Костенецкий Василий (fb2)

- Костенецкий Василий [Справочник-дайджест] 21 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КОСТЕНЕЦЬКИЙ Василь Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий. Сформував одну з перших в Російській імперії роту кінної артилерії (1796).

З дворянської родини. Батько, Костенецький Г., – бунчужний; племінник, Костенецький Я., –

мемуарист, журналіст.

Народився в 1769 р. в с. Вирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії

(нині – Конотопський район Сумської області України).

Помер 6 липня 1831 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Куликовому цвинтарі. Могила не збереглася.

Закінчив Артилерійський й інженерний благородний кадетський корпус (1779-1786).

Служив штик-юнкером (1786-1788), поручиком (1788-1796) 2-го канонерського полку,

командиром роти кінної артилерії (1796-1798), командиром 5-ї і 3-ї пішої рот лейб-гвардії

артилерійського полку (1798-1800), лейб-гвардії кінно-артилерійської роти (1800-1801),

командиром 2-ї й 4-ї резервних артилерійських бригад (1811-1812), командиром артилерії 6-го

піхотного корпусу (1812), зведеної бригади Лібавського і Софійського полків (1812),

командуючим артилерією загону генерала Ф. Вінцінгерода (1813-1814), артилерією 3-го корпусу

(1814-1817), начальником артилерії 4-го корпусу (1817-1819).

Брав участь у бойових діях під Очаковом (1788), Аустерліцем, Гейльсбергом і Фрідландом (1805-

1807), Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем, Красним (1812), Калищем, Лютценом,

Бауценом, Дрезденом, Альтенбургом, Ноллендорфе, Кульме, Лейпцигом (1813), Страсбургом,

Петерсвальде, Ножане, Бар-сюр-Обе, Лабрюсселем, Арсі-сюр-Обе, Фер-Шампенуазом, Парижем

(1814).

Зазнав контузії руки та шиї під Петерсвальде, правої ноги – під Дрезденом, лівої ноги – під

Парижем.

Генерал-лейтенант (1826).

Кавалер російських орденів св. Георгія 4-го ступеня, св. Георгія 3-го ступеня, св. Ганни 3-го та 2-

го та 1-го ступеня, св. Володимира 4-го, 3-го та 2-го ступенів, св. Івана Єрусалимського, прусських

– «Пур ле Меріт», Червоного Орла 2-го ступеня, австрійського – Леопольда 2-го ступеня.

Чотири (!) рази нагороджений золотими шпагами «За хоробрість» з діамантами.

Портрет нашого земляка експонується у Військовій галереї Зимового палацу в Санкт-Петербурзі

(РФ).

Усі папери, а також безцінна колекція зброї нашого земляка загинули під час пожежі у його

будинку в с. Вирівка.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Карамзін, М. Кутузов, О. Кутайсов, Г. Потьомкін, О. і

П. Аплечеєви, Д. Столипін, М. Сеславін, Ф. Вінцінгерод, Д. Друковцев, Д. Дохтуров та ін.


***

ДО БОЮ

, з професійного кредо В. Костенецького

Швидше б до бою. До бою!

ДОВІДКУ НАДАТИ, з рішення Малоруської колегії

За указом Її Імператорської Величності (Катерини II – авт.) в Малоруській колегії заслухано

прохання бунчужного товариша Григорія Костенецького, який пише, що хоче відправити він сина

свого, десятирічного Василя Костенецького, в Санктпетербург для влаштування його там на

навчання або службу. І оскільки з предків Костенецький шляхетної породи, дід і батько його були

бунчужними товаришами і за службу їх нагородили селами... у прилуцькому й ніжинському

полках, якими він, Костенецький, нині володіє, прохати про надання свідоцтва його шляхетному

за породою синові.

Безумовно: оскільки за довідкою …прохача Костенецького предки мали малоруські чини, і він,

прохач, за спадщиною має в своєму володінні предкам його від малоруських гетьманів надані

села, то й дати про це синові прохача Василю Костенецькому з колегії свідоцтво, яке за підписом...


