Коломоец Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Коломоец Михаил [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОЛОМІЄЦЬ Михайло Маркович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Генерал-лейтенант. Один з фундаторів ядерного щита СРСР.

З селянської родини.

Народився 1 листопада 1918 р. в с. Нижній Сироватці Сумського повіту Харківської губернії (нині

– Сумський район Сумської області України).

Помер 6 серня 2010 р. в м. Москві (РФ).

Закінчив Сумські зоотехнікум (1937) та артилерійське училище (1939), Військову академію ім. М.

Фрунзе (1949), Військову академію Генерального штабу Збройних сил СРСР (1960).

Служив політруком батареї 400-го артилерійського полку в м. Новосибірську (1939-1940),

комісаром 29-го окремого гвардійського мінометного дивізіону (1941-1942), військовим комісаром

66-го гвардійського мінометного полку (1942-1943), заступником командира з стройової

підготовки 313-го гвардійського мінометного полку (1943), командиром 84-го гвардійського

мінометного полку (1943-1945), старшим офіцером одного з управлінь Генерального штабу (1949-1950), командиром дивізіону курсантів Київського артилерійського училища (1950-1952),

начальником курсу Ростовського вищого інженерно-ракетного училища (1952-1953), начальником

Військово-технічної бази особливого призначення Московського округу ППО (1953-1956),

заступником командира 6-го корпусу 1-ої армії ППО особливого призначення Московського

округу (1956-1958), командиром 20-го корпусу 4-ої армії ППО (1960-1963), начальником

Спеціального управління з запровадження систем попередження про ракетний напад,

протиракетної і протикосмічної оборони (1963-1984), радником Координаційного центру з

співпраці із зарубіжними країнами в галузі обчислювальної техніки (1984-1999).

Учасник Великої Вітчизняної війни (1941-1945).

Герой Соціалістичної Праці (1978).

Почесний громадянин м. Красногорьска Московської області РФ (1998).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Л. Смирнов, П. Батицький, Ф. Кузьмінський, А. Савін, Є.

Юрасов, Г. Коновалов, І. Пенчуков, Г. Байдуков та ін.


***

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

, з життєвого кредо М. Коломійця

Все моє життя – відповідальність.


ЗАВЗЯТО І НАПОЛЕГЛИВО, з професійного кредо М. Коломійця

Ми – діти свого часу. Ми росли разом на нашій рідній землі, на нашій Батьківщині, з її помилками

і трагедіями, що торкнулися кожної родини. З її гіркотою і з щастям її народів. Більшість моїх

сучасників були привчені усіма роками свого життя і діяльності, віддавати усі сили і розум на

розвиток нашої Батьківщини, нашої дорогої держави, часто на збиток особистому благополуччю.

Найбільше наше покоління хоче, аби наші діти і онуки, наші молодші друзі і товариші, з не

меншою завзятістю і наполегливістю, властивими нашому поколінню, робили максимум

можливого, щоб вивести нашу Батьківщину, ...знову в потужну і процвітаючу Державу.


БЕЗМЕЖНЕ ЩАСТЯ, з спогадів М. Коломійця

Несподівано прийшло повідомлення, що мене викликає Дмитро Федорович Устинов, на той час

перший заступник голови Радміну. Він сказав, що створюється нове управління, на яке потрібна

людина, що має досвід війни, хорошу освіту і організаторські здібності. Я сказав, що хотів би

залишитися служити на Уралі.

– Урал без вас обійдеться! – відрізав Устинов.

– Те, що я, селянський син, став генералом, це вже для мене велике щастя. В Академії

Генерального штабу в нашій групі вчилися 15 полковників, з яких лише троє отримали звання

генерал-майора, а були там і більш здібні, ніж я. Став би я генерал-полковником чи ні, ще

невідомо. Але я точно знаю, що, якби не був призначений на цю посаду, ніколи не познайомився б

з такою кількістю талановитих і розумних людей з промисловості, науки, будівельного комплексу.

За це я нескінченно вдячний.


