загрузка...
Перескочить к меню

Лазаревский Василий (fb2)

файл не оценён - Лазаревский Василий [Справочник-дайджест] 23K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Василь Матвійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач.

З поміщицької родини.

Народився 26 лютого (10 березня) 1817 р. в с. Гирівцях Конотопського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – с. Шевченкове Сумської області України).

Помер 28 квітня (10 травня) 1890 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований

на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Чернігівській гімназії (1829-1833), закінчив юридичний факультет Харківського

університету (1834-1841).

Працював писарем в Харківській палаті цивільного суду (1841-1842), домашнім вчителем (1842-

1846), чиновником особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії (1847-

1848), чиновником особливих доручень в канцелярії Петербурзького цивільного губернатора

(1848-1849), секретарем особливої канцелярії Міністерства внутрішніх справ (1849-1852),

секретарем (1852-1857), правителем (1857-1863) канцелярії Департаменту наділів, віце-

директором, директором департаменту Міністерства внутрішніх справ (1863-1866), членом Ради

Міністрів і Ради головного управління у справах преси (1866-).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Вітчизняні нотатки», «Репертуар і Пантеон»,

«Київська старовина», «Російський архів».

Як літератор дебютував у журналі «Репертуар і Пантеон» перекладом «Отелло» В. Шекспіра

(1845).

Потім настала черга оповідань «Ніч в степу» (1846), циклу «Мої старі знайомці» (1851),

досліджень «Про винищення вовком домашньої худоби та дичини та про винищення вовка»

(1876), «З вовчого питання» (1877).

Наш земляк – автор спогадів про Т. Шевченка (1891), і «Моє знайомство з Далем» (1894).

Упродовж життя збирав матеріали для «Повного Малоросійського Словника» (залишився в

рукописі).

Перекладав з французької, серед чого й «Король Лір», «Отелло», «Макбет» В. Шекспіра (1865).

Заочно брав участь у долі опального Т. Шевченка: на прохання брата Федора надсилав поетові,

який перебував у засланні в Орській фортеці олівці, фарби, книги, цигарки, необхідні речі й

кошти. На прохання останнього зустрічався в Петербурзі з людьми, які могли посприяти

звільненню того від солдатчини.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін, В. Даль, І. Гончаров, О. Толстой, Г. Данилевський, М. Вовчок, М. Некрасов, Д. Григорович, І. Панаєв, В.

Орлов-Денисов, К. Кавелін, Л. Перовський, М. Муравйов та ін.


***

БЕРЕГТИ ІМ’Я,

з життєвого кредо В. Лазаревського

Берегти ім’я своє.

ШЕВЧЕНКО ПРОХАВ ПОСПРИЯТИ, зі спогадів В. Лазаревського

Треба сказати, що в цей час служив солдатом в Орській фортеці Тарас Григорович Шевченко. Ми

з ним не були знайомі, проте він був більш ніж дружний з моїм братом Михайлом, опікуном

киргизів.

Дізнавшись, що я повертаюся назад до Петербургу, він (Шевченко – авт.) передав мені прохання

наступного змісту: «Звільнити мене від солдатчини може тільки Василь Олексійович Перовський

(член Адміралтейської ради), у Перовського ж, краще за будь-кого іншого, міг би клопотати Даль, особисто йому людина абсолютно близька».

Я не надав цьому великого значення, тому що і Перовський, і Даль добре знали, що там зносить

Шевченко, й, звичайно, люди значніше за мене …говорили їм про нещасного засланця; однак

виконати доручення слід...


ВІДДАВ БИ ВСЕ, з листа В. Лазаревського Т. Шевченкові в 1848 р.

Вперше веду розмову з тобою, а дав би навіть не знаю що, аби віддати тобі щось з того, що у

людини своє.


ВАШ СЛОВНИК НЕ МАЄ ЗАГИНУТИ, з листа В. Даля В. Лазаревському

Влаштуйте так, щоб ваш словник («Повний Малоросійський Словник» – авт.) не загинув, інакше

це звело б мене заздалегідь в могилу!


НЕ МИСЛИВ, ЩО НЕКРАСОВ ДАЄ ХАБАРІ, з «Щоденника» В. Лазаревського

17 грудня 1869 року

У Єракова ми грали з Салтиковим [Щедріним] в пікет. Поряд сидів Некрасов. Було випито.

Некрасов запропонував мені ні сіло, ні впало:

– Хочете, Василю Матвійовичу, я влаштую у себе картярський вечір особисто для Вас?

Я розреготався:

– Що я за гравець!

– Ну, хочете грати зі мною на паях? Для чого і вручите мені 1000 рублів.

Я відповідав, що якщо він має на увазі, щоб я не був при цьому в програші, так я, зрозуміло, на це

не згоден, ризикувати ж тисячею рублями не маю права і не можу.

Він приставав до мене разів п’ять-шість з тією ж пропозицією. Я відмовився навідріз. Він поїхав

грати.

– Що йому прийшло в голову, – сказав я Салтикову, – робити мені подібні пропозиції?

Значуще, що Салтиков, взагалі дуже порядний пан, зауважив між іншим:

– Чому це він мені ніколи подібного не запропонує? Я б погодився.

21 грудня 1869 р.

Сьогодні Некрасов повідомив мені надзвичайно цікаві дані про Турунова (Турунов М. – член

Головного управління у справах друку – авт.). Виявляється, що Некрасов дав йому грошей на

поїздку влітку за кордон.

– Тобто позичив? – питаю


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...