ЗАВДАВАВ ВОРОГОВІ ВЕЛИКОЇ ШКОДИ, з рапорту М. Кутузова

Усі авангардні справи (Костенецький В. Г. – авт.), і в цю битву, командуючи всіма батареями, хорошими своїми розпорядженнями влаштовував їх на вигідних місцях і, діючи з відмінною

безстрашністю, завдавав ворогові великої шкоди.


ЛИЦАРСЬКА ЧЕСНІСТЬ, зі спогадів О. Михайловського-Данилевського

Лицарська чесність, невимовна хоробрість в бою, ніякими небезпеками несхитна наявність духу і

дійсна християнська чеснота складали відмітні властивості Костенецького, одного з доблесних

чоловіків нашого Дванадцятого року.


ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ, з статті «Генерал-лейтенант В. Г. Костенецький» на ruscadet.ru

Саме так, з легкої руки Цесаревича Костянтина Павловича, шанобливо називали цього генерала

всі, хто хоч раз бачив його в бою. Ім’я йому – Василь Григорович Костенецький.

У Аустерліцькій битві він, як вихор, понісся попереду роти, розчищаючи шлях величезною

шаблею. Незвичайної довжини і тяжкості старовинна шабля була виписана з Московської

Збройової палати спеціально для нього і подарована йому цесаревичем Костянтином Павловичем.

В результаті кінний полк ворога відкинули назад.

В ході Бородінської битви стався епізод, вельми характерний для В. Г. Костенецького. В розпал

бою на одну з батарей увірвалися польські улани і почали рубати канонірів. Костенецький, який

знаходився поблизу, кинувся останнім на виручку і, не задовольнившись шаблею, почав валити

ворогів гарматним банником. Одним ударом він скинув з коня найближчого улана, потім,

кинувшись в натовп, збив на землю ще одного і ганявся за іншими до тих пір, поки банник не

зламався. Наслідуючи приклад начальника, артилеристи хто чим міг відбивали атаку улан і через

декілька хвилин знову відкрили вогонь.

Успіх в цій рукопашній сутичці навіяв Костенецькому думку запропонувати Олександрові I

запровадити в артилерії залізні банники замість дерев’яних.

– Залізні банники у мене можуть бути, – відповідав імператор, – але звідки взяти Костенецьких,

щоб володіли ними?

Прославлений в рукопашних сутичках, В. Г. Костенецький був не тільки відважним рубакою. У

Тарутінському таборі він подав М. І. Кутузову доповідну записку, в якій виклав свою думку про

необхідність змусити війська Наполеона відступати з Росії по старій Смоленській дорозі.

При відході до Москви Костенецького призначили начальником артилерії ар’єргарду.

Крім неабиякої фізичної сили – він один піднімав гармату, легко ламав підкови, ривком за хвіст

валив додолу будь-якого коня – і хоробрості, В. Г. Костенецький був відомий чисто спартанською

строгістю життєвого устрою. Він не визнавав іншого начиняння своєї кімнати, окрім простого

столу і лавок, на одній з яких спав. Обливання холодною водою в літній час і обтирання снігом

взимку складали його незмінний вранішній туалет.


БУВ МИЛОСТИВИМ ДО ПЕРЕМОЖЕНИХ, з розвідки Ю. Шапошникова «Буря і натиск»

Молодий офіцер виявив завзятість в рукопашному бою, до якого, між іншим, і пізніше мав велике

бажання. У сутичці під Очаковом російський загін зупинився на березі річки, з іншого берега

ворог вів прицільний вогонь. І тоді Костенецький разом з декількома сміливцями на запряженому

возі форсував водну перепону й, розмахуючи шаблею, кинувся в атаку. Лише замішання

здивованих такою зухвалістю турок врятувало наших героїв. Коли ж ворог опам’ятався, приспіла

підмога, і турки були відкинуті.