ШКОЛА МУЖНОСТІ, з статті «Коломієць Михайло Маркович» на warheroes.ru Бойові дії під Москвою, особливо на Волоколамському напрямі, в яких брав участь М. М.

Коломієць, стали для нього справжньою школою мужності і стійкості. Гвардійський мінометний

дивізіон «катюш», безперервно маневруючи вогнем і колесами, потужними залпами реактивних

установок наносив істотні втрати супротивникові.

...Його полк брав участь в операції «Багратіон», форсуванні річки Нарев в районі Пултукс, в

розгромі ворожих військ в Східній Пруссії, а в квітні 1945 року – в штурмі міста-фортеці

Кенігсберг.

На фронті бойовий офіцер М. М. Коломієц заслужив на репутацію хороброго, енергійного,

ініціативного, рішучого, вольового командира.

СПРАВЖНІЙ ВІЙСЬКОВИЙ, з книги І. Братченка «Вогонь ведуть «Катюші»

Михайло Маркович Коломієць воював пристрасно, з натхненням. Завжди і в усьому точний,

пунктуальний, він вимагав того ж і від підлеглих. Це позначалося на успішних бойових діях

полку...

Наш командир скрізь устигав: і на передньому краю у піхотинців, і на вогневих позиціях біля

бойових установок. Живий, енергійний, всюдисущий, по-військовому дещо сухуватий, він любив

солдатів, завжди піклувався про них і цього строго вимагав від інших командирів. І ще за одну

дуже хорошу людську рису цінували його – за добре серце, за душевність.

Усі ми з гордістю і повагою говорили про свого командира полку : справжній військовий!


В АТАКУ, з статті М. Моїсєєва «Герої минулої війни»

Розповім наступний епізод. Б’ємо ворога усією потужністю своєї зброї. Наступаємо активно.

Рвонули так, що дійшли до Рогачова на річку Друть. Але біля самоїводи сталася затримка. Мости

підірвані, переправи немає. ...Нейтральна смуга ...представляла заплаву, дуже заболочену.

Після артпідготовки піхота успішно здолала заплаву. Але як пройти техніці? Навколо – суцільне

болото. Треба чекати саперів. А час не чекає...

На переправі з’явився майор М. М. Коломієць. Командир розпорядився організувати переправу з

підручних засобів. Пиляли сосни, занурюючись до пояса в болото, тягнули колоди, робили настил.

Усі промоклі, брудні, втомлені, декілька діб, не сплячи, гвардійці тримаються бадьоро, говорять

дотепно, жартують.

Ще б пак – наступаємо!


ЖИТЛО ДЛЯ ПІДЛЕГЛИХ, з нарису Є. Коваленка «Бастіони генерала Коломійця»

Управління, яке створював Коломієць в 1963 році, відповідало за введення в дію стратегічно

важливих оборонних об’єктів. Якщо врахувати, що вартість багатьох з них доходила до мільярда

доларів (у цьому еквіваленті зараз простіше оцінити масштаб робіт), то можна уявити собі

відповідальність учасників кожного такого проекту і розміри можливої економії коштів за рахунок

точної і злагодженої роботи усіх служб, усіх фахівців – геодезистів, проектувальників, військових

будівельників, монтажників, випробувачів, налагоджують. А ще – стислі до неможливості

терміни...

...Найбільше Михайло Маркович гордився тим, що на усьому просторі країни в частинах, які

несуть бойове чергування на космічних рубежах, він не залишив жодного бесквартирного офіцера.


ВЕСІЛЛЯ БЕЗ НАРЕЧЕНОГО, з спогадів Г. Коновалова

Треба ж такому статися: вибухнули так звані «угорські події» – населення Угорщини повстало

проти диктатури комуністичного режиму. Природно, міжнародний стан розжарився до краю.

Війська ППО країни були приведені в бойову готовність. Посадили і нас, офіцерів зенітно-

ракетної бази, на казармовий режим. Звичайно, я цілком розумів серйозність обстановки і свій

офіцерський обов’язок. Але, по-перше, підрозділ, в якому я служив, виконував допоміжні

завдання, а мене цілком могли замінити на короткий час інші офіцери. По-друге, знімати

замовлення в ресторані було вже пізно, та й гості усі з’їхалися.

