Самборский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Самборский Андрей [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

САМБОРСЬКИЙ Андрій Панасович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Богослов, священик, агроном.

З родини священика.

Народився в 1733 р. в с. Сироватці Сумського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині

– с. Великі Сироватки Сумського району Сумської області України).

Помер 5 жовтня 1815 р. в Михайлівському замку поблизу м. Петербурга Російської імперії (нині –

м. Санкт-Петербург РФ). Похований на петербурзькому Великоохтинському цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію.

Був священиком при російському посольстві у Лондоні, при свиті Великого князя Павла

Петровича, наставником і духівником Великих князів Олександра Павловича і Костянтина

Павловича, а пізніше – Великих княгинь, протоієреєм Софійського собору поблизу Царського

Села, членом Експедиції Державного господарства, Іноземного опікування і сільського

домоведення, духівником Великої княгині, ерцгерцогині австрійської Олександри Павлівни.

Член Імператорського Вільного економічного товариства.

Кавалер ордена св. Ганни 1-го ступеня (1799).

Наш земляк – автор «Опису практичного англійського землеробства» (1781), а також промови на

повернення Катерини II з південної подорожі (1787).

Інші твори залишилися неопублікованими.

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Сперанський, О. Пушкін, В. Малиновський, Є.

Енгельгардт, В. Вольховський та ін.


***

ЗАГАЛЬНА МОЛИТВА І НАДІЯ,

з релігійного кредо А. Самборського

Існує загальна молитва і надія.

ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО ВСЕРОСІЙСЬКОГО ПРЕСТОЛУ, з листа А. Самборського

Олександрові I «Слово за сербів» від 21 червня 1808 р.

Ваша Імператорська Величність

Всемилостивійший Государ!

Напрям моїх думок і діянь є В. І. В. абсолютно відомий. Як раніше, так і нині, я лише той час

вважав витраченим з користю, який присвячував служінню Богові і Божому Помазаникові. Не я

один, а й всі благочестиві люди вірують і стверджують, що незбагненні Божі долі Вам, Благочестивіший володар всіх нам єдиновірних, розсіяних всесвітом, зумовили позбавлення і

порятунок від жорстокого довготривалого поневолення і муки.

Дух і прихильність до Всеросійського престолу єдиновірних мені вельми відомі, про що я вже мав

щастя доносити з належним благоговінням В. І. В. Вселюб’язна Ваша Сестра, під час свого

перебування в Угорщині, безсмертна Олександра відродила в єдиновірних сербах доблесний дух

до позбавлення правовірності від тяжкого ярма магометанського.

За богоугодним її заповітом, і мені відомим, після переселення свого у вічність, залишила вона

виконання його ...Вам, Благочестивіший Самодержець...

Споглядаючи у такому вигляді і душевно відчуваючи всю можливість всіх зобов’язань, я б

сотворив гріх волаючий до небес, якби осмілився відхилитися від цього священного служіння.

Час, дарований мені вами, Всемилостивійший Государ, для поправки мого здоров’я, укріпив мої

тілесні сили так, що я вже готовий поспішити припасти до ніг В. І. В. і зі всілякою старанністю

виконати те, що вгодно Богові, правовірному Божому Помазаникові і рятівно єдиновірним сербам.

Нічого мені більш не залишилося бажати і просити у Вашої Імператорської Величності, як тільки

Щонайвищого Вашого дозволу, щоб я цьому служінню міг присвятити залишки мого життя.

Андрій Самборський.

Харків.


ШОКУВАВ СВОЄЮ ЄВРОПЕЙСКІСТЮ, з книги С. Цвєткова «Олександр Перший»

У вересні 1783 року померла Софія Іванівна Бенкендорф, вихователька Олександра. Імператриця

вирішила не підшукувати нову няню, а перейти до наступного етапу виховання великих князів:

«Час настав позбавити їх жіночого нагляду».

Вона сама підібрала штат наставників. Законовчителем і духівником Олександра і Костянтина

призначили протоієрея Андрія Панасовича Самборського.

Після повернення до Росії Самборський багатьох шокував своїм європеїзмом: він голив бороду і

носив світський костюм. Проте государиня з уваги до довгого перебування протоієрея за

кордоном пробачила йому це відхилення від православних канонів.

