ПАРПУРА Максим Йосипович (Осипович)
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, перекладач, видавець.
З дворянської родини. Батько, Парпура Й., – значковий товариш Ніжинського полку.
Народився в 1763 р. в м. Конотопі Сумського повіту Малоросійської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Сумської області України).
Помер 11 (23) червня 1828 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України). Похований в с. Березовому Харківської губернії Російської імперії
(нині – Дворічанський район Харківської області України).
Закінчив Новгород-Сіверську гімназію, Київську духовну семінарію (1783), курси при Санкт-
Петербурзькому сухопутному госпіталі (1783), навчався в Санкт-Петербурзькому медико-
хірургічному училищі (1783-1785).
Був канцеляристом Санкт-Петербурзького асигнаційного банку (1783), репетитором Виховного
дому (1785-1787), учителем Санкт-Петербурзької хірургічної школи (1787), перекладачем Першої
експедиції Медичної колегії (з 1787), директором медичних закладів на Василівському острові,
генеральним наглядачем друкарні Медичної колегії, завідуючим друкарнею Медичної колегії
(1799-1800), викладачем Харківського університету.
Як літератор дебютував перекладом низки видань з медицини та хімії, котрі стали навчальними
посібниками (1790-і рр.), серед яких «Фармакологія, або описання ліків для імператорських
Російських сухопутних військ» Г. Елізена (1797), «Початкові основи загальної лікувальної хімії»
(1804).
Потім настала черга тритомного «Життя та військових справ генералісимуса Суворова-
Римнікського» І.-Ф. Антинга (1799-1800).
Перший оригінальний твір – комедія «Нещастя від Очакова, або Урочиста підступність в
Царграді» (1789).
Проте найгучніший доробок П. – випуск власним коштом і без погодження з автором «Енеїди» І.
Котляревського (1798).
Нині приміщення Конотопського пологового будинку (колишня земська лікарня) прикрашає
меморіальна дошка на честь П. (2003).
Серед друзів та близьких знайомих П. – В. Джунковський, І. Глазунов, Г. Державін, І.
Камінецький та ін.
***
ДІЛИТИСЯ З БЛИЖНІМ
, з життєвого кредо М. Парпури
Заробив – віддай десятину на добрі справи.
СПОНУКАВ КОТЛЯРЕВСЬКОГО, з статті Є. Стороха «Шлях «Енеїди» до читача»
Написавши «Енеїду», Котляревський не думав її видавати. Він тільки давав читати і переписувати
доробок своїм знайомим. «Енеїда» швидко розійшлося в багатьох переписаних екземплярах.
Один з них потрапив до конотопського шляхтича Максима Парпури. Той зачувши, що автор
кудись надовго виїхав, надрукував її власним коштом в Петербурзі в 1798 році.
І. Котляревський дуже образився на земляка, називав його «мацапурою». Що на останнього
сильно не вплинуло, бо він у 1808 році знову без дозволу автора видав «Енеїду».
То ж коли вже і Котляревський випустив у 1809 році нове, виправлене видання, то розкритикував
в ньому шляхтича.
Хоча, не виключено, Парпура зробив велику справу – познайомив громадськість з видатним
літературним здобутком, прославив ім’я Котляревського, і зрештою, змусив того видати поему в
авторському оригіналові.
ХОТІВ, ЯК КРАЩЕ, з нарису В. Радзикевича «Тріумф народної мови»
Перші три частини «Енеїди» І. Котляревський вийшли друком без згоди автора. За це той вмістив
у третій частині своєї поеми «мацапуру» поміж грішників, які відбувають покарання у пеклі.
Одначе несправедливо докоряв І. Котляревський М. Парпурі, бо не заради прибутку він це зробив,
а виключно з гарного розуміння цінності поеми. На титульній сторінці злощасного видання було
вказано: «Енеїда. Малоросійською мовою перелицьована І. Котляревським. З дозволу Санкт-
Петербурзької цензури. Коштом М. Парпури».
ЛІНИВИЙ АВТОР, ЗНИКАЮЧИЙ НАРОД, з листа М. Мельгунова М. Погодіну в 1827 р.
Тут, в М. Р. (Малій Росії – авт.), знайдеться багато на неї («Енеїду» – авт.) мисливців: малоросіяни читають її завжди з новим особливим задоволенням, а додавання двох або, можна
сказати, трьох ще невідомих пісень викличе у них нову цікавість – і успіх цей (надрукування –
авт.) вірний. Я також упевнений, що й всякий освічений росіянин не залишиться байдужим до
єдиного твору М. Російської словесності, пам’ятника мови, який належить народові, колись
славному, і
Последние комментарии
2 часов 40 секунд назад
2 часов 4 минут назад
2 часов 16 минут назад
2 часов 17 минут назад
2 часов 31 минут назад
2 часов 48 минут назад