Редкин Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

РЕДКІН Петро Григорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правознавець, історик філософії, педагог, державний діяч.

З поміщицької родини.

Народився 4 (16) жовтня 1808 р. в м. Ромнах Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер 7 (19) березня 1891 р. в м. Петербурзі Російської імперії нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському лютеранському цвинтарі.

Закінчив Роменське повітове училище (1820), Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька

(1820-1826), навчався на етико-політичному відділенні Московського університету (1826-1828),

закінчив юридичний відділ Дерптського університету (1828-1830), стажувався за кордоном (1830-

1834).

Працював викладачем Московського (1835-1848), Петербурзького (1863-1873; 1876-1878)

університету, ректором Петербурзького університету (1873-1876), головою Департаменту наділів

(1878-1891).

Член Державної ради Російської імперії (1882).

Почесний член Петербурзької академії наук (1890).

Один з фундаторів і перший голова Петербурзького педагогічного товариства (1859-1874).

Фундатор Фребельовського товариства в Петербурзі (1871).

Спеціалізувався з проблем злочинів і покарання.

Друкувався в журналах «Юридичні нотатки», «Москвитянин», «Бібліотека для виховання».

Серед найвідоміших доробків – статті про філософські погляди Гегеля (1841), «Про незалежність

юстиції» (1860), книга «З лекцій професора Редкіна з історії філософії права»« (1889-1891).

Нащадки нашого земляка передали в подарунок бібліотеці Петербурзького університету зібрання

книг в 7156 томів (1901).

Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Даль, П. Калмиков, М. Крилов, К. Неволін, М.

Балугьянський, Я. і С. Баршеві, В. Кукольник, К. Ушинський, А. Коні, І. Давидов, Ю. Стенбок, І.

Орлай, І. Осінін та ін.

***

ВІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ПРАВА,

з професійного кредо П. Редкіна

Під незалежністю юстиції потрібно розуміти незалежність не лише судових місць, а й всього, що

стосується судової практики: незалежність суддів і адвокатів, незалежність закону або його

перевагу над всіма і кожним в державі, незалежність права, тобто вільний його розвиток в самому

народі.

ВІДКРИВ ОЧІ, зі спогадів П. Редкіна

Перебування в столиці відкрило для мене багато на той час невідомих і недоступних літературних

і навчальних посібників, а зближення з деякими студентами розширило коло моїх понять.

ХАБАРНИЦТВО ДОКОНАЛО, з листа П. Редкіна В. Далю від 18 квітня 1849 р.

Москва

Христос воскрес!

Твій лист довго блукав, поки потрапив до моїх рук. Провиною – свята і неправильна адреса.

...Запит твій багато мені приніс відради. Ти не забуваєш мене, піклуєшся про моє сьогодення і

майбутнє, віриш в незмінність моїх переконань і правил, вважаєш товариша твоєї юності гідним

зайняти твоє місце, словом, вчиняєш зі мною, як з одним з найближчих і кращих друзів, – і все це

так просто і делікатно.

Чим менш можу висловити перед тобою мою вдячність, тим більше відчуваю, що відтепер навік я

прив’язаний до тебе всіма силами моєї душі, який би, втім, не був результат нашого листування.

Я не можу не бути з тобою цілком відвертим. Незадовго перед моїм добровільним залишенням

посади в університеті, де хабарі, ганьба, інтриги восторжествували над правдою і прямотою, люди, які знали мене за моєю репутацією, запропонували мені місце інспектора класів

Олександрінського Сирітського Інституту... Довго я відмовлявся, нарешті погодився, особливо

переконаний графом Строгановим.

...Наскільки не складні мої заняття Інститутом, вони залишають ще досить вільного часу для

власних справ, як господарських, з управління Малоруським моїм маєтком, так і вчених і

літературних.

...Ще раз висловлюючи повну, щиру тобі вдячність, залишаюся незмінно товаришем

Петро Редкін.

