ ПРИ ДВОРІ, з повісті Ю. Тинянова «Пушкін»
Незабаром прибули два інших гості – старий Самборський із зятем своїм Малиновським. Міністр
зустрів старого низьким і швидким поклоном.
Самборський був добродійником Сперанського з самого дитинства. Дружину міністра з її матір’ю
саме він вивіз з Лондона, де був священиком при місії; ...тепер жив на спочинку, користуючись
впливом при дворі. Зовнішністю він нічим не нагадував російського священика ...і говорив
англійською.
...Розмова, напіввідверта-напівділова, яку міністр любив і в якій, як старий ритор і діалектик, був
майстром, почалася. Самборський знав про все, що робилося при дворі. Ніколи не ставлячи
прямих питань і не добиваючись прямих відповідей, Сперанський умів дізнатися все, що було
потрібно.
– ...Я давно відмовився від гри, – сказав Сперанський, – бо став помічати, що гарячкую і
роблюся ворогом тому, хто мене обіграв. У моєму становищі це небезпечно.
І з тією ж посмішкою, без будь-якої паузи, сказав Самборському:
– Отже, здається, бути статській освіті.
З різних боків, через різних людей Сперанський добивався, щоб освіта великих князів була
статською, а не військовою, і вони, подавши приклад дворянству, вступили до університету.
Самборський знав про його наміри і співчував їм.
– ...Немає людей, Андрію Панасовичу, окрім хіба малої жмені своїх, немає людей, – сказав
Сперанський Самборському. – Старий люд загрузнув, нові – хто чесний, безсловесні. Спочатку
було слово, а чиновник на цю пору у нас двох слів зв’язати не уміє.
ВИДАТНА ОСОБИСТІСТЬ, з дослідження В. Бобильової і М. Гайнулліна «Приятель
задушевний»
Самборський – особистість в російській історії у багатьох відношеннях видатна. За зауваженням
письменника Н. Гастфрейнда, «багатьом землякам і знайомим всіх статків і станів відкривав він
терен».
...У Петербурзі А. А. Самборський мав власний будинок на Палацовій набережній (нині
набережна Кутузова, 4). Будинок був перебудований в другій половині XIX століття (нині тут
поміщається Будинок письменника імені В. В. Маяковського, вулиця Воїнова, 18). Фасад будівлі
звернений до провулка, який колись називався Самборським (нині – провулок Кричевського, 2).
ВКРАЛАСЯ ПОМИЛКА, з листа А. Малиновського Я. Гроту від 9 вересня 1888 р.
Дозвольте виконати ще доручення тітки М. В. Вольховської і просити Вас прийняти від неї один
відбиток надрукованих нею у вельми невеликому числі (примірників) матеріалів для життєпису
Андрія Панасовича Самборського. З прочитання передмови ви легко зрозумієте, що до цього
видання спонукав її відгук професора Надлера про її дядька в творі «Імператор Олександр I та ідея
Священного Союзу», з якого декілька розділів, які торкаються виховання Імператора, були
заздалегідь надруковані в Харківському виданні «Віра і Розум».
На жаль, в книзі «Про життя протоієрея Самборського» на стор. 17 допущена така помилка, як
приміщення Артилерійської Академії в Михайлівському замку, тоді як і мені, із слів батька, та й
самої тітки, добре відомо, що квартира мого прадіда знаходилася в північно-західному кутку
верхнього поверху Михайлівського замку, де нині Інженерна академія, і таким чином знаходилася
одним кінцем майже над фатальною для імператора Павла кімнатою, котру перетворили нині, як я
чув, на будинкову церкву.
Біда в тому, що тіточка викликала мене до Харкова очевидно для перегляду рукопису, що
готувався нею тоді до друку, але я, за своїми сімейними обставинами, не міг тоді їхати і одержав
вже віддруковану книгу днями, разом з відбитком, призначеним нею для Вас.
ЙОГО ЗАМОВЧУВАЛИ, з статті Ю. Новосельського «Наші великі «перші»
У день святої Трійці, відвідуючи покійних свого роду, відвідав я могили і великих царськосілів: Андрія Панасовича Самборського і Василя Федоровича Малиновського – першого настоятеля
Софійського собору і першого директора Царськосільського ліцею. Два масивні стели, чорна і
коричнева, стоять, не зважаючи на відбиті вершини, підносячись над навколишніми надгробками.
На квадратних двох’ярусних опорах-підставах видно сліди кріплень втрачених в роки лихоліть
меморіальних дощок, мабуть, з пам’ятними текстами.
Місце поховання обох до 1961 р. було невідоме або «с часом забуте» і вказане після тривалих
розшуків М. П. Руденської. Про Малиновського написано достатньо детально, про Самборського
– мало, оскільки він – фігура, про яку говорити довгий час було не прийнято.
Перший протоієрей, зведений в цей сан в день закладки Софійського собору 30 липня 1782 року.
...Відомі його любов і захоплення сільським господарством.
Донькам А. А. Самборський дав хороше виховання. У 1792 році Софія Андріївна брала уроки у
відомого ерудита Василя Федоровича Малиновського, які, мабуть, сприяли тому, що незабаром
вчитель і учениця стали чоловіком і дружиною.
Дача А. Самборського на Павловському шосе, яка перейшла в скарбницю і пізніше була
викуплена братом Василя Федоровича Павлом Малиновським, простояла до 1953 року, коли була
знесена під час реконструкції дороги Павловськ – Пушкін.
І ПОКІЙНОГО ПРЕСВІТЕРА, з вірша О. Пушкіна «Треба згадати, неодмінно згадати треба»
Помянуть надо и тех, которые, например:
Бывшего поэта Панцербитера,
Нашего прихода честного пресвитера,
Купца Риттера,
Резанова, славного русского кондитера,
Всех православных христиан города Санкт-Питера
Да покойника Юпитера.
...........................................................
Уж как ты хочешь, надо помянуть
Графа нашего приятеля Велегорского
(Что не любит вина горского),
А по-нашему Велеурского,
Покойного пресвитера Самбурского,
Дершау, полицмейстера с.-петербургского,
Почтмейстера города Василисурского;
Надо помянуть – парикмахера Эме,
Ресторатора Дюме,
Ланского, что губернатором в Костроме,
Доктора Шулера, умершего в чуме,
И полковника Бартоломе.
Последние комментарии
18 часов 2 минут назад
21 часов 39 минут назад
1 день 10 часов назад
1 день 23 часов назад
3 дней 6 часов назад
3 дней 16 часов назад
3 дней 16 часов назад