Я став відпрошуватися у свого начальника бодай на один вечір. Приїду, посиджу години три за

столом і повернуся.

Однак підполковник Кулаков навідріз відмовив мені в моєму проханні, став докоряти, що я

ставлю особисті інтереси вище за громадські. Марно я доводив, що моя відсутність не нанесе ні

краплі збитку ні нашим танкістам в Будапешті, ні боєготовності нашої частини.

– Ні, нехай там якось без вас відбудуть весілля! – резюмував начальник.

Ну що скажеш на таку ідіотську дикість! Хороше весілля, на яке не з’явився наречений!

...Тоді я звернувся до полковника Коломійця Михайла Марковича... Він зрозумів мене, привітав і

довзолив залишити службу на три доби. А ще запитав, кого я запрошую з частини. Я назвав

офіцерів 1 відділу Віктора Начученка, Юрія Панова, Юрія Чистова і Володимира Одинцова.

Коломієць відпустив і їх – на добу.

Я дотепер вдячний мудрому командирові.


ВІН У НАС ОДИН, бувальщина

На засіданні Військово-промислової комісії при Раді Міністрів СРСР, яку очолював Леонід

Васильович Смирнов, йшла мова про створення одного з об’єктів системи попередження про

ракетний напад. Головуючий кілька разів повторив:

– А це питання вирішить Михайло Маркович, – даючи зрозуміти, що немає сенсу втрачати час на

його обговорення.

Новий заступник міністра приладобудування, який був присутнім на засіданні, не витримав і

запитав:

– А хто такий Михайло Маркович?

На що Смирнов відповів:

– Михайло Маркович у нас один. Познайомитеся з ним під час перерви.


ІНСТРУКЦІЯ – ХОРОША, бувальщина

Якось вночі із заводу з Долгопрудного на Трудову рухалася колона ракет. В цей же час на свою

дачу повертався начальник Генштабу маршал Соколовський. Його автомобіль неодноразово

намагався обігнати колону, але йому цього зробити не дали.

Наступного ранку начальника бази Коломійця викликали до Генштабу на килим. Маршал запитав:

– На якій підставі мені не дозволили обігнати колону?

Михайло Маркович доповів, що офіцер – начальник колони – діяв відповідно до інструкції.

– Хто затвердив таку не зовсім розумну інструкцію? – поцікавився Соколовський.

– Ви, товаришу маршал Радянського Союзу, – відповів Коломієць.

Маршал зніяковів і сказав, що, мабуть, інструкцію необхідно «відредагувати». На що Коломієць

зауважив:

– Цього не слід робити. Інструкція хороша!


«АКАДЕМІК САМ НЕ ЗНАЄ, ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ», бувальщина

Головнокомандувач військами ППО СРСР маршал В. Судець був відомий тим, що страшенно

довго вивчав документи, які потрапляли до нього на підпис, і отримати «візу» у нього було

справою неабиякої складності. Щодо ж авант-проекту нової системи протиракетної оборони, поданий директором Радіотехнічного інституту Академії наук О. Мінцем, – терміни підтискали.

І М. Коломієць не розгубився: узявши документи, він рішуче зайшов до головкомо.

– Товаришу маршал, – сказав він. – Ось п’ять томів документації, яку неможливо прочитати, аби

не заснути. Зрозуміти – ще важче. Академік Мінц мені зізнався, що сам до кінця не знає, як це

працює.

Судець розсміявся і тут же завізував проект.


БУВ БИ МАРШАЛОМ, майже анекдот

Коломієць не шанував спиртного. І ось якось на цю його особливість звернув увагу міністр

оборони маршал Гречко.

– А чому це генерал не п’є? – запитав він під час урочистого застілля.

– Якби я ще й пив, – відповів Коломієць, то, напевно, давно вже був би маршалом.