Потебня Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Потебня Андрей [Справочник-дайджест] 19 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПОТЕБНЯ Андрій Опанасович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Громадський діяч.

З дворянської родини. Батько, Потебня О., – офіцер царської армії; брат, Потебня О., – філолог, філософ, літературознавець.

Народився 19 (31) серпня 1838 р. в с. Перекопівці Роменського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Роменський район Сумської області України).

Загинув 20 лютого (4 березня) 1863 р. у бою з російськими царськими військами біля Піщаної

Скелі (Польща). Похований на місці бою. Прах перенесено до стін замку Піщаної Скелі (1953).

Надгробок донині згадується в інформації на всіх туристичних сайтах як одна з визначних

пам’яток в районі м. Кракова.

Закінчив Костянтинівський кадетський корпус (1856).

Служив підпоручиком 15-го піхотного Шліссельбурзького полку (1856-1862).

Член організації «Земля і воля» (1862).

Очільник Комітету російських офіцерів у Польщі (1862).

Учасник замаху на життя царського намісника О. Лідерса (1862).

Активний учасник польського повстання; Безуспішно намагався організувати російський легіон у

рядах повстанців (1863).

Пам’яті нашого земляка М. Огарьов присвятив статтю «Слово над труною».

Серед друзів та близьких знайомих П. – Я. Домбровський, А. Гіллер, З. Падлевський, О. Герцен, І.

Кеневич, М. Огарьов, Я. Левкін, С. Бобровський, М. Бескішкін, П. Богдан, І. Арнгольдт та ін.


***

ЗА СВОБОДУ, з політичного кредо А. Потебні

За вашу і нашу свободу!

ВТОМИЛИСЯ БУТИ КАТАМИ, з адресу великому князю Костянтинові, складеному А.

Потебнею

Російське військо в Польщі поставлене в дивне, нестерпне становище. Йому доводиться бути

катом польського народу або відмовитися від покори начальству.

Солдати і офіцери втомилися бути катами. Ця посада стала для війська ненависною...


ГОТОВІ БИТИСЯ З СВОЇМИ, з листа А. Потебні О. Герценові і М. Огарьову в червні 1862 р.

Якщо ви маєте вірне уявлення про хід подій в Польщі, ви повинні знати також і дух війська в

Польщі; ми настільки зблизилися з польськими патріотами, що в усякому разі візьмемо

безпосередню участь в близькому повстанні Польщі...

Я вже писав вам раз за дорученням своїх товаришів; тоді я ще не знав, що пропаганда буде такою

легкою і настільки успішною; тепер військо, розквартироване у Варшаві, ...готове битися з своїми, якщо вони надумають іти проти поляків.


«НЕ СТРІЛЯТИМУ В РОСІЯН», зі спогадів Н. Тучкової-Огарьової

Після варшавських заворушень і під час відповідних кроків з боку російського уряду для

утихомирення скореної країни приїхав до Герцена російський офіцер Потебня, який залишив свій

полк, але продовжував жити у Варшаві, де він був у всіх публічних місцях то в цивільному

вбранні, то в одязі ксьондза чи ченця. Іноді він стикався з полковими товаришами по службі, проте

жоден його не впізнав.

Потебня був блондином середнього зросту і симпатичної зовнішності. Герцен і Огарьов його дуже

полюбили і умовляли залишитися в Лондоні, однак він не погодився. Говорили, що він закохався в

польку і перейшов на бік поляків.

Він приїздив кілька разів до Лондона; востаннє говорив: «Я не стрілятиму в росіян, рука моя не

підніметься». – «Залишайтеся з нами», – заперечував Герцен. Не «можна», – відповідав він з

сумною усмішкою.

Потебня був незвичайно ласкавий з дітьми. Моя старша донька, тоді чотирьох років, дуже

полюбила його. Присутня часто при розмовах, але зайнята своїми іграшками, здавалося, вона

нічого не помічала. Проте ми були раз уражені її словами, зверненими до Потебні. Це було в

останній вечір, проведений ним в Orseth-hous’e. Молодий офіцер посадив її на коліна і про щось

говорив. Раптом вона сказала: «Милий Потебня, не їдь, залишся у нас». – «Не можна», –

відповідав він, – однак я скоро приїду, адже я недалеко їду, на південь Франції». – «О, ні, – сказала

вона, – ти їдеш до Польщі, тебе там уб’ють».

Тоді Герцен вигукнув: «Нас не слухаєте, послухайте хоч голос дитини, яка вам робить такий

тяжкий прогноз».

Однак Потебня був непохитний в своєму рішенні і виїхав до Польщі наступного ж дня.


ІДЕЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО СОЮЗУ, з статті «Російський революційний рух шестидесятників»

на gorodok1863

Офіцерські гуртки більш-менш радикального напряму існували в Петербурзі серед слухачів

військових академій і училищ, інженерів, артилеристів.

Подібна ж картина спостерігалася в Польщі, де тоді розташовувалася третина російської армії.

Багато офіцерів були пройняті волелюбними ідеями, пропагували їх серед товаришів і солдатів, одержували і поширювали видання Вільної російської друкарні, самі складали прокламації.

У другій половині 1861 р. окремі офіцерські гуртки (загальною чисельністю до 200-400 чоловік) об’єдналися в Комітет російських офіцерів в Польщі. Туди входили і російські, і польські офіцери.

Керівником і душею організації став підпоручик Андрій Потебня. Організація обстоювала ідею

російсько-польського революційного союзу.


НА ЗАГИБЕЛЬ, з книги О. Герцена «Минуле і думи»

Маю сказати, що найсимпатичніші і здоровіші духом люди з тих, що відвідували нас – офіцери.

Молоді люди з невійськових були здебільшого непрості, нервові, дуже поглинені справами своїх

літературних кіл і не виходили з них. Військові були скромнішими і простішими, вони відчували

за собою недостатнє виховання кадетських корпусів і, ніби знаючи свою погану репутацію, рвалися вперед і прагнули чомусь навчитися. ...Під гнітом деспотизму корпусів виховали в собі

сильну любов до незалежності. У офіцерському світі після Кримської війни починався серйозний

рух, воно рівне доводиться і страченими, як Сливицький, Арнгольдт... і убитими, як Потебня, і

засланцями на каторгу, як Красовський, Обручев й інші.

...Восени 1862 з’явився на декілька днів в Лондоні Потебня. Сумний, чистий – ...він приїздив

поговорити з нами від себе і від товаришів все-таки йти своєю дорогою. Частіше і частіше були

поляки з краю – їх мова була визначеніша і різкіша, вони йшли до вибуху – прямо і свідомо. Мені

з жахом увижалося, що вони йдуть в неминучу загибель.

– Смертельно шкода Потебню і його товаришів, – говорив я Бакуніну, – тим більше, що навряд чи

дорогою їм з поляками...

– Дорогою, дорогою! – заперечував Бакунін. – Не сидіти ж нам вічно склавши руки і

рефлектуючи. Історію потрібно приймати, як представляється, а то всякого разу будеш ...або

позаду, або попереду.

...У тому, що між офіцерами військ, розташованих в Польщі і Литві, товариство, до якого належав

Потебня, росло і міцніло, – в цьому сумніву не могло бути – але воно далеко не мало тієї сили, яку

йому навмисно додавали поляки і наївно Бакунін...

...Услід за ним виїхав і Потебня. Гнітючо сумно попрощався з ним – я жодної секунди не

сумнівався, що він йде прямо на загибель.


ЗАЛИШАЮСЯ ТУТ, з розвідки Раїси Д. «Вибір російського офіцера» на naiwen.livejournal.com Уже в квітні 1862 року копишіння в офіцерських гуртках вилилося в трагедію: за пропаганду

серед солдатів і спробу «підучити солдатів до бунту проти тягаря служби» арештували двоє

молоденьких офіцерів 4-го стрілецького батальйону 4-ої піхотної дивізії. Пропагандисти, мабуть, користувалися справжньою любов’ю в солдатському середовищі, тому що при звістці про їх арешт

спалахнув солдатський бунт і 60 чоловік солдатів спробувало відбити заарештованих силою зброї.

Відбувся військовий суд, за наслідками якого двоє православних офіцерів, – Арнгольдт і

Сливицький і один унтер-офіцер (католик) були засуджені до розстрілу, а молодий солдат Лев

Щур – до смерті забитий шпіцрутенами.

Розстріл російських офіцерів – перша політична страта в межах Імперії за царювання Олександра

II; та ще й в наелектризованій до краю Варшаві – з очевидністю справила враження, зворотне

очікуваному і сприяла прискоренню вибуху.

А відразу услід за цим розігралася ще одна трагедія: вранці в Саксонському саду серед численної

публіки, зокрема великої кількості військових, Андрій Потебня відкрито підійшов до намісника

Лідерса, який прогулювався, і вистрілив йому в голову. Потім продув ще димлячий пістолет, поклав його до кишені, спокійно пройшов між відпочиваючими, зайшов до кав’ярні, котра мала

крізний прохід, а звідти зник безслідно. Ніхто з публіки не зробив навіть спроби затримати

терориста.

Лідерс, на щастя, залишився живий, а Андрій Потебня сховався і перейшов на нелегальне

становище.

...За пропозиціями Потебні були сформульовані домовленості з наступних пунктів:

1) офіцерська організація, перебуваючи у взаємодії з партією «червоних», зберігає свою

організаційну самостійність

2) у разі повстання армійські революціонери не тільки не піднімуть зброї проти поляків, але й

допомагатимуть їм всіма доступними засобами

3) у повстанській армії спільними зусиллями буде створений російський легіон, який понесе

прапор повстання на схід.

...Після фактичного розпаду офіцерської організації Потебня попрямував до табору Маріана

Лянгевича в районі Піщаної Скелі. Тут він хотів покласти початок створенню добровольчого

загону з російських солдатів і офіцерів. Мав на увазі тих, хто свідомо перейде до польського

табору, так і полонених, яких вдасться розпропагувати.

З табору Потебня послав Герцену і Огарьову коротку записку: «Я зважився залишитися тут. Надії

зробити щось мало; спробуємо. Ваш А.П.»

Лянгевич, у свою чергу, зустрів Потебню достатньо зневажливо, заявивши, що не довіряє

«російським лібералам» і не виразив достатнього захоплення з приводу пропозиції організувати

російський легіон. Важко сказати, чим би закінчилися переговори, якби Потебні судилося дожити

до їх завершення. У ніч на 21 лютого в сутичці біля містечка Скеля Потебня пішов у бій як

рядовий косинер, і був смертельно поранений.

Один з повстанських офіцерів згодом згадував: «Вмирав спокійно. Останні слова його були «Дай

вам Бог успіху в боротьбі проти тиранів».