Нарбут Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

помойнице

болтается щуренок: крысы хлеб растащат.

ДУЖЕ ПРОСТО, з вірша В. Нарбута «Ну, застрелюсь»

Ну, застрелюсь. И это очень просто:

Нажать курок, и выстрел прогремит.

И пуля виноградиной-наростом

Застрянет там, где позвонок торчит.

…..........................................................

Обиду стерла кровь, и ты,

Ты думаешь, по нем вздыхая,

Что я приставлю дуло (я!) к виску?

О, безвозвратная! О, дорогая!

Часы спешат, диктуя жизнь: «ку-ку».

А пальцы, корчась, тянутся к виску…

ВИЖИВ ПІД ГНОЄМ, зі спогадів Т. Нарбут

На хутір Хохлівка, де сім’я Нарбутів зустрічала Новий рік (це було 1 січня 1918 р.), увірвалася

банда анархістів й вчинила розправу. Батько Володимира Івановича встиг вискочити у вікно і

втекти, дружина з дворічним Романом сховалася під стіл, а інших буквально розтерзали. Був

убитий брат Сергій і багато інших мешканців Хохлівки.

Володимира Івановича теж вважали убитим. Всіх звалили в хлів. Гній не дав замерзнути важко

пораненому В. І. Нарбуту. Наступного дня його знайшли.

Ніна Іванівна (дружина поета) завантажила його на віз, засипала непотребом і доправила до

лікарні. У нього була прострілена кисть лівої руки і на тілі декілька штикових ран, зокрема в

області серця. Із-за гангрени, що почалася, кисть ампутували.

ДИВНИЙ ВИТВІР ЕПОХИ, з повісті В. Катаєва «Діамантовий мій вінець»

Це був кульгавий (Нарбут В. – авт.) – так я буду називати його далі – одна з найдивовижніших, а, можливо, й навіть зловісних фігур, …дивний витвір тієї епохи.

Про нього ходило багато не перевірених чуток. …Говорили, що його розстрілювали, проте він

випадково залишився живим… Говорили, що в бою йому відрубали кисть руки. Але хто його так

скалічив – білі, червоні, зелені, петлюрівці, махновці чи гайдамаки, – було повито темрявою

невідомості.

…У нього був партійний квиток, і всі тогочасні чистки він проходив благополучно.

…У нього були диктаторські звички…

Проте найдивніше полягало в тому, що він був поет, причому не якийсь провінційний дилетант, графоман, а справжній, відомий ще до революції столичний поет з групи акмеїстів…

Це додавало до його особистості дещо демонічне.

…Його поезія в основному була грубо матеріальною, речовою, умисно кострубатою, не музичною, часом навіть недорікуватою. …Але зате його картини були написані не хирлявою аквареллю, а

густим рембрандтівським маслом.

Кульгавий брав найгрубіший, антипоетичний матеріал, причому зовсім не прагнув його

опоетизувати. Навпаки. І його ще більше огрубляв. Естетика його творчості полягала саме в

повному її запереченні.

На нас справили приголомшливе враження вірші…

В цих ні на що не схожих, незграбних віршах ми зненацька відчули вічний відчай кульгавого, передчуваючи його незворотний кінець.

…Не виключено, він справді був грішним янголом, який впав до нас з неба в чорному попелі крил, що згоріли. Він був дрібномаєтний демон, відкинутий богом революції. Проте його душа тяглася

до цього бога.

…Тепер, коли я пишу ці рядки, кульгавого ніхто не пам’ятає. Він забутий.

НЕ БУВ ЩИРИМ З ПАРТІЄЮ, з повідомлення газети «Червона зірка» від 3 жовтня 1928 р.

З огляду на те, що Нарбут В. І. приховав від партії, як 1919 р., коли він був звільнений з

ростовської в’язниці і вступив до організації, так і після, коли справа його розбиралася в ЦКК, свої

свідчення денікінській контррозвідці, які ганьблять партію і негідні члена партії, – виключити

його з лав ВКП(б).

ПЕРЕГУКИ З ГОГОЛЕМ І СКОВОРОДОЮ, з статті В. Кравченка «В. Нарбут у Севастополі»

У листопаді 1920 р. після евакуації військ Врангеля з Севастополя до нашого міста прибув з Одеси

керівник «ПівденьРОСТА» Володимир Іванович Нарбут для створення тут аналогічної установи.

Він заснував КримРОСТА і створив її філії в Сімферополі, Ялті та Євпаторії. У Криму він пробув

тоді три тижні, написав вірші про Ялту і море.

…Родина Нарбутів пишалася своїм походженням. Їх предки – лицарі – вкрили себе бойовою

славою в Литві й на Україні. Один з представників цього роду у 1854-1855 рр. командував

батареєю в Севастополі на Язонівському редуті, загинув і був похований на Братському цвинтарі.

…Вірші писав панівною російською мовою, але «його мова – багата, в ній чути відгуки України, перегуки з Гоголем і Сковородою», – вважав російський критик Лев Озеров.

Як поет В. Нарбут був належно поцінований сучасниками вже з