НЕОДМІННО ВАС ВІДВІДАЮ, з листа І. Осініна П. Редкіну від 14 березня 1864 р.

Милостивий Государ

Петро Григорович!

Щиро прошу Вас вибачити, що я до цих пір ні усно ні письмово не дав Вам відповіді на Ваш запит

про статті пана Даля. Причина мого мовчання полягала в тому, що я розраховував на можливість

разом повідомити Вам щось конкретне з питання про те, чи будуть ці статті надруковані і чи

знадобиться продовження їх. Я сподівався притому знайти вільну годинку , аби зазирнути до Вас і

особисто висловити Вам своє співчуття, що Ви не застали мене удома.

Статті пана Даля – майже негайно після отримання були віддані мною баронесі Е. Раден, яка

забажала познайомитися з їх змістом.

...Іде мова про відкриття нашого колишнього комітету з видання народних книжок; але чи

відбудеться ця справа або ні, – знову-таки не знаю....

Постараюся неодмінно незабаром побувати у Вас; мені дуже хотілося б з Вами переговорити про

всяку всячину.

Поки пробачте і прийміть запевнення в щирому шануванні і довершеній відданості Вашого

покірного слуги

І. Осініна.

ЗДІЙСНИЛАСЯ ЗАПОВІТНА МРІЯ, з брошури Я. Шимановського «П. Г. Редкін. Біографічний

нарис»

У 1863 році здійснилася заповітна мрія Редкіна, котрий завжди відчував в собі покликання

професора: він зайняв кафедру енциклопедії права в Санкт-Петербурзькому університеті. У часі це

співпало з докорінною зміною самих основ його філософського світобачення: раніше переконаний

гегельянець, він перейшов на бік позитивізму, хоча йому й не вдалося абсолютно відмовитися від

впливу Гегеля.

Взагалі Редкін не виробив закінченого, цілісного вчення про право. Проте в історії російської

педагогіки йому належить почесне місце як одному з впливових вчителів, які з енергією і гідністю

відстоювали свободу університетської науки, володіли умінням володарювати над молодими

розумами і надихати їх до праці.

УСІ ЗАХОПЛЕНО АПЛОДУВАЛИ, з книги С. Плеханова «Писемський»

Усі знали пушкінську епіграму на Каченовського, де вчений характеризувався: «нісенітниці

оратор, відмінно млявий, відмінно нудний, важкуватий і навіть дурнуватий». Проте це не

заважало дещо і на вус намотувати з лекцій ректора – вже дуже спокусливий був його скепсис

відносно високих творінь старовини.

З інших професорів найбільше враження справляли на Писемського історик М. П. Погодін,

юристи П. Г. Редкін і М. І. Крилов. Студенти різних факультетів раз по раз кочували з аудиторії до

аудиторії аби послухати чергового знаменитого златоуста.

...Захоплювали Писемського і ідеї Редкіна. Освічений юрист сповіщав про початки

громадянськості, покладені в підставу європейських правових систем, він закликав відмовитися

від залежалих уявлень в ім’я істини. Читав Петро Григорович по-акторському, красиво здіймаючи

руки, величаво повертаючись всім корпусом, виблискуючи карими малоруськими очима.

Правда, слухачів дещо обурювало те, що говорив він з сильним полтавським акцентом:

«юридИчний», «радИкальний», «гИперболічний», і «г» у нього теж звучало по-українськи.

Тим потішнішою була його пристрасть до варваризмів: абсолют, абстракт, ультрамонтанство,

інгредієнт, іманентний. Коли в кінці лекції Редкін виголошував: «Ви повинні бути не лише

законознавцями, але й синами свободи! Прийдіть, сини світла і свободи, в галузь свободи!», всі

захоплено піднімалися з місця і самозабутньо аплодували.

