Лузанов Герасим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Лузанов Герасим [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ЛУЗАНОВ Герасим Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Байкар, перекладач.

З родини священика.

Народився в 1789 р. в м. Середині-Буді Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії

(нині – районний центр Сумської області України).

Помер між 1828 і 1830 в м. Орлі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ).

Навчався в благородному пансіоні при Московському університеті.

Служив на Малоросійському поштамті (1804-1808), в штабі Молдавської армії (1808-1811), на

Малоросійському і Полтавському поштамтах (1811-1812), правителем канцелярії і ад’ютантом

командуючого Малоросійським рушенням (1812-1814), в Особливій канцелярії Міністерства

поліції (1814-1818), чиновником особливих доручень при Орловському генерал-губернаторові

(18231824), радником Орловської палати кримінального суду (1824-1828).

Друкувався в журналах «Український вісник», «Кабінет Аспазії», «Добромисний», «Новини

російської літератури», «Дух журналів».

Як літератор дебютував в журналі «Новини російської літератури» перекладом з французької

анекдоту «Доброчинність» і одноактної драми «Пожежа, або Нагороджена цнота» (1803).

Потім настала черга віршів «В альбом», «Понуро бродить в темряві нічній», «Малоросійської

пісні», байок «Розбірливий наречений», «Вовченя і байбак», «Пузир і кремінь», «Жаринка»,

«Позивач і чоботар».

Наш земляк – автор комедії у віршах «Слуга свого суперника» (1824).

Перу Л. також належить книга «Байки і казки» (1819).

Перекладав з французької мови.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Мартос, Г. Яценко, І. Гудович, О. Ізмайлов, П.

Багратіон, Г. Батеньков, Ф. Глинка, Б. Федоров, О. Балашов, Д. Трощинський, І. Ситін, К. Рилєєв, Ф. Булгарін та ін.


***

УСІ СТОВПИ СХОЖІ

, життєвого кредо Г. Лузанова

З боку усі стовпи схожі.

В СУКНІ МАСКАРАДНІЙ, епіграф Г. Лузанова до книги «Байки і казки»

Доколе истина опасна,

Одним скучна, другим ужасна,

Никто не хочет ей внимать,

Мы станем басенки писать

И ею в платье маскерадном

Детей смешить и наставлять.

У СПЕЦЗАГОНАХ, з службового формуляру Г. Лузанова

Перебуваючи при корпусному командирові (графові І. В. Гудовичі – авт.) з 1812-го по 6-е число

травня 1814 року старшим ад’ютантом і корпусним черговим усіх малоросійських військ, які були

при блокаді різних фортець, перебував в загонах для піймання мародерів й переслідування ворога.

ЩОТИЖНЯ – ДВІ-ТРИ БАЙКИ, з листа О. Ізмайлова І. Дмитрієву від 4 травня 1816 р.

Петербург

Ви захотіли підбадьорювати мене, радячи мені йти надійно слідами веселих моралістів. Ой! я не

стільки сподіваюся, скільки страшуся, вступивши на цей широкий і слизький терен.

…Здається, у нас люблять тепер читати байки. Ніколи ще не розкуповували тут так добре жодної

книги, як розкуповують нині байки Крилова. Шкода дуже, що в 4-ій і 5-ій частинах помістив він

досить посередні байки й залишив в інших декілька слабких і навіть поганих віршів, котрі вельми

б легко можна було виправити.

Заздрячи його успіхам, багато хто тут почав писати байки й пишуть якщо не успішно, то вельми

поспішно. У головного видавця «Духу журналів» найнятий один молодий байкар Лузанов, котрий

майже щотижня дає йому по дві й по три байки. Ось справжній і найплодовитіший Fablier (байкар

авт.)!


МЕНІ ПОЛЮБИВСЯ, зі спогадів Г. Геракова

Обернувшись до глядачів, побачив позаду себе сидячу молоду, миловидну пані й, здалося, мені

знайому. Я скромно вдивлявся, вона, піднявшись, мовила:

– Чи не ви Гаврило Васильович Гераков?

І я пізнав у ній Анастасію Іванівну, вроджену Мартос, дочку нашого славного скульптора. Мені

дуже було приємно з нею розмовляти; покликала до себе, обіцяв; вже вона мати трьох дітей; чоловік її Лузанов полюбився мені.


ДЖЕРЕЛО ДЛЯ НАПИСАННЯ БІОГРАФІЇ, з розвідки В. Власова «Приносить велике

задоволення місту»

До свого від’їзду з Орла вранці 19 листопада Гераков щодня бував в гостях у А. І. Лузанової, котру, за його словами, знав «з її дитинства». Не дивно, що, прибувши в Москву, він рушив

«дивитися монумент, споруджений рятівникам Росії – князеві Пожарському й громадянинові

Мініну».

Цей перший московський скульптурний пам’ятник роботи батька Лузанової І. П.