Самборський поставився до своїх нових обов’язків надзвичайно серйозно: говорив дружині, що

готується до свого педагогічного терену, як до духовного подвигу – адже його діяльність

відіб’ється на всьому людстві! Проте, будучи сам позбавлений духу Православ’я, він не зумів

прищепити його і своєму вихованцеві (Олександр пізніше згадував: «Я був, як і всі мої сучасники, не побожним»). Християнство він розумів у дусі освічених прелатів того часу – як ліберальний

гуманізм, і лише; учив великих князів «знаходити у всякому людському стані свого ближнього.

Тоді нікого не образите, і тоді виконається закон Божий».

Його повчання мали відтінок досить плоского моралізування і абсолютно не зачіпало глибинних

потреб духу.


ОДРУЖИВСЯ З БРИТАНКОЮ, з розвідки Н. Павлової «Мій склеп»

Особистістю він був видатною: православний священик, але людина надзвичайно освічена і

світська. Досконало володів англійською мовою, навіть одружувався на британці – Єлизаветі

Філдінг – що було неймовірним для більшості його духовних побратимів. Цей священик не носив

бороди, голив обличчя і пудрив волосся – згідно з придворною модою! Його дуже рідко бачили в

рясі. Із-за чого у нього навіть сталася сварка з митрополитом.

Але в духовному плані він був дійсний служитель православної церкви, що, у поєднанні з освітою, зробило його ідеальним вихователем для великих князів.

У Самборського були теплі стосунки зі всіма вихованцями і вихованками, однак особливо

подружився він із старшою з князівен – Олександрою Павлівною. Він захоплювався розумом і

добротою цієї ніжної дівчинки, а вона довіряла йому більше, ніж власним батькам. Ця дружба

продовжиться і пізніше, переродившись у відчуття ніжніше і дорогоцінніше.


ДО КІНЦЯ ЗБЕРІГАВ ВПЛИВ ПРИ ДВОРІ, з повісті Ю. Тинянова «Пушкін»

Незабаром прибули два інших гості – старий Самборський із зятем своїм Малиновським. Міністр

зустрів старого низьким і швидким поклоном.

Самборський був добродійником Сперанського з самого дитинства. Дружину міністра з її матір’ю

саме він вивіз з Лондона, де був священиком при місії; ...тепер жив на спочинку, користуючись

впливом при дворі. Зовнішністю він нічим не нагадував російського священика ...і говорив

англійською.

...Розмова, напіввідверта-напівділова, яку міністр любив і в якій, як старий ритор і діалектик, був

майстром, почалася. Самборський знав про все, що робилося при дворі. Ніколи не ставлячи

прямих питань і не добиваючись прямих відповідей, Сперанський умів дізнатися все, що було

потрібно.

– ...Я давно відмовився від гри, – сказав Сперанський, – бо став помічати, що гарячкую і

роблюся ворогом тому, хто мене обіграв. У моєму становищі це небезпечно.

І з тією ж посмішкою, без будь-якої паузи, сказав Самборському:

– Отже, здається, бути статській освіті.

З різних боків, через різних людей Сперанський добивався, щоб освіта великих князів була

статською, а не військовою, і вони, подавши приклад дворянству, вступили до університету.

Самборський знав про його наміри і співчував їм.

– ...Немає людей, Андрію Панасовичу, окрім хіба малої жмені своїх, немає людей, – сказав

Сперанський Самборському. – Старий люд загрузнув, нові – хто чесний, безсловесні. Спочатку

було слово, а чиновник на цю пору у нас двох слів зв’язати не уміє.


ВИДАТНА ОСОБИСТІСТЬ, з дослідження В. Бобильової і М. Гайнулліна «Приятель

задушевний»

Самборський – особистість в російській історії у багатьох відношеннях видатна. За зауваженням

письменника Н. Гастфрейнда, «багатьом землякам і знайомим всіх статків і станів відкривав він

терен».

...У Петербурзі А. А. Самборський мав власний будинок на Палацовій набережній (нині

набережна Кутузова, 4). Будинок був перебудований в другій половині XIX століття (нині тут

поміщається Будинок письменника імені В. В. Маяковського, вулиця Воїнова, 18). Фасад будівлі

звернений до провулка, який колись називався Самборським (нині – провулок Кричевського, 2).


ВКРАЛАСЯ ПОМИЛКА, з листа А. Малиновського Я. Гроту від 9 вересня 1888 р.

Дозвольте виконати ще доручення тітки М. В. Вольховської і просити Вас прийняти від неї один

відбиток надрукованих нею у вельми невеликому числі (примірників) матеріалів для життєпису

Андрія Панасовича Самборського. З прочитання передмови ви легко зрозумієте, що до цього

видання спонукав її відгук професора Надлера про її дядька в творі «Імператор Олександр I та ідея

Священного Союзу», з якого декілька розділів, які торкаються виховання Імператора, були

заздалегідь надруковані в Харківському виданні «Віра і Розум».

На жаль, в книзі «Про життя протоієрея Самборського» на стор. 17 допущена така помилка, як

приміщення Артилерійської Академії в Михайлівському замку, тоді як і мені, із слів батька, та й

самої тітки, добре відомо, що квартира мого прадіда знаходилася в північно-західному кутку

верхнього поверху Михайлівського замку, де нині Інженерна академія, і таким чином знаходилася

одним кінцем майже над фатальною для імператора Павла кімнатою, котру перетворили нині, як я

чув, на будинкову церкву.

Біда в тому, що тіточка викликала мене до Харкова очевидно для перегляду рукопису, що

готувався нею тоді до друку, але я, за своїми сімейними обставинами, не міг тоді їхати і одержав

вже віддруковану книгу днями, разом з відбитком, призначеним нею для Вас.


ЙОГО ЗАМОВЧУВАЛИ, з статті Ю. Новосельського «Наші великі «перші»

У день святої Трійці, відвідуючи покійних свого роду, відвідав я могили і великих царськосілів: Андрія Панасовича Самборського і Василя Федоровича Малиновського – першого настоятеля

Софійського собору і першого директора Царськосільського ліцею. Два масивні стели, чорна і

коричнева, стоять, не зважаючи на відбиті вершини, підносячись над навколишніми надгробками.

На квадратних двох’ярусних опорах-підставах видно сліди кріплень втрачених в роки лихоліть

меморіальних дощок, мабуть, з пам’ятними текстами.

Місце поховання обох до 1961 р. було невідоме або «с часом забуте» і вказане після тривалих

розшуків М. П. Руденської. Про Малиновського написано достатньо детально, про Самборського

– мало, оскільки він – фігура, про яку говорити довгий час було не прийнято.

Перший протоієрей, зведений в цей сан в день закладки Софійського собору 30 липня 1782 року.

...Відомі його любов і захоплення сільським господарством.

Донькам А. А. Самборський дав хороше виховання. У 1792 році Софія Андріївна брала уроки у

відомого ерудита Василя Федоровича Малиновського, які, мабуть, сприяли тому, що незабаром

вчитель і учениця стали чоловіком і дружиною.

Дача А. Самборського на Павловському шосе, яка перейшла в скарбницю і пізніше була

викуплена братом Василя Федоровича Павлом Малиновським, простояла до 1953 року, коли була

знесена під час реконструкції дороги Павловськ – Пушкін.

І ПОКІЙНОГО ПРЕСВІТЕРА, з вірша О. Пушкіна «Треба згадати, неодмінно згадати треба»

Помянуть надо и тех, которые, например:

Бывшего поэта Панцербитера,

Нашего прихода честного пресвитера,

Купца Риттера,

Резанова, славного русского кондитера,

Всех православных христиан города Санкт-Питера

Да покойника Юпитера.

...........................................................

Уж как ты хочешь, надо помянуть

Графа нашего приятеля Велегорского

(Что не любит вина горского),

А по-нашему Велеурского,

Покойного пресвитера Самбурского,

Дершау, полицмейстера с.-петербургского,

Почтмейстера города Василисурского;

Надо помянуть – парикмахера Эме,

Ресторатора Дюме,

Ланского, что губернатором в Костроме,

Доктора Шулера, умершего в чуме,

И полковника Бартоломе.