Після втечі французів з Москви російська армія стала переслідувати ворога. Відважний і суворий

на полі брані, генерал Костенецький був милостивий до переможених. Якось до нього підвели

змерзлого французького офіцера з музичної команди. Костенецький розпорядився видати йому

кожух і посадити біля багаття: «Коли зігріється, хай покаже своє мистецтво». Через півгодини

полонений, який відверто звеселів, узяв інструмент і красивим голосом виконав арію. Генерал

прийшов у захват. Розплакавшись, він обійняв француза і оголосив, що залишає його при собі.

Пізніше, коли кампанія завершилася і полонені дістали можливість повернутися додому, цей

французький музикант заявив, що залишається в Росії. Василь Григорович охоче поселив його в

себе.

...Здавалося, і час не в змозі здолати його могутній організм. Пішовши за віком у відставку, Василь

Григорович зажив паном в своєму маєтку. Славився він людиною хлібосольною і трохи

дивакуватою у розумінні сусідів. Вони не розуміли генерала, який то захоплено розмовляє з

відомими російськими літераторами й вченими, а то – міряється силою з дворовими хлопцями.


МАЙЖЕ ЗАБУТИЙ НА БАТЬКІВЩИНІ, з статті «Костенецький Василь Григорович» на

konotop.kntv.sumy.ua

Один з найвідоміших генералів-артилеристів XIX сторіччя Костенецький на сьогоднішній день

майже забутий. А, загалом, прізвище Костенецького повинне бути добре відомим тим, хто

цікавиться історією України – їхній рід з’явився на Конотопщині ще в XVII сторіччі. До цього

Костенецькі мешкали на правобережній Україні, в районі Корсуня.

…Після закінчення війни (1812 р. – авт.) обстановка в російській армії змінюється – настає

сумнозвісна «аракчеєвщина». Герої поступово залишають службу. У 1820 році це змушений був

зробити і наш земляк. Проте до останніх днів його не покидала надія повернутися до армії.

Весною 1831 року Василя Григоровича знову покликали, призначили начальником артилерії

Казанської армії. На жаль, зробити це він встиг. На початку відважного генерала не стало.

Пішов з життя наш земляк від холери. Нічого не боячись, він сміливо відправився в сусідню

губернію, охоплену епідемією. Підтримував страждаючих утішливим словом, давав гроші на харчі

і ліки, строго перевіряв карантинні пости. Тут він і заразився...


ЩЕ ОДНИМ ДИВАКОМ МЕНШЕ, з листа А. Блудової батькові

Не варто говорити, які утішливі для нас ваші листи, тим більше, що в кожному повторюється

приємна звістка про зменшення холери. Який жаль, проте, що вона все ще нападає в різних

виглядах на людей відомих і вже встигла (вбити – авт.) бідного Костенецького; ще одним

диваком менше в петербурзькому товаристві.


НЕ РОЗЧУВ ТИХОГО ПЛИНУ ЧАСУ, з повісті В. Пікуля «Кінна артилерія, марш-марш!»

Стрункий і красивий, Василь Григорович надзвичайно подобався жінкам, і якось в

Красносільському таборі пані вирішили над ним пожартувати. Невелику каменюку, що мала

форму груші, так майстерно розфарбували, що та виглядала апетитною грушею.

– Це вам від нас, – сказали пані. Костенецький відразу «розкусив» жіночу хитрість.

– Ах, яка соковита! – І розім’яв «грушу» залізними пальцями.

…У 1812 році Костенецькому випала нелегка доля відступати з армією від самих кордонів на

Москву; він був вже генерал-майором. Гойдаючись в сідлі, Василь Григорович говорив:

– Ось вже ніколи не думав, що при моєму способі життя доживу до сорока років. Можливо, тому,

що дуже голосно стріляли гармати, я навіть не розчув тихого польоту часу...


А ГОРЩИКИ КУПИШ, бувальщина

Костенецький після служби повернувся додому, а там селяни виють від утисків управляючого.

Василь Григорович, забувши про свою нелюдську силу, в злості так піддав тому, що він вибив

двері, пролетів метрів десять повітрям і застряг головою в плоті, зваливши з тину низку горщиків,

які там сушилися.

– Розбиті горщики, – сказав Костенецький, – купиш у суботу на базарі. Бо я за твою підлоту

витрачатися на горщики не має наміру!






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики