Потебня Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філолог, філософ, літературознавець.

З дворянської родини.

Народився 10 (22) вересня 1835 р. на х. Манові поблизу с. Гаврилівка Роменського повіту

Полтавської губернії Російської імперії (нині – с. Гришине Роменського району Сумської області

України).

Помер 29 листопада (11 грудня) 1891 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Закінчив Харківський університет (1850-1856).

Працював учителем в гімназії (1856-1861), ад’юнктом Харківського університету (1861-1862),

стажувався в Австрії, Німеччині, Чехії (1862-1863), був викладачем Харківського університету

(1863-1891).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1875).

Лауреат премії і золотої медалі Петербурзької академії наук.

Голова Харківського історико-філологічного товариства (1877-1890).

Дебютував науковою працею «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» (1860).

Потім настала черга наступних доробків: «Думка і мова» (1862), «Про зв’язок деяких уявлень у

мові», «Про повноголосся» (обидві – 1864), «Про міфічне значення деяких обрядів і повір’їв»,

«Про звукові особливості руських наріч» (обидві – 1865), «Про долю і споріднені з нею істоти»,

«Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення» (обидві – 1867), «Нотатки про

малоросійське наріччя» (1870), «Замітки про малоруське наріччя» (1871), «З нотаток по російській

граматиці» (1874), «Малоруська народна пісня за списком XVI в. Текст і примітки» (1877), «Нарис

звукової історії малоросійського наріччя» (1878), «З історії звуків російської мови» (1880-1886),

«Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» (1883-1887), «Значення множини в

руській мові» (1888), «Мова і народність» (1895), «Про націоналізм», «З нотаток по теорії

словесності» (обидві – 1905, посмертно).

Наш земляк переклав українською мовою «Одіссею» Гомера (1905, посмертно).

П. автор численних праць з загального мовознавства, теорії словесності, граматики, фонетики,

наголосу, семантики, етимології, діалектології, фольклору, етнографії.

Основоположник психологічного напрямку в мовознавстві, стояв біля витоків історичних

граматики та діалектології, етнопсихології, семіотики, соціолінгвістики, творець лінгвістичної

поетики. Стверджував, що всі мови мають невичерпні внутрішні ресурси для розвитку. Значну

увагу приділяв висвітленню питань історичного розвитку української мови.

За редакцією П. виходили твори Г. Квітки-Основ’яненка (1887-1890), П. Гулака-Артемовського

(1888), І. Манжури (1889; 1890).

Офіційною наукою визнано: ідеї нашого земляка сильно вплинули на російських лінгвістів другої

половини 19-першої половини 20 ст.

У свою чергу, демократичні симпатії П., котрих він не приховував, були причиною занадто

прохолодного ставленням до нього з боку влади. Через це низка робіт видатного ученого не

побачили світу в дореволюційній Росії та СРСР. Серед них – «Етимологічний словник

східнослов’янських мов». А його «Буквар» взагалі заборонила цензура.

Певний час не за доброї волі він мусив жити і заробляти на шматок хліба у Воронежі.

Відомий письменник Д. Яворницький в автобіографічному романі «За чужий гріх» вивів О.

Потебню в образі професора Хмари (1907).

У с. Гришиному відкрито народний музей О. Потебні , встановлено пам’ятник (1977).

Ім’я П. присвоєно Інституту мовознавства АН України (1945), а також одній з харківських вулиць.

В Україні регулярно проходять Потебнянські читання (з 1977).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Д. Овсянико-Куликівський, В. Харцієв, М. Сумцов, А.

Вебер, Д. Яворницький, Д. Пильчиков, В. Гнилосиров, Б. Ляпунов, О. Попов, А. Горнфельд, М.

Лободовський, О. Вєтухов, М. Халанський та ін.

***

РОЗУМІТИ СЕБЕ,

з професійного кредо

О. Потебні

Мова є засіб розуміти самого себе.

ОБРАЗ Є АКТОМ СВІДОМОСТІ, з книги О. Потебні «Мова і думка»

Мова є необхідною умовою думки окремої особи навіть у повній самоті, тому що поняття

творяться лише за допомогою слова, а без понять неможливе істинне мислення. Проте у дійсності

мова розвивається тільки в суспільстві, і не тільки тому, що людина завжди є частиною цілого, до

якого належить, саме свого племені, народу, людства, не тільки завдяки необхідності взаємного