ВІДЧУВАВСЯ ІДЕЙНИЙ ВПЛИВ РЕДКІНА, з монографії В. Зажурило «К. Д. Ушинський в

портретах, ілюстраціях, документах»

Він не міг піднятися до найпередовішого матеріалістичного революційного світогляду (як його

розуміли ліві радикали – авт.), який розвивали Бєлінський і Герцен. Це значною мірою було

результатом того, що Ушинський перебував під ідейним впливом професора П. Р. Редкіна, у якого

він не тільки слухав один з основних університетських курсів, але з яким був і особисто близький.

ВІД БАГАТОГО ЗВИНУВАЧУВАНОГО – БІДНИМ СТУДЕНТАМ, з нарису А. Коні «Справа

Овсянникова»

Увечері того ж дня в камері слідчого з особливо важливих справ Овсянникова допитали. Він

відповідав неохоче, то похмуро, то глузливо поглядаючи на слідчого і дуже недоброзичливо

поставився в своїх свідченнях до Кокорєва. В кінці допиту я відвів Кнірима убік і сказав йому, що

вважаю необхідним запобіжним заходом обрати позбавлення волі, оскільки інакше Овсянников,

при своїх засобах і зв’язках, спотворить весь матеріал свідка.

– І я знаходжу потрібним це, – відповідав Кнірим.

– Пане Овсянников, – сказав я, сідаючи збоку столу, на якому писав Кнірим, – чи не бажаєте ви

відправити когось із служителів до себе додому, щоб прибула особа, яка користується вашою

довірою, для передачі йому тих з ваших розпоряджень, які не можуть бути відкладені.

– Це ще навіщо? – запитав суворо Овсянников.

– Ви будете узяті під варту і додому не повернетеся.

– Що? – майже закричав він. – Під варту! Я? Овсянников? – і він схопився з свого місця. – Та ви

жартувати, чи що, бажаєте? Мене під варту?! Степана Тарасовича Овсянникова? Першорядного

іменитого купця під варту? Ні, панове руки короткі! Овсянникова!! Дванадцять мільйонів

капіталу! Під варту! Ні, братики, цього вам не вдасться!

...На свій арешт Овсянников подав скарги до окружного суду і потім в судову палату. Скарги ці

були написані хоча й стисло, однак майстерно, умілою рукою. Виявилось, що їх писав відомий

талановитий цивіліст Боровиковський, котрий незадовго перед тим перейшов в адвокатуру з

товаришів

прокурора Петербурзького окружного суду. За цю свою невелику письмову роботу

...Боровиковський одержав від Овсянникова 5 тисяч рублів. Звістка про це зчинила певне

хвилювання в петербурзькому товаристві...

...В день оголошення звинувачувального вироку Овсянников прислав в моє розпорядження, для

вживання з добродійною метою, 5 тисяч рублів, які я негайно перепровадив ректорові

Петербурзького університету П. Г. Редкіну для використання, за його розсудом, на студентів,

котрі того потребують.

РОСІЯНИ ПОНОВИЛИ ПАМ’ЯТНИК, з замітки «Славні Ромни видатними земляками» на

old.state-gov.sumy.ua

Міський голова Ромен Павло Помаран зустрівся з керівником громадського руху «Спадок» п.

Козаченком з Санкт-Петербурга.

Гість розповів про проведення міжнародної конференції «Діячі культури та освіти з України в

Росії», яка пройшла в травні 2007 р. За його словами, в її ході було поновлено пам’ятник

заслуженому професору, доктору права, ректору Санкт-Петербурзького університету Петру

Редкіну, уродженцю міста Ромни. Надгробок, встановлений спочатку, не зберігся. Його

замальовок чи бодай опису теж не знайшли. Тож встановили пам’ятник в стилістиці XIX ст.

Пан Козаченко також передав до Роменського краєзнавчого музею архівні фотоматеріали.

За результатами зустрічі намічено план підготовки до відзначення 200-річчя з дня народження

видатного земляка, яке відбудеться в жовтні